Понеділок, 2019-09-16, 5:29 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2013 » Березень » 1 » Чим є лев і галка для галицької землі
12:01 PM
Чим є лев і галка для галицької землі
Уже багато десятиліть триває дискусія про герби Галицько-Волинської Русі. Зрозуміло, що назвавши Галицько-Волинське територіальне об’єднання державою, його не можна уявити без державного герба. У Галицько-Волинському літописі йдеться про один з таких гербів: «За поприще од города Холма стоїть також башта кам’яна, і на ній — орел кам’яний вирізьблений; висота ж каменя — десять ліктів, а з верхівками і підніжжями — дванадцять ліктів». За цим описом церковний історик ХIХ ст. Антін Петрушевич вважав, що це зображення двоголового орла. «Якщо це княжий герб, то він належить Данилу, який побудував цей «стовп» разом з іншими холмськими укріпленнями», — висловлювався про холмське геральдичне різьблення історик Іван Крип’якевич.
Для встановлення генези давньоруської геральдики княжих часів надзвичайно важливими є відкриті керамічні плитки від мозаїчного омфалія дерев’яної ротонди (друга половина XII — початок  XIII ст.) на городищі Замчище в селі Олешкові Снятинського району на Прикарпатті. Серед віднайдених плиток є складнофігурні рельєфні плитки, які в мозаїчному наборі утворювали зображення геральдичного орла в центральній частині підлоги храму.
Можна припустити, що галицькі геральдичні зображення орлів мали безпосередній зв’язок із геральдичними орлами з Наддніпров’я і були тісно пов’язані з ідеєю сильної влади великих київських князів. існує припущення, що зображення орла на шиферній плиті головної української святині  — Софії Київської було державною емблемою-гербом Київської Русі часів Ярослава Мудрого. Дослідник фресок і графіті Софіївського собору в Києві професор Сергій Висоцький звернув увагу також на те, що на ктиторській фресці зображення орлів у декоративних картушах прикрашали плащ Ярослава Мудрого. Якщо це твердження правильне, то ймовірно, що й вирізьблений з каменю на одній з оборонних веж при в’їзді до новозакладеної Данилом Галицьким столиці Холма орел міг бути своєрідним символом-емблемою могутньої Київської держави, славу якої мріяли відродити галицькі князі.
Польський історик ХV ст. Ян Длугош стверджує, що двоголовий орел був традиційним територіальним знаком на західноукраїнських землях. Під час Грюнвальдської битви 1410 р. на коругві Перемишлянської землі розміщувався двоголовий орел під однією короною на синьому полотні.
Орел належить до найбільш поширених у світовій геральдиці історичних емблем. У часи рабовласницьких цивілізацій він набув найбільшої популярності в Римській республіці, а згодом — імперії. Східнослов’янські племена закріплювали срібні фігурки орлів на древках бойових знамен, про що свідчать археологічні знахідки скульптурних фігур орла і лева, виявлені при побудові Дніпрогесу.
Мабуть, жоден із диких звірів не має серед народів світу такої популярності, як лев. Зображення цього могутнього звіра нині є на гербах 23 держав. Як свідчать викопні рештки, ці тварини ще півмільйона років тому (в плейстоценову епоху) жили на величезній території від Британських островів і до західних районів Сибіру. Цікаво, що у Фінляндії, Болгарії, Норвегії та Бельгії — лише по одному леву на гербі, у Нідерландах, Люксембурзі, Данії — по три, в Швеції — чотири, а у Великобританії — аж дев’ять.
Слід зазначити, що в геральдичній науцізаведено називати левом фігуру із зображенням звіра, що звівся на задні лапи. Якщо лев стоїть чи рухається на чотирьох лапах, він уже називається леопардом. Наші предки, давні галичани, добре зналися на законах геральдики, бо на всіх гербах з території Західної України лева зображено на задніх лапах.
Низка українських дослідників (А. Гречило, Р. Климкевич, О. Братко-Кутинський) вважають, що золотий лев на голубому тлі був затверджений як герб Романовичів і Галицько-Волинської держави за князювання Лева Даниловича (помер 1301 р.). Саме таке зображення збереглося на зворотному боці печатки князя Юрія I Львовича, грамоту якого було видано гросмейстерові німецького рицарського ордену в 1313 році. Воно є на щиті вершника, який в другій руці тримає триколірний прапор.
На сьогодні достеменно відомо, що зображення галицького лева було виявлено на п’яти печатках з документів 1316-го, 1325-го, 1327-го, 1334-го та 1335 років різного ступеня збереженості. Всіх їх дослідники відкрили в міському архіві Кенігсберга. Використовуючи геральдичні аналогії, історик Ярослав Дашкевич встановив, що лев на галицько-волинській печатці мав жовте (золоте) забарвлення, поле було синім, а скеля — срібною. Саме таке зображення, коли хижа тварина спинається на скелю, виникло в річищі західноєвропейської традиції, характерної для першої половини ХIV ст.
Зображення лева на нефарбованій восковій печатці без легенди отримало в науковій літературі, особливо польській, назву «руський лев». Цей документ зберігався в Кенігсберзі. Очевидно, «руський лев» був родовим знаком відгалуження династії князів Романовичів у Львові. Герб міста Львова — лев, що стоїть на задніх лапах на тлі тризубої вежі (символ Святої Трійці), може бути класичним прикладом довговічності гербової фігури. За понад 800 років він майже не зазнав змін, хоча різні силуети лева широко застосовували на печатках, цехових знаках і в міській архітектурі.
В одній із наукових праць В. Рум’янцевої ми знайшли твердження, що лев був територіально-династичним символом усього Галицького князівства. Можливо, насправді все так і було: спочатку в геральдиці Галичини домінував орел, але згодом володарі Галицько-Волинської держави ухвалили своїм гербом лева. Зображення лева було досить поширеним у декоративно-прикладному мистецтві й архітектурі княжого Галича, особливо в оздобленні Успенського собору. На таку популярність геральдичного улюбленця галичан не міг не зважати навіть польський король Казимир III Великий, який починаючи з 1356 року карбував монети на львівському монетному дворі. На аверсі руських грошиків містилося зображення лева — герба королівства Руського.
Зображення лева як державний символ було й на печатці Любарта, який вважав себе спадкоємцем Галицько-Волинського князівства. Золотий лев уперше зажив світової слави, коли його гордо підніс полк Львівської землі в бою із хрестоносцями під Грюнвальдом у 1410 р.
Певна частина дослідників галицької старовини намагалася пояснити зображення грифона на керамічних плитках як геральдичний символ. Міфічна істота з головою та крильми орла й тулубом лева була доволі популярною в європейській геральдиці. Від VI ст. грифон був відомий в геральдиці Белзької землі. Зображення цієї фантастичної істоти потрапило на Русь через Візантію з ірану, де воно слугувало охоронним символом мітраїзму. На думку відомого знавця давньої української семіотики археолога Т. Ткачука, «грифон у візантійському мистецтві символізував Христа. Його подвійна сутність (лев і орел) означає людську і божественну природу».
Отже, зображення грифонів на керамічних плитках, як і інших фантастичних істот — пантер, єдинорогів, сирен, грифо-зміїв, павичів, застосовували не як геральдичні, а як релігійно-світоглядні символи.
Науковці, які займалися вивченням історії культури давнього Галича, відзначали особливу популярність у декоративно-вжитковому мистецтві образу пташок, а найбільше — галки. В окремих працях ми віднаходимо здогадки, що зображення галки могло використовуватися в приватній (особистій) геральдиці. На жаль, у жодному випадку ніхто із вчених не використовував такого роду археологічні матеріали для пояснення геральдики Галича і всієї Галицької землі.
Проблема походження назви столиці Галицької, а пізніше Галицько-Волинської держави, налічує більше двох десятків гіпотез. У тому, що і чорна галка могла дати назву Галичу і всій Галицькій землі, найперше переконує широка база геральдичних джерел. Давні традиції гербів Галицької землі відбилися у прапорі воїнів, які брали участь 1410 року в битві під Грюнвальдом. «На білому прапорі там було зображено чорну галку в золотій короні, — пише видатний дослідник української історії Я. Шашкевич. —  Це найдавніша відома згадка про таку емблему. Бо золота корона на голові галки свідчить якраз про її походження з часів незалежності Галицького князівства: у 1410 р. Галич уже не був столицею князівства чи королівства, а символ давньої столиці залишився в гербі у вигляді золотої корони».
В останній час історію справжнього герба Галицької землі та міста Галича викладено в наукових публікаціях А. Гречила. Ось її основні віхи. Перший опис територіального знака подав польський хронікар Я. Длугош, перераховуючи прапори всіх полків, що брали участь у Грюнвальдській битві 1410 р.: «ѕДвадцята хоругва — землі Галицької, чорна галка з короною на голові, у білому полі». В іншій своїй праці «Клейноди королівства польського» Я. Длугош подає не лише опис герба: «чорна коронована галка з піднятими крилами у білому полі», а й вказує на схожість назв міста і землі та пояснює слов’янське значення «галка». Ще одну звістку подає Матвій Франконій, який спостерігав у 1548 р. за похоронною процесією Сигізмунда I. Він наводить описи хоругов, які несли перед тілом покійника, серед яких згадує і галицьку: «Чорна галка у короні в білому полі». У «Хроніці Європейської Сарматії» Олександра Гваньїні, виданій 1578 р., наводиться опис хоругви Галицької землі з «коронованою галкою з піднятими крилами», але «у червоному полі». У рукописному гербовнику 1575 р. Еразма Каміна, що майже повністю базується на матеріалах Длугоша, але є особливо цінним вміщеними в ньому доповненнями та кольоровими малюнками: тут коронована чорна галка у білому полі на зеленій основі. У всіх писемних джерелах XVII—XVIII ст. галицький земельний знак фігурує тільки в білому (срібному) полі.
Відомо, що поява міських гербів в українських землях пов’язана із впровадженням самоврядування на магдебурзькому праві. Містові Галичу привілей на магдебурзьке право надав 1374 р. князь Владислав Опольський. Печатки на документах з 1583-го, 1659-го, 1674 років засвідчують, що гербом Галича була коронована галка з піднятими крильми, а лавничий уряд використовував видозміну цього знака — галка без корони і зі складеними крилами (1668). У Центральному державному історичному архіві м. Львова виявлено чотири печатки 1591—1668 рр., виготовлені з воску й паперової накладки, різної належності — раєцька, лавнича й міська — з майже незмінним зображенням повернутої праворуч по-геральдичному галки з розпростертими крилами.
Під час розкопок на місці давнього Галича та на його околицях археологи івано-Франківського краєзнавчого музею виявили окремі керамічні плитки із зображенням птахів. На місці одного з храмів ХII—ХIII ст. під час розкопок знайдено фрагмент плитки з підлоги розміром 94x71 мм, на якій зображено птаха з розпростертими крилами. При здійсненні робіт з вивчення храму в Олешкові, що на Дністрі, виявлено цікаву знахідку. Вся підлога церкви, що датується ХII—XIII ст., була викладена кольоровою мозаїкою, в центрі якої було зображення силуету хижого птаха, що нагадує символічно зафіксовану голову орла. Під час розкопок храму біля Василева на березі Дністра було знайдено плитку (111x126 мм) із зображенням птаха. Своїм тулубом він нагадував швидше галку, ніж хижака, вважають археолог Б. Томенчук і орнітолог Я. Штиркало.
У давньоруській археології є такий особливий вид знахідок, як срібні браслети-наручні, колти, персні, нашивні бляшки, виконані в техніці «черні». Саме на виробах з «черні» в мистецтві Галицької Русі ХII—ХIII ст. найчастіше трапляються «пташині мотиви». Бо на срібних пластинчастих браслетах, знайдених у Києві, зображено переважно химерні плетива, рослинні орнаменти, левів, барсів, кентаврів...
У 30-ті роки XX ст. до рук сільського збирача історичних пам’яток Семена Ткачівського з Вікторова, що поблизу княжого Галича, потрапив браслет. Його він передав краєзнавцеві Ярославу Хмілевському, і таким чином рідкісна знахідка опинилася у фондах Львівського історичного музею. На одній його стулці з боків зображено птахів. У 1974 р. під час проведення земляних робіт було випадково відкрито скарб срібних прикрас у місті Сокалі на Львівщині, які були сховані в глиняному горщику в землі. Серед них був і широкий срібний браслет із зображенням птаха.
Але навіть всі об’єднані докупи  зображення пташок на творах давнього галицького мистецтва, які дотепер були відомі з археологічних розкопок і випадкових знахідок, не могли би нас впевнити в тому, що чорна галка входила до герба княжого Галича і Галицької землі. Їх настільки багато зібрано в колекціях «чорних археологів», їхня присутність однаково велика як на пам’ятках геральдики і сфрагістики (печаткове мистецтво, виготовлення печаток; печаткознавство), так і на творах декоративно-прикладного мистецтва. Особливо багато зображень добрих, лагідних, ліричних пташок на перснях-печатках. 
Європейська археологія знає одну дуже гарну аналогію до галицьких перснів з болгарських старожитностей. У столиці Болгарського царства, місті Преславі, було відкрито каблучку-печатку IХ—Х ст., де навколо крилатого охоронця є напис грецькою мовою, який означає: «Господи, помагай тому, хто мене має». Він засвідчує дуже давнє уявлення про птаха як оберега і посередника між Богом і людьми. Вони в жодному разі не нагадують хижого норманського крука, який зайняв тоді почесне місце в геральдиці Північної Європи.
Коли ми наочно побачили, як зображення чорної галки з’являється і здобуває поширення на ранньослов’янському етапі історії, то нам спокусливою видалася думка, що в VI—VII ст. воно могло бути геральдичним символом літописного племінного об’єднання дулібів, які заселяли широкі простори Волині і Прикарпаття.
Галка (іноді вживається ще одна місцева назва — «кавка»)— чорний птах із сім’ї воронових, помітно менша від грака і ворони. Відрізняється від них також формою голови, дзьоба і характерним сірим відтінком на шиї зверху і з боків. Селиться і мігрує часто з граками, тому їх плутають. Розповсюджена в Євразії, крім південних і північних районів. На півдні їх багато в Малій Азії. Птахи північних районів перелітні, південних — осілі або здійснюють невеликі кочування. Ці птахи — давні супутники людей, селяться разом з ними. Приносять безперечну користь сільському господарству, знищуючи шкідників. На відміну від граків, вони менше шкодять посівам. У народі їх люблять, галки оспівані в піснях.
Ми хочемо акцентувати на цій гіпотезі, яка є найближчою до істини. Відомий дослідник княжого Галича Ярослав Хмілевський (1895—1965) виводив давню символіку міста від тотемістичних вірувань людей, які жили тут у давнину. Коли люди вірять у походження їхнього роду від певних тварин, птахів чи рослин, то таке вірування називається тотемізмом. Родовий знак, що зображував чорну галку, став основою герба Галича. Таке ж явище простежується в геральдиці багатьох українських міст: Буська, Лебедина, Львова, їхні герби належать до таких, де малюнкове зображення збігається зі звуковою назвою.
Отже, зображення чорної галки на різноманітних ювелірних виробах, які масово виявили «чорні археологи» на території давньоруських міст Західної України, передають багатовікову традицію геральдики княжого Галича і всієї Галицької землі. Цей символ мав таку державну важливість і духовну привабливість для галичан, що вони залюбки розміщували його на браслетах, колтах, перснях, інших творах декоративно-прикладного мистецтва.
Ігор Коваль

Переглядів: 316 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019