Вацлав Хованець, Здіслав Стронський, Францішек Котлярчук. Ці люди, змінюючи один одного, 16 років керували нашим містом.
Творець «Великого Станиславова» У 1924 році урядовим комісаром Станиславова призначили Вацлава Хованця. У місті це прізвище знали добре, адже Хованці входили до п’ятірки тутешніх мільйонерів. Вацлав народився у 1887 році у Станиславові й був чи не першим в історії «корінним» головою міста. Його батько Станіслав Хованець володів найбільшою станиславівської друкарнею. Після смерті батька у 1910 році Вацлав допомагає матері керувати родинними справами. Мав дві вищі освіти: юридичну (здобув у Львові) та економічну (Віденський університет). Під час перевороту 1919 року друкарня Хованців безкоштовно друкувала усі накази та розпорядження влади, чим здобула глибоку симпатію поляків. У 1922 році Вацлав передає друкарню молодшому брату Тадеушу і працює референтом Галицького військового закладу кредитового. Незабаром він став комісаром Станиславова і менше ніж за рік зміг зробити те, що не вдавалося жодному бургомістрові. Тоді наше місто з Півночі опоясували три мікрорайони зі спільною назвою «Княгинин» (Село, Гірка, Колонія). Ще до війни ходили розмови про прилучення їх до Станиславова, але далі балачок у пресі справа не пішла. Але 17 листопада 1924 року вийшло розпорядження Ради Міністрів про приєднання усіх цих Княгинінів до міста, а також розширення його до берегів обох Бистриць. Територія Станиславова збільшилась уп’ятеро, населення зросло з 30 до 50 тис. Розпорядження вступило в силу 1 січня 1925 року, газетярі нарекли цю подію «Народженням Великого Станиславова». Наше місто стало другим після Львова за розмірами у Галичині. У 1927 році в Станиславові були проведені перші демократичні вибори бургомістра, які виграв Вацлав Хованець. Вигравав він і наступні. За його урядування населення постійно збільшувалось, будувалися нові об’єкти. Так, ратушу, яка була аварійною ще з війни, тоді перебудували у звичному для нас вигляді. Мешкав бургомістр у власній кам’яниці на Сапіжинській (Незалежності), 4, де також розміщувався готель «Уніон» і культова «Цукерня Кровіцького». Був одружений на красуні Яніні із Кракова. Обирався послом до Сейму, розриваючись між Станиславовом і Варшавою протягом 1930-1935 років. У1934 році в Польщі змінюють законодавство. Як пише краєзнавець Михайло Головатий, відтепер магістрат почав називатися міською управою, а бургомістр — президентом міста. Першим президентом став Хованець, правда, не надовго. Тоді у міській раді були два політичних об’єднання, або, як їх тоді називали, клуби. Клуб Радних Польських складався із колишніх військових, які намагалися не вплутувати політику в економіку. Але впливовішим клубом був так званий BBWR (Безпартійний блок співпраці з урядом), до якого належав і Хованець. Цю групу очолював син колишнього комісара Станиславова Генрік Зайдлер. У нього не склалися стосунки з Хованцем і він чи не на кожній сесії псував нерви президентові. У березні 1935‑го між клубами спалахнув конфлікт щодо міського бюджету. Воду, як завжди, мутив Зайдлер. Аби владнати конфлікт, Хованець подає у відставку. Опозиціонери її радо прийняли. Ображений екс-президент виїхав до Львова, де очолив Іпотечний акціонерний банк. За перших совітів потрапив у «чорні списки» НКВС, але встиг втекти до Кракова. Після війни працював директором Краківського Іпотечного банку, а після виходу на пенсію у 1949 році був фінансовим експертом Воєводського суду. Помер Хованець аж у 1985-му, в 98 років.
Герой лялькової вистави У квітні 1935 року 42 голосами усіх присутніх радних було обрано нового президента міста. Ним став 39-річний Здіслав Стронський, кандидат від BBWR. Інших кандидатур не було. Народився Стронський у Стрию, вчився в гімназії, був карцером (польським скаутом). З початком Першої світової вступив до польського легіону, але скоро був затриманий жандармерією та відправлений у 20-й полк австрійської армії. Проливати свою кров під прапором цісаря Стронський не хотів, тому згадав про слабке здоров’я та пішов учитись до університету. Його ще кілька разів призивали до війська, але він там не затримувався по здоров’ю. Хоча боягузом не був і під час більшовицької навали записався добровольцем, воював під Варшавою. На початку 1920-х Стронський став доктором історії, працював у Львівському архіві та вчителював у жіночій гімназії. Та його пристрастю була політика. Він організував профспілку вчителів середніх шкіл, потім став активним учасником Союзу Відновлення Республіки (Związek Naprawy Rzeczypospolitej), який потім влився у вже знайомий нам BBWR. З 1927 року Стронський обраний радним міста Львова, а через рік здобув мандат посла Сейму. Потрапивши до парламенту, він примудрився втриматися там три каденції поспіль. У 1932 році Стронський вже віце-бургомістр Львова. Звідти він і приїхав до Станиславова. У місті його прийняли прохолодно, вважали чужинцем. Обрали виключно через політику, бо Стронський довший час виконував обов’язки секретаря Ради BBWR полуднево-східних воєводств. Але дуже скоро в ньому розчарувалися навіть колеги по партії. Президент мало був у місті, часто їздив до Варшави, а тут працювали заступники. Уже в наш час дослідниця Ольга Цівкач відшукала в архіві сценарій лялькової вистави (шопки), яка висвітлює політичне життя Станиславова 1930-х. Головний герой — президент Станиславова Ірод-Здісь. Він багато говорить, піклується про свою репутацію та вступає в інтимні стосунки з гарною панянкою, яка прийшла до нього на прийом. А всю роботу за нього робить канцлер святий Франьо, під яким розуміється віце-президент Францішек Котлярчук. А ось дружина Стронського — Ірод-баба — показана у п’єсі досить розумною жінкою. Марія Стронська була директором станиславівської жіночої гімназії, що містилась у стінах сучасного художнього факультету університету Стефаника. Під час війни пані Марія працювала у польському підпіллі та була страчена німцями у концтаборі Освенцім. У 1937 році містом поповзли чутки, що, продаючи частину скверу під будівництво пошти, Стронський отримав великий хабар і віддав землю за безцінь. 14 квітня того ж року президент пише заяву про відставку. Він повернувся до Львова, де у інтерв’ю журналістам звинувачував станиславівський магістрат у некомпетентності й тиску на нього. Зрозуміло, що популярності у Станиславові це йому не додало. Під час війни Стронський воював у Армії Крайовій, потім керував Центром торгівлі деревиною. Одружився вдруге. Помер у 1973 році, похований на Варшавському військовому цвинтарі.
Той, що зник безвісти Останнім президентом Станиславова був Францішек Котлярчук. Його біографії можуть позаздрити багато військових. У 15 років він записався до Польського Легіону та воював там до 1917‑го. Потім його заарештували та перевели до австрійської армії. Після важкого поранення Котлярчук лікувався у львівському шпиталі. Тоді в місті спалахнуло повстання українців (Листопадовий зрив), Котлярчук іде на барикади. Потім бере участь у польсько-українській та польсько-радянській війнах. І там не пасе задніх, про що свідчить ціла колекція бойових нагород. Життя Котлярчука було тісно пов’язано із Станиславовом, в магістраті якого він працював багато років. Сходинки його кар’єри виглядають так: начальник Господарського відділу магістрату (1928), начальник Загального відділу (1934), віце-президент Станиславова (1935), президент міста (1937). На відміну від свого попередника, Котлярчук умів ладити з людьми, добре вивчив стан справ у місті. Йому симпатизували мешканці. Серед польських патріотів він добре зарекомендував себе як президент Союзу легіоністів і Повітового стрілецького союзу. Після відставки Стронського крісло президента залишалося вакантним майже півроку. Обов’язки голови міста виконував віце-президент. Нарешті 4 жовтня 1937 року його одноголосно обрали президентом. Коли Котлярчук вийшов з управи, його вітав численний натовп містян. Наступного року магістрат переїхав до нового приміщення. Якщо раніше він тулився разом із воєводським урядом у будинку теперішнього медуніверситету, то відтепер зайняв окрему кам’яницю. Це споруда сучасної школи № 5, що на Франка. До речі, там же були квартири для чиновників, а сам Котлярчук займав квартиру № 35. Незабаром розпочалась Друга світова війна. 18 вересня 1939 року президент Станиславова видав свою останню відозву: «Мешканці! Протягом найближчих годин до нашого міста вступлять війська СРСР. Мешканці! Закликаю вас до спокою та порядку. Не вільно виступати проти армії та влади Радянської. Закликаю вас не покидати праці на підприємствах… Привітаймо російські війська — армію братського слов’янського народу, як приятелів. Хай живе слов’янська дружба!». Після того Котлярчук кудись зник. Поговорювали, що він утік до Румунії, за що більшовики вивезли його жінку та дитину до Сибіру. Але, дивлячись на його героїчне минуле, якось не віриться, аби він кинув свою родину напризволяще… Іван Бондарев | 
