Четвер, 2019-10-17, 1:50 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2012 » Червень » 24 » Галич, рік 1849
10:58 PM
Галич, рік 1849
Мандруючи вулицями рідного міста, переглядаючи путівники попередніх років, слухаючи оповіді старших, згадуючи своє дитинство і юність, бачимо, як наш Галич змінюється. Окремі об’єкти зникають, інші постають або оновлюються. Це не дивно, адже місто є динамічним організмом, який постійно змінюється, поширює свої терени. Особливо цікаво порівнювати сучасний Галич з його зображеннями XVII – поч. ХХ століть і бачити основні збережені домінанти впродовж кількох століть – Замкову гору, церкву Різдва Христового, металевий міст, окремі будівлі центральної частини.
Не менш цікавими є рукописні згадки про Галич. Їх збереглося не так багато, але завдяки їм ми маємо змогу побачити місто очами літописців і мандрівників минулого. Сьогодні, коли ми маємо змогу досліджувати минуле з допомогою сучасних технічних засобів, маємо доступ до архівних матеріалів у ряді держав світу, цікаво спостерігати, як кожен відвідувач міста прагнув довідатися про його минуле, старався привідкрити завісу таємничості.
В цьому плані оригінальними для читачів будуть спогади росіянина Петра Алабіна, який відвідав Галич у серпні 1849 року. Вони були надруковані у 24-ому томі часопису «Русская старина» за 1879 рік під назвою «Галич на Днестре, 1849 г.». Автор перебував у місті на Дністрі в 25-річному віці, а написав спогади у зрілості, через 30 років. Даний твір, хоча є куцим за інформаційним обсягом, але містить дуже забуті епізоди з минулих літ Галича та його околиць, подає перекази про походження назв населених пунктів та окремих прізвищ. У спогадах автор робить ряд помилок, часом перекручує назви населених пунктів (зокрема, замість назв Бурштин, Більшівці, Блюдники, Крилос, Тенетники, Рідзвяни вживає назви Бурштня, Богушевець, Блуднікі, Крилая, Тенятники, Роздьяни), трактує центр сучасного міста Галича, як центр княжої столиці. Зрештою, це й не дивно, адже до великих досліджень та відкриттів, які сталися наприкінці ХІХ століття – 30-их років ХХ століття ще мав прийти час. Саме завдяки таким невтомним аматорам-дослідникам, як Алабін, ми можемо завдячувати початку краєзнавчих досліджень.
Ким був той росіянин, що відвідав Галич у 1849 році? Про цю відому особистість в історії Російської імперії написано багато, його прізвищем названі музеї, площі та вулиці, станція метро, отримало назву село та пароплав. Напишемо про нього коротко, адже нам цікавіший Галич…
Петро Алабін (29 серпня 1824 – 10 травня 1896) – російський державний і громадський діяч, військовий письменник і журналіст, почесний громадянин міст Вятка, Самара і Софія. В 1849 році, займаючи посаду полкового ад’ютанта Камчатського полку, взяв участь в поході на Угорщину (і на зворотній дорозі відвідав Галич). Учасник Кримської війни, ініціатор створення Музею Севастопольської оборони, військовий кореспондент, працював у багатьох російських періодичних виданнях, суддя, почесний член багатьох товариств. Був губернатором у Самарі (Росія) та Софії (Болгарія). 
Отож перегорнімо сторінку 163-річної історії! 

     
Галич на Днестре, 1849 г.
"…Скористаюся вільним днем, другим – поїду до сусіднього Галича, древнього стольного міста Червоної Русі. Задумано – зроблено. Знову поштова пара, знову їду прекрасною, рівною дорогою, по багатій обробленими полями місцевості, милуючись безперервно зустрічними селами.
31 серпня, місто Галич. Мій візник виявився галицьким мешканцем і хоча на мої запити навіть при появі мальовничих руїн древнього галицького кремля на висоті пагорба, вивищеного на крутому правому березі Дністра, пагорба, названого ним «Галицькою горою», він мені не міг повідомити нічого цікавого, що збереглося в народних переказах про минуле цього міста, окрім того, що Галич в давнину був таким великим, що з висоти замкових стін неможливо були охопити поглядом його меж – але, у крайньому випадку, він привіз мене на квартиру до поважного старця, місцевого старожила, який знав, за словами мого візника, всі таємниці цього давньоруського кутка. 
Тут я зустрів саме душевне прийняття. Мій поважний господар – великий російський патріот. Любов до Росії, за його словами, передається в його родині з давнини, з покоління в покоління. Ми спілкувалися з ним на якійсь змішаній, напівпольській, напівросійській мові і добре розуміли один одного. Старець добре годував мене, погостив угорським вином і пішов зі мною блукати по місту та його околицях.
Галич паскудне, жидівське містечко в долині, утвореній впадінням в Дністер річок Лукви та Лімниці.
Мій провідник вказав мені на церкву в ім’я Різдва Христового, яка має більше 800 років, в якій нібито хрестили та ховали руських князів; проте, надгробків їхніх мені вказати не зміг, кажучи, що вони знищені в часи польського володарювання.
З руїн древнього галицького замку, збудованого на місці ще більш древнього руського дитинця або кремля, перед нами відкрилася чудова картина гнучкої течії Дністра в пологих берегах, всіяних перелісками, озерами, річками, ріллями, поселеннями та хуторами. 
Ось що розповів мені старець-господар. Дністер не дуже давно перемінив свою течію. Тепер він омиває пагорб, на якому вимальовуються руїни замку, а в попередні часи він пробігав в чотирьох верстах від цієї місцевості.
Згідно переказу, колись Галич був великим містом, згуртовував у собі до 400000 мешканців і обіймав собою простір, який займають нині села: Бурштня, Богушевець, Блуднікі, Тустань, Крилая.
Народ досі зберіг пам’ять про Батиїв погром Галича (в 1240 р.) в сумних епізодичних оповідях і в назвах деяких урочищ, також і в піснях.
Розповідають, що татари розбили галичан у двох битвах: у першій – під містом і в другій – у місцевості сучасного села Тенятники, куди нібито загнали втікачів, шукаючих порятунку, жителів у тенета.
В поселенні Роздьяни досі існує прізвище Терпеливці. Говорять, що прізвище це збереглося за нащадками однієї постраждалої при набігу родини. Коли місто було захоплене татарами, чоловік з дружиною і двома маленькими дітьми прибігли до Дністра, щоб врятуватися. Чоловік не умів плавати і з однією дитиною залишився на березі. В той час дружина з другою переплила через ріку і терпіла (страждала), бачучи, як її молодого чоловіка і другу дитину татари підняли на списи.
В часі погрому втікав з міста священик з молодою дружиною і сховався у болоті. Нещасна жінка народила у цьому сховищі, а щоби дитинка своїм криком не привернула увагу татар, втопила її. Це урочище досі називається Тобола, тобто «ось така біль! ось таке страждання! мука!».
Одне урочище називається Мочихвіст. Розказують, що на цьому місці був такий бій, що кінські хвости мочилися в кривавих потоках. 
Поле під Галичем носить ім’я Ржезьдолина, тобто долина різні…
     
26 січня 1879, 
м. Самара, П.В.Алабін”.
Андрій Чемеринський. Член НСКУ, магістр історії

Переглядів: 461 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019