Субота, 2017-11-18, 12:22 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2017 » Липень » 7 » Галицька земля – посередник культурних впливів між Заходом і Сходом
7:15 AM
Галицька земля – посередник культурних впливів між Заходом і Сходом

На початку ХІІ ст. розпочинається новий етап розвитку давньоруської культури. Її особливості почали формуватися в окремих феодальних князівствах, що стають у той час політично незалежними. Збільшується також вплив християнської церкви на життя держави. Нові соціально-економічні умови впливали і на розвиток мистецтва, зокрема на характер будівництва міст, їх планування, будівельну техніку. Це дало поштовх створенню в окремих князівствах місцевих архітектурних шкіл. Такий процес розвитку характерний і для Галицького князівства, де провідним видом мистецтва стає монументальна архітектура. Кам’яне будівництво посідало значне, як на той час, місце. Здебільшого воно було пов’язане з культовими та палацовими спорудами, а також будівництвом веж охоронного призначення.
Хоча галицька архітектура підпорядковувалась інтересам панівної верхівки, але творили її майстри, які вийшли з народу. Нині дослідники галицького зодчества вже остаточно стверджують наявність у Галичі своєрідної архітектурної школи, відмінної від інших шкіл стародавньої Русі. Висновки науковців зводяться до того, що галицькі храми подібні до багатьох давньоруських споруд, витоки архітектури яких сягають візантійських традицій з романською будівельною технікою, елементами романського декоративного оздоблення. Це були особливості галицької архітектурної школи. Про вплив візантійського мистецтва на культуру стародавнього Галича говорять ті історичні процеси, що склали передумови для створення Галицько-Волинського князівства. Передусім існували політично-економічні чинники. Положення земель України сприяло поширенню християнства з його найближчих центрів (Єрусалиму, Антіохії, Малої Азії, Константинополя). Середземне та Чорне море, Дніпро і Дон наближали християнство на українські землі легким водним шляхом.
Оскільки певний час Галицьке князівство межувало з Візантійською імперією, мало з нею постійні політичні, торгівельні, культурні зв’язки ( навіть претенденти на імператорський престол перебували деякий час при дворі Ярослава Осмомисла), то нічого дивного, що сюди проникали візантійські впливи. Зрештою, через Галич і Володимир-Волинський проходив шлях із Візантії до Києва. Через Галич романізуючі риси в архітектурі потрапляють у інші міста руських князівств, зокрема вони широко побутують на Володимиро-Суздальських землях. Трьома найважливішими містами Владимиро-Суздальського князівства були Ростов, уперше згаданий в Початковому літописі 862 року, — первісна столиця місцевої єпархії; Суздаль, назва якого ввійшла у назву князівства (дата його заснування невідома, а згаданий він уперше під 1024 роком); та Владимир — фортеця, заснована Володимиром Мономахом 1108 р. і названа його іменем.
Архітектура Володимиро-Суздальського князівства характеризується багатством пластики білокам'яних споруд (палацовий ансамбль у Боголюбові, Успенський та Димитріївский собори у Володимирі). Архітектура Давньої Русі вражає своєю правдивістю, чітким виявленням конструкції та просторової організації будівлі в її вигляді. Після перерви в архітектурному розвитку 1240 —1290 рр., викликаної монголо-татарським нашестям, головними архітектурними центрами стають Новгород, Псков, Москва, своєрідно розвиваючи давньоруські традиції.
Беручи до уваги Володимиро-Суздальські пам’ятки білокам’яної архітектури періоду Юрія Долгорукого, які збереглися до наших днів і в яких учені вбачають галицькі аналогії, можна зробити певні реконструкції галицьких храмів, зокрема церква Спаса. Повернувшись до гіпотези І.Шараневича (а вона, на думку дослідників, найвірогідніша), що це – княжа двірська церква. Вона входила до комплексу княжого палацу – велична монументальна споруда з перспективним порталом романського зразка, зі строгими білокам’яними стінами та високим позолоченим куполом із прорізами вітражних вікон, прикрашеними зубчатим городчатим фризом із аркатурним поясом. Глянувши на Владимиро-Суздальську архітектуру, бачимо в орнаменті церковних мурів і романські, і кавказькі елементи. Отже, експансія (назвімо це так) Владимира-Суздаля у південному напрямку та культурні зв’язки князівства з Києвом були лише одним зі складників тамтешнього життя. Ця складова становить основу даного нарису.
Вивчаючи архітектуру стародавнього Галича, можна дійти також наступних висновків. Архітектура Галича та її основні етапи розвивалися в загальному русі всієї давньоруської архітектури. Галицький храм на ранній стадії походив, безумовно, від київської архітектурної традиції. Водночас галицька архітектура зазнала впливу романської архітектури Заходу. Водночас поєднання східнослов'янської структури христовокупольного Галич стає столицею об'єднаних князівств.
Декор того періоду зводився до оформлення перспективних порталів, а також городчатого фриза й аркатурного пояса зовні. Всередині храму капітелями були увінчані центральні стовпи – філяри, на яких містився барабан купола і бокові пілястри підпружних арок. Конструкція храму і його незначне оформлення зовні зближує галицьку архітектуру з храмами Володимира й Суздаля періоду Юрія Долгорукого.
Основним будівельним матеріалом був тесаний камінь. У домонгольський період монументальне будівництво з білого каменю провадилося тільки у Галицькому й Володимиро-Суздальському князівствах. Для спорудження білокам'яних будівель потрібно було мати тисячі тесаних чи різаних блоків.
Поряд із інтенсивним монументальним будівництвом стародавнього Галича розвивався фресковий живопис, яким оздоблювали храми та князівські палати. Окрім нього, в оздобленні храмів застосовувався також мозаїчний живопис та вітраж. Поєднання фрескового живопису з мозаїчними композиціями характерне для оздоблення київських храмів. Воно є своєрідною особливістю візантійських методів оздоблення. Художникам, котрі займалися оздобленням одного з найбільш величних храмів Галицько-Волинської Русі, було добре відомо про характер мозаїк і фресок Софії Київської та Михайлівського собору. Тому можна припустити, що вони прагнули наблизити оздоблення галицького храму до київських споруд.
При вивченні фрагментів фресок Успенського собору можна скласти палітру кольорів: рожевий, червоний, попелясто-синій, оранжевий, білий, жовтий, коричневий, чорний, темно-фіолетовий та зелений. Як бачимо, галицькі розписи були більш колористично багаті, ніж київські та чернігівські. Однак з цих фресок збереглися на своєму первісному місці тільки невеликі частини.
Фрескові зображення в Успенському соборі Галича розміщені згідно з християнськими канонами за старанно розробленою програмою, розрахованою, що характерно і для інших столичних центрів Русі, на утвердження князівської влади.
Монументальний живопис до наших днів фактично не зберігся, хоч з літописів довідуємося, що галицькі храми були оздоблені фресками. Як засвідчують джерела, на галицько–волинському мистецтві позначилися також впливи західноєвропейського мистецтва. Так, у фресках Горянської ротонди ХІV ст. відчувається вплив італійського проторенесансу. Ці фрески, які збереглися до наших днів, наочно показують галицький живопис пізнього періоду. Живопис на Галицьких землях існував у всіх його проявах. Були ікони, привезені з Візантії, Києва та Угорщини. У Галичі й Володимирі–Волинському їх також малювали.
До галицьких ікон, які збереглись до нашого часу, належить «Покрова Богородиці». Вона знаходиться у музеї українського образотворчого мистецтва у Києві. Її розміри – 79,5 х 47,5 см. Намальована на дошці (левкас, яєчна темпера). Ікона датується ХІІ – ХІІІ ст., на що вказує аналіз системи зображальних засобів і технологія матеріалів ікони. Л. С. Миляєва відносить її до творів домонгольського періоду. Незважаючи на погане збереження живопису цієї пам'ятки, встановлено, що сюжет був досить поширеним у галицькому мистецтві. Зображення Покрови походить, безумовно, з Візантії. У його основу покладено ідею заступництва Божої Матері. Легенда розповідає про з'явлення Богоматері з покровом–омофором Андрієві Юровичому у Влахернському храмі. Цей сюжет в Русі–Україні і дістав назву Покрови.

ХАРУК О., молодший науковий співробітник Національного заповідника «Давній Галич»


Переглядів: 15 | Додав: Dnister


Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 17. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії, член НСКУ Андрій Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю
Copyright MyCorp © 2017