Період німецької окупації у багатьох асоціюється із злодіяннями гестапо. Геноцид євреїв, розстріли польської та української інтелігенції, примусове відправлення на роботу до Німеччини.
За всім цим маячить зловісна постать шефа станіславського гестапо Ганса Крігера. Між тим, гауптштурмфюрер Крігер керував організацією із зовсім іншою назвою, пише “Репортер“.
Айн, цвай, поліцай…
На початку війни червоні втекли, місто зайняла угорська армія. Мадяри мало пхалися до внутрішньої політики, тож українці мали широку автономію. 1 серпня 1941 року Галичину, в якості окремого дистрикту, приєднали до Генерального Губернаторства, як тоді називали окуповану Польщу. 7 серпня, на площі біля пошти, відбувся мітинг, на якому угорський полковник Лерер символічно передав владу німецькому крайсгауптману (окружному старості) Гансу Альбрехту.
Але ще перед тим німці розгорнули тут свою спецслужбу. Вона мала дуже довгу назву – Sicherheitspolizei und Grenzpolizeikommisariat des SD. В українському перекладі цей монстр звучить як Комісаріат поліції безпеки та прикордонної поліції СД.
Що воно таке? Sicherheitspolizei, яку ще скорочено називали Sipo, була поліцією безпеки. Вона об’єднувала у своєму складі таємну державну поліцію Geheime Staatspolizeiamt (гестапо) та кримінальну поліцію Kriminalpolizei (кріпо). Гестапо займалось каральними операціями, винищенням євреїв, боротьбою з ворогами рейху, включно із переслідуванням гомосексуалістів. Кріпо ж ловило грабіжників, кишенькових злодіїв і ґвалтівників. До речі, в її лавах служило багато польських, ще довоєнних оперативників.
Прикордонна поліція теж мала роботу, адже Станіславський округ межував із Румунією та Угорщиною, до складу якої входило теперішнє Закарпаття.
SD, скорочено від Sicherheitsdienst des Reichsführers SS – служба безпеки рейхсфюрера СС. Займалось шпіонажем, мала розгалужену мережу інформаторів.
Оскільки повну назву відомства Ганса Крігера писати дуже довго, а ще важче вимовляти, далі будемо називати її скорочено – гестапо.
Дев’ять щупальців Крігера
Познайомитись із внутрішньою структурою таємної поліції нам допоможе польський історик Гжегож Мазур, який наводить її у своїй книзі «Покуття у роках Другої світової війни».
І відділ. Начальник – гауптштурмфюрер СС Ганс Крігер, заступник – унтерштурмфюрер СС Оскар Брандт.
І. А – адміністрація, тюрма, інформатори.
І. В – кріпо (кримінальна поліція), унтерштурмфюрер СС Отто Тауш.
Унтерштурмфюрер СС Вільгельм Ассманн
ІІ відділ, політичний (СД), начальник – унтерштурмфюрер СС Вільгельм Ассманн, заступник – обершарфюрер СС Гетц. Йому підпорядковувався
ІІІ відділ – штурмшарфюрер СС Лінауер, складався з:
ІІІ.А – боротьба з польським підпіллям – Іоганн Мауер. У п’яти його рефератах працювали: Вільгельм Мауер, молодший брат начальника, Хаген, Вільгельм Хехеманн, Вернер Хагеман та інші.
ІІІ.В – боротьба з українським підпіллям. Обершарфюрер СС Іоганн Дюрхаммер. В його п’яти рефератах працювали Ганс Греве, Іоганн Мауер, Реннер, Хасс.
ІV відділ – картотеки. Штурмшарфюрер СС Оскар Мюллер.
V відділ – єврейський. Обершарфюрер СС Рудольф Мюллер, шарфюрер СС Генріх Шотт.
VІ відділ – штурмшарфюрер СС Гайсе.
VІІ відділ – тюрма. Начальники: Масс (до червня 1942), Річард Кюель (до осені 1943), Курт Радтке (до відступу із Станіслава).
VІІІ відділ – автомобільний транспорт і ремонтні майстерні. Начальник – шарфюрер СС Хубатш, його заступники – Рудольф Грюмберг і Клечко.
ІХ відділ – роттенфюрер СС Райсе.
З цього списку видно, що найбільші відділи боролись з польським та українським підпіллям. Серед керівництва переважають німецькі прізвища, хіба крім Клечко з гаражного господарства. Начальниками призначали німців з Рейху або фольксдойчів – місцевих мешканців німецького походження.
Три кати
Усі функціонери станіславської поліції безпеки мали спецзвання СС. Аби не плутатись у цих шарфюрерах і унтерштурмфюрерах наведемо порівняльну таблицю з армійськими званнями.
Гауптштурмфюрер – капітан
Унтерштурмфюрер – лейтенант
Штурмшарфюрер – старшина
Обершарфюрер – старший сержант
Шарфюрер – сержант
Роттенфюрер – єфрейтор
Отже, на чолі тутешнього гестапо стояв капітан, а більшість начальників навіть не були офіцерами і носили сержантські погони. Втім, це не заважало їм тримати у постраху цілий регіон.
До станіславського староства, яким опікувалось відомство Ганса Крігера, входили колишні польські повіти: Станиславів, Калуш, Надвірна, Делятин і Тлумач. За три роки окупації тутешнім гестапо встигли покерувати три офіцери.
Гауптштурмфюрер СС Ганс Крігер (липень 1941 – серпень, або осінь 1942). «Прославився» звіриною жорстокістю, особисто брав участь у розстрілах, любив коштовності та непогано грав на піаніно. Запам’ятався акцією зі знищення єврейської інтелігенції «Синій понеділок» і масовою стратою на старому єврейському цвинтарі, коли за день розстріляли близько 10 тисяч людей. Через привласнення цінностей і розголошення державної таємниці був заарештований, понижений у посаді та відправлений на боротьбу з підпільниками у Францію. Після війни Крігера судили за геноцид євреїв, дали пожиттєве, але через 20 років випустили за зразкову поведінку.
Унтерштурмфюрер СС Оскар Брандт (1942 – останній раз згадується у березні 1944). Служив у «єврейському» рефераті краківського гестапо, потім став заступником Ганса Крігера. Під його керівництвом 23 лютого 1943 Станіслав став першим містом Рейху, вільним від євреїв. Організував облаву на українських підпільників під час оперети «Шаріка». Через три дні, 17 листопада 1943, під стінами синагоги гестапо публічно стратило 27 патріотів. Після війни заарештований, помер у Вроцлавській в’язниці у 1948 році.
Унтерштурмфюрер СС Вільгельм Ассманн (весна-літо 1944). Спочатку був комендантом калуської експозитури гестапо, пускав голодних псів на єврейських дітей. Входив до складу трибуналу, що виносив смертні вироки глядачам «Шаріки». Будучи начальником політичного відділу, запровадив спеціальний перстень-печатку для есесівців – срібні кільця з дубовим листям, рунічними знаками та золотою свастикою. Їх виготовляли єврейські ювеліри Станіслава, яких потім усіх розстріляли. До каральних акцій широко залучав загін азербайджанців, яких набрали серед полонених червоноармійців. Після війни його також судили.
Віртуальна екскурсія
Гестапівці обрали для себе величну кам’яницю на вулиці Білінського (тепер Сахарова, 15). За Польщі там містився суд, а за совітів – обласне управління НКВС. Вхід туди ретельно охоронявся, а люди, що потрапляли всередину, рідко повертались назад. Тим більш цікавим буде опис внутрішніх приміщень, наведений у книзі Тадеуша Камінського «Таємниця Чорного Лісу».
«На першому поверсі (у поляків перший поверх називався партером, тобто їхній перший поверх дорівнював нашому другому – авт.) урядував Крігер, а біля нього Брандт. Напроти сходів містилась розлога зала, де у 1943 Брандт проводив так звані Sondergerichty (Спеціальні суди – авт.), одноосібно виносячи вироки полякам і українцям, що завершувалися смертною карою.
По правому боці коридору були три покої для допиту затриманих. У тих кабінетах допитували Ренер, Дюрхаммер і, здається, Ганс Греве.
Лівий коридор партеру повністю займав Politischeabteilung (політичний відділ – авт.), де працювали Ассманн, Гетц та інші.
У правому коридорі розташовувалась збройовня та склад награбованих речей особистого вжитку, як то хутро, одяг, тюки нової матерії і багато інших цінних предметів. Певний час одна з зал була призначена на спальне приміщення на випадок якоїсь надзвичайної ситуації, пізніше її теж переробили на склад.
У підземеллях містилось казино з кімнатами відпочинку, як наприклад, особистий покій Крігера для його оргій, більярдна зала, бар, кухня. Протилежний бік коридору займали склади з продуктами, алкоголем, сигаретами та ін. В кінці коридору було приміщення, де жінки-ув’язнені чистили овочі.
На другому поверсі розташовувалась головна картотека в’язнів, газетка розшукуємих, архів, а по правій стороні урядували обидва брати Мауери, Вернер, Хагеман і хтось ще. Кожен з них мав окремий кабінет.
Третій поверх займали решта рефератів.
На четвертому поверсі був кабінет з написом «Eintritt streng verboten» (Вхід суворо заборонений). Подейкували, що цей покій призначався для спеціальних допитів і там стояло ліжко з ухватами для рук і ніг із сталевою сіткою, через яку пускали струм…».
У липні 1944 німці так швидко тікали, що не встигли знищити архів поліції безпеки. Він потрапив до рук червоних і став доказовою базою у судових процесах проти колишніх гестапівців.
Іван Бондарев | 
