Про історичне значення Легіону Українських січових стрільців, його феномен, основні акценти серії книжок «УСС. 1914–2024», що недавно побачила світ у видавництві «Лілея-НВ», а також про те, що можна було б запозичити з досвіду усусів нині, в час війни, в інтерв’ю для газети «Галичина» розповів історик, почесний краєзнавець України, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Іван МОНОЛАТІЙ.
– Пане Іване, Івано-Франківська обласна рада проголосила 2024-й на Прикарпатті Роком Легіону Українських січових стрільців з нагоди 110-ї річниці від часу його створення. У чому ж полягає історичне значення цього добровольчого українського війська?
– Справді, доба визвольних змагань українського народу за свою державність на початку ХХ століття нерозривно пов’язана у нашій свідомості з Українськими січовими стрільцями. Саме вони були і залишаються центральним феноменом для дослідників новітньої історії України та історії українського війська.
На думку багатьох сучасних дослідників, Українські січові стрільці з ідеологічного боку зробили ще більше, ніж суто з військового – відродили пам’ять славного запорозького лицарства, вдихнули мілітарний дух в українських юнаків i дівчат, працювали на ідею збройної боротьби за незалежність свого народу, побудову Української самостійної соборної держави.
Українське січове стрілецтво стало символом початку збройної боротьби України за свою державність у ХХ столітті. Рішуча й послідовна боротьба лицарів рідного краю за власну державу, яку вони провадили, була значною мірою ускладнена вкрай важкою військово-політичною ситуацією для українських земель у складі імперій Габсбурґів та Романових, зокрема в 1914–1918 рр. Проте, не зважаючи на всі, здавалося б, несприятливі обставини, вояки Легіону УСС, а пізніше – Корпусу січових стрільців, міцно тримали прапор української державності, надихаючи слабодухих і зневірених, даючи сили і впевненість усім національно-державницьким елементам українського суспільства.
– За словами одного з найвідоміших в Україні дослідників Українського січового стрілецтва – професора Миколи Лазаровича, без масового героїзму січових стрільців, їхньої самопожертви та подвижницької діяльності годі й уявити формування Української військової організації, Організації українських націоналістів, Української повстанської армії. У чому феномен УСС?
– Як військово-політична формація Українське січове стрілецтво зродилося в обставинах, коли українці за довгий час гніту та бездержавності пробудилися до боротьби за свої національні інтереси. Адже політизація українського суспільства наприкінці XIX й на початку XX ст., створення численних партій різного спрямування, масовий культурно-освітній, господарський, спортивний і молодіжний рух на Галичині створили сприятливі передумови для збройної боротьби за Українську державу. З середовища «Соколів», «Січей», «Пласту» вийшли Українські січові стрільці – основа Української галицької армії. У тому, що український вояк у часи Визвольних змагань був натхненний ідеєю української державності, сумлінно й жертовно виконував свій обов’язок, здобув найвищу вдячність і пам’ять нащадків – велика заслуга нашого краянина Кирила Трильовського та його «Січей».
Перша світова війна, яка фактично ознаменувала початок нового сторіччя в історичному й політичному сенсах, підсумувала теоретизування про власне військо (навіть в одностроях чужих держав), перевівши його у практичну площину.
Саме тому творення, бої та походи Легіону УСС, його національно-культурницька праця на Наддніпрянщині у роки Першої світової війни є однією з найяскравіших сторінок збройної боротьби українського народу у Визвольних змаганнях українців 1914–1921 рр. Славні ратні здобутки УСС започаткували стрілецьку легенду про соборну Україну. Готовність українських легіонерів до самопожертви в ім’я незалежної й соборної України стали для багатьох поколінь наших співвітчизників цінним дороговказом, який постійно надихав на боротьбу за звільнення своєї Батьківщини. Наочним виявом прагнення стрільців до об’єднання всіх земель України в єдину державу стало те, що вони використали у своїй атрибутиці два герби: галицький – із зображенням лева і київський – з архангелом Михаїлом. Герб майбутньої самостійної соборної України мав поєднати давні символи: архангел Михаїл з мечем в одній руці та щитом, на якому зображено лева, – в другій.
Варто усвідомити: Українські січові стрільці – це військо всієї України. Галицьке за походженням, воно стало провісником війська національного масштабу. У роки Визвольних змагань Українські січові стрільці з боями пройшли від Львова до Києва, від Карпатських гір до Приазовських степів і Чорного моря. Саме тому стрілецька слава стала частиною сучасної української ідентичності – місії соборників.
А ще за своїм кадровим складом і рівнем свідомості вояцтва Легіон УСС був справді елітарним формуванням: у кожній сотні було майже 70 відсотків громадсько-політичних діячів, адвокатів, педагогів, письменників, журналістів, митців, студентів. Військова старшина УСС завжди залишалася свідомою високого обов’язку, який поклала на неї Україна, дала справжні зразки надзвичайного героїзму і патріотизму.
– Якими були основні засади ідеології Українських січових стрільців і які нові тенденції вони внесли в українську політику?
– Протягом усього періоду існування Легіону УСС у ньому тривала інтенсивна національно-політична праця, мета якої – виявлення найефективніших шляхів виконання запланованих завдань. Необхідність цієї праці була зумовлена тим, що визвольна ідея передвоєнного стрілецького руху зі створенням і початком діяльності Легіону УСС перейшла в стадію реалізації, тому потребувала нових осмислення й оцінки. Враховуючи, що тодішнє галицько-українське суспільство та його політичний провід не були повною мірою готовими до виконання подібних функцій, цю місію перейняла передова частина стрілецтва. Результат такої діяльності – формування стрілецької ідеології, головні складові якої, як зазначив мій колега-професор Микола Лазарович, – державна самостійність, соборництво, опора на сили власного народу. Навіть більше: основи цієї ідеології, викладені в численних стрілецьких виступах і публікаціях, наказах та відображені в практичній діяльності, й становили спільний результат думок та ідейних зусиль усього стрілецтва.
Тож визначивши основною метою виборення національної державності, Українські січові стрільці усвідомлювали, що реалізація цього потребуватиме ретельної і цілеспрямованої підготовки. Тому в Легіоні діяла низка інституцій, покликаних ознайомлювати стрільців, головним чином новобранців, з їх завданнями у війні, з основами стрілецької ідеології, а також покращувати освітній рівень стрілецтва й готувати його до післявоєнної громадської діяльності. Враховуючи основні засади своєї ідеології, зокрема те, що запорукою успішної реалізації національно-державницької ідеї можуть бути тільки сили власного народу, УСС приділяли постійну і пильну увагу просвітницькій праці серед широких кіл українського населення. Саме ця праця була одним із головних чинників, що спонукав велику частину галицько-українського суспільства по-новому глянути на себе та своє становище, уможливив сприйняття українцями визвольної ідеї не лише як гасла, а й реальної справи.
Я підтримую тезу, що без УСС, найімовірніше, був би неможливим Листопадовий чин 1918 р. у Галичині, а відтак і створення Західноукраїнської Народної Республіки та Акт злуки УНР і ЗУНР.
Що ж до політичних новацій, то тут показовими, як на мене, є 1917–1918 роки. Власне аналіз діяльності Легіону УСС в 1917–1918 рр. показує, що значною мірою вона була зумовлена тими революційними подіями, котрі відбувалися на Наддніпрянській Україні. У цей період стрілецтво остаточно визначило для себе головні напрями подальшої боротьби та політичних вимог, мета яких полягала у відокремленні західноукраїнських земель від Австро-Угорської імперії та об’єднання їх з Українською державою (звичайно, йдеться тут про тактику подальшої боротьби, а не її стратегію, оскільки останню УСС з’ясували практично зі створенням Легіону). Таке розуміння свого призначення, попри деякі тактичні неузгодженості, домінувало серед стрільців, які, з одного боку, робили всілякі заходи для зміцнення української державності на землях Наддніпрянщини, з другого – пам’ятали про свої обов’язки в Галичині. І саме активна державницька позиція УСС на Східній Україні стала причиною переведення їх звідти на Буковину, де вони почали підготовку до вирішальних змагань на західноукраїнських теренах вже у 1918 році.
– Знаковою подією у межах відзначення 110-ї річниці створення Легіону УСС стала презентація в Івано-Франківську серії книжок «УСС. 1914–2024» (видавництво «Лілея-НВ») про історію та ідеологію Українських січових стрільців, до якої ввійшли перевидання праць Осипа Думіна та Степана Ріпецького, а також праці сучасних авторів – відомих українських істориків Миколи Лазаровича та Івана Монолатія. Як упорядник серії та автор книжки «УСС. Ідея і чин» поясніть для людей, непосвячених у таємниці історії, чому варто купувати й читати це чотирикнижжя?
– Справді, ця серія фактично розпочала цьогорічне вшанування УСС у межах не лише нашої області, а й України. Як упорядникові мені дуже хотілося б, аби ці книжки прочитала щонайменше тисяча українців, які передавали б знання про наші Визвольні змагання і наших героїв сучасникам. Адже й УСС боролися проти царату й москви, і тепер ми всі як нація боремося проти рашизму та москви – уже в умовах новітньої московської агресії за наші суверенні землі. Чотири книжки з серії, про яку мова, варто купувати вже сьогодні, бо скоро їх просто не буде в книгарнях. Адже попит на ці історичні студії є не так в істориків, як у звичайних громадян, які хотіли б не бути у полоні міфів, чи лише сидіти у своїх гаджетах, а чи слухати єдиний телемарафон. Ця серія для читачів мислячих, для громадян, яким небайдуже минуле і, найголовніше, майбутнє нашої державності. А головні орієнтири її – в історії, і в нашому сьогочассі. Саме тому без добрих історичних книжок нам нікуди. Переконаний, що цьогоріч – це лише початок і наукового, і популярного думання про Легіон УСС. Він і його герої того точно варті. Як і герої сучасні, які і словом, і ділом доводять світові правдивість української визвольної боротьби з московським агресором. Тож не пожалкуйте коштів на придбання цих книжок, бо вони точно не припадатимуть пилом у ваших і ваших друзів книгозбірнях.
– Які основні акценти серії «УСС. 1914–2024»?
– Важко і просто водночас було упорядковувати ці книжки, адже була потреба у скорочуванні текстів, щоб сучасний читач не заснув над поясненнями тих чи інших тенденцій, скажімо, національної політики Габсбургів у Галичині, баталіями усередині українських політичних партій, чи надмірному глорифікуванні однієї історичної постаті перед другою, такою ж заслуженою. Тому акцент був єдиний – подати добре аргументовану інформацію наукового характеру про Легіон УСС – від ідеї його творення, а далі – через бойовий шлях та вдалу реалізацію українського проєкту на початку ХХ ст. – розповісти історію націєтворення й військотворення. Інколи треба було й цитувати розлогі документи чи спогади – автори це також робили. Важливим був і обсяг книжок, щоб їх можна було прочитати за кілька вечорів і передати іншим зацікавленим або подарувати бібліотекам.
– Як на мене, проблемою більшості історичних книжок є їхнє спрямування тільки на вузьку професійну аудиторію. Чи вдалося Вам як упоряднику серії зробити її популярною, призначеною для широкого загалу читачів?
– Важко, а то й неможливо об’єктивно відповісти на це запитання. Тому що упорядник, а ще й автор – фігури зацікавлені. Думаю, що більшою мірою запропонувати популярну серію книжок таки вдалося. Адже вони не переобтяжені науковим апаратом, покликаннями на джерела, хоча, звісно, їх використали автори як уже «класичні», так і сучасні. Вже головна ідея серії – дати популярні тексти про серйозні теми, зокрема січово-стрілецьку традицію, бойовий шлях і культурницьку працю Легіону УСС – активно запрацювала серед і моїх колег, і студентів, і однодумців. І що найголовніше – ніхто не стояв осторонь цієї ініціативи, не був байдужим: від владних кабінетів Прикарпаття і до учнівської та студентської аудиторій. Щодо самої цієї книжкової серії скажу, що вже вкотре її видавець Василь Іваночко підтвердив своє багатолітнє реноме доброго фахівця.
– Як відомо, УСС приділяли постійну і пильну увагу просвітницькій праці серед широких кіл українців. Що можна було б запозичити з їхнього досвіду нині, в час війни?
– Справді, вся діяльність, яку Українські січові стрільці здійснювали протягом 1914–1918 рр. – як у своєму середовищі, так і поза ним – була підпорядкована єдиній меті: виборенню самостійної соборної Української держави. Форми цієї діяльності були різні, і серед них одне з чільних місць посідала гуманітарна, культурно-мистецька та просвітницька праця стрілецтва.
Саме тому найдієвішими формами цієї праці були: популяризація національно-державницьких поглядів через різноманітні виступи, лекції, індивідуальні розмови, публікації у пресі; безпосередня громадська праця в окремих місцевостях; залучення українського населення до національних маніфестацій, які відбувалися у Легіоні, та участь у заходах, що їх проводили на Галичині та Наддніпрянщині; поширення української, зокрема стрілецької, періодики та окремих видань; організація стрілецьких концертів і вистав; допомога, в тому числі кадрова, різноманітним українським інституціям та окремим діячам у налагодженні їх нормальної діяльності; організація української освіти та матеріальна підтримка шкільництва; впровадження української мови в органах місцевої влади; організація курсів ліквідації неграмотності, читалень, бібліотек, культурно-просвітніх та економічних товариств, аматорських гуртків. Додаймо сюди і юридичну допомогу місцевому населенню та захист його від зловживань військової влади.
Ситуація нині дуже подібна, але не аналогічна, позаяк маємо державу, однак справа відстоювання української державності на фронті та у запіллі за допомогою не лише сили зброї, а й сили національної культури, є також першорядною.
Про ці та інші історичні аналогії говоритимемо з колегами – відомими вченими та студентами – під час всеукраїнської наукової конференції 11 жовтня цього року в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. Сподіваюся, що нам вдасться гідно вшанувати 110-річчя створення Легіону УСС, як і належить цивілізованій нації.
Оксана ПРОЦЮК
Редактор відділу газети “Галичина” |
