Середа, 2019-01-23, 9:11 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Грудень » 23 » Як Готхільф Кон заїхав до Станиславова і що він там побачив
10:28 AM
Як Готхільф Кон заїхав до Станиславова і що він там побачив

Відомо близько десятка спогадів про Станиславів другої половини ХІХ століття. Здебільшого вони написані колишніми гімназистами, що тут вчилися. Левова частка мемуарів присвячена професорам, які читали лекції, чи сусіду, з яким автор сидів за однією партою. Це все, звісно, пізнавально, але не зовсім цікаво.

Втім, є приємні винятки. Наприклад, Готхільф Кон, який у Станиславові не вчився, а відвідав місто в якості туриста, видав доволі цікаві спогади, пише “Репортер”.

 

Миш’як для родини

У теперішній Україні існує мізерна ймовірність зустріти людину з таким іменем. Воно більш поширене у Німеччині і походить від двох германських слів – Gott (Бог) + Hilfe (допомога). Однак, наш Готхільф був не німцем, а євреєм.

Він народився у 1844 році у австрійському містечку Гогенемс. Невдовзі після народження сина його батько, Абрахам Кон, отримав посаду львівського рабина і родина переїхала до Львова.

Ребе належав до реформістської течії юдаїзму і швидко увійшов у конфлікт з місцевими ортодоксами. Після того, як він домігся відміни податку на кошерне м’ясо і шабатові свічки, Кон-старший став заважати єврейським багатіям, які на тому м’ясі добряче наживались. Абрахаму часто погрожували, але він не вірив, що єврей може вбити єврея. 6 вересня 1848 року ортодоксальні рабини найняли хасида Бер Пилпеля, який зайшов на кухню Кона і непомітно підсипав у суп миш’як.

Родина пообідала, а наступного дня Абрахам Кон і його молодша донька померли у страшних муках. Чотирирічний Готхільф вижив, але на все життя залишився калікою. Історик польської літератури Ольга Цівкач пише, що йому паралізувало нерви стегна правої ноги, послабилися зір і слух. До того ж, він був низького зросту, горбатий і все життя пересувався за допомогою милиць.

Каліцтво не завадило Готхільфу Кону провадити активне громадське життя. Він був редактором і видавцем ілюстрованого літературного часопису «Річнік Самборський», членом Педагогічного товариства, перекладав на німецьку вірші Міцкевича, Вінцента Поля, різні польські пісні. Багато подорожував краєм, мав численних друзів, прожив довге життя і помер у 1919.

Крім перекладу чужих літературних творів, Кон ще й писав сам. Відома його брошура 1887 року «Останні хвилі світлої пам’яті Агатона Гіллера у Станиславові і погреб його». Однак, нас більше цікавить інша праця.

 

Місто, далеке від літератури

У 1879 Готхільф Кон об’їздив у справах багато галицьких міст і містечок. Наступного року він видав книгу «Перші враження від тривалої мандрівки краєм», в якій детально описав свої подорожі. У IV розділі автор згадує, як він їхав зі Стрия до Тлумача, а дорогою завітав і сюди.

«14 серпня (1879 року – Авт.) пополудні вирушив з Калуша до Станиславова, куди прибув близько п’ятої вечора. Місто є досить розлогим і великим, разом із передмістями має 25 тисяч населення. Спосіб будови кам’яниць на перший погляд нагадує Львів, але хто захоче уважніше дослідити характер мешканців Станиславова, той знайде різницю не лише між тим містом і Львовом, але навіть між ним і Перемишлем. Станиславів є чисто купецьким містом, і не має, на відміну від Перемишля і Львова, тої шляхетної амбіції, аби зайняти першорядне місце у нашій літературі. Її ефемеридними плодами тут були «Газета Підкарпатська» і «Гасло», яким випала доля видань-одноденок».

Хоч у примітці він додає, що недавно Станиславів таки обзавівся власною газетою. Львів’яни Любін Ільясевич і Фелікс Левицький заложили «Хроніку», що виходила двічі на тиждень. Втім, і вона довго не протрималась, закрилась наступного року, випустивши 95 номерів. Після того були ще кілька невдалих спроб, і лише у 1886-му з’явився «Кур’єр Станиславівський», що став найпопулярнішим міським тижневиком і виходив аж до початку Другої світової війни.

Отже, літературним життям Станиславів похвалитись не міг. Проте, Кон відмітив інші переваги:

«Натомість місто багате на фаб­ричні заклади, красиві будинки та заможні виставки!».

 

Живуче місто

Далі мандрівник допускається помилки, стверджуючи, що місто заснував Станіслав Потоцький. Його за це можна пробачити, адже така думка панувала у працях тодішніх польських істориків. Кон відмічає, що Станиславів пережив багато трагічних подій, серед яких наїзди турків, татар і катастрофічна пожежа. Коли він приїхав, про жахливі наслідки вогняної стихії майже нічого не нагадувало, тож автор не втримався від компліменту:

«Уже сам спосіб, в який місто вибралося з занепаду, повстало, немов фенікс, після пожежі 1868 року, свідчить про рідкісну енергію, про незвичайну живучість Станиславова».

Не в останню чергу місто постало з руїн завдяки енергійній діяльності бургомістра Ігнація Камінського, якому Готхільф Кон присвячує цілий абзац:

«Напевно, не вистачить слів, аби описати вдячність міста своєму бургомістру. Це його головна ініціатива у відбудові й піднятті з руїн після пожежі. Це його ініціатива щодо закладанню бібліотек, шкіл і фабрик, у тому числі міської бібліотеки із запровадженням до неї з Парижа, в якості бібліотекаря, заслуженого вченого Вінцента Смагловського. Це його ініціатива забезпечення вулиць асфальтовим бруком, позначення їх, за прикладом Львова, таблицями та освітлення головних вулиць газом. Щоправда, на цьому газі треба зупинитись детальніше. Не всюди він світить так, як би належало, але здається, що головна провина у цьому не бургомістра, а радше тих, які мусили слідкувати, щоб мешканцям Станиславова, що проживають по вулиці Тисменицькій, не давали замало газу через нерозумну економію».

У це важко повірити, але в далекому 1879 році у Станиславові вже асфальтували вулиці. Втім, нове покриття себе, скоріш за все, не виправдало, незабаром віддали перевагу старій добрій бруківці і до асфальту знов повернулись лише у міжвоєнний період. Приблизно тоді ж вулицям стали давати імена різних діячів, тому й виникла потреба у табличках.

Щодо освітлення газом, то воно стало можливе після запуску у 1873 міського газозаводу, що стояв на місці сучасного магазину «Фокстрот», навпроти речового ринку. Відтоді з вулиць почали зникати масляні ліхтарі, хоча пов­ністю на газ Станиславів перейшов лише у 1903 році.

Далі буде.

Іван Бондарев


Переглядів: 8 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019