Вівторок, 2021-10-26, 11:45 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Жовтень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2021 » Жовтень » 12 » Ярослав Коретчук, директор обласного музею визвольної боротьби ім. С.Бандери: В нашому музеї діє система краудфандингу...
2:15 PM
Ярослав Коретчук, директор обласного музею визвольної боротьби ім. С.Бандери: В нашому музеї діє система краудфандингу...

В чотирнадцятий день жовтня в українському календарі відзначають низку подій. Зокрема, йдеться про свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День створення Української повстанської армії та День захисників і захисниць України.

Для того, аби краще розкрити історію визвольної боротьби на Прикарпатті, кореспондентка Фіртки поспілкувалася з Ярославом Коретчуком, директором Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери.

До слова, Івано-Франківський музей визвольної боротьби функціонує з 1997 року.

Ярослав Коретчук, родом із Рогатинщини, випускник історичного факультету Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, працює директором у музеї з 2010 року.

Що за 11 років Вам вдалося змінити, запровадити чи надбати у музеї?

За цей час вдалося суттєво збільшити музейну колекцію: це понад п’ять тисяч оригінальних речей з історії українського визвольного руху. Крім того, приєднали ще один філіал до нашого музею – підпільну штаб-квартиру Романа Шухевича у селі Княгиничі Рогатинського району.

На сьогодні, провели понад 800 заходів у самому музеї, відкрили приблизно 600 виставок за цей період, написали сотні наукових публікацій, випустили понад десяток монографій.

Також змінили експозицію, до прикладу, в цьому залі (ред. – вул. Генерала Тарнавського, 22, ІІ поверх), покращили систему збереження експонатів, систему захисту, зокрема відеоспостереження і пожежну сигналізацію.

Розкажіть про структуру вашого музею.

В першу чергу ми доволі великий музей, який об’єднує загалом п’ять будівель:

Меморіальний комплекс «Дем’янів Лаз» в мікрорайоні Пасічна.
Історико-меморіальний музей Степана Бандери у його рідному селі Старий Угринів Калуського району.
Музей визвольної боротьби карпатського краю у Косові.
Музей «Конспіративна кімната Романа Шухевичау Княгиничах» на Рогатинщині.

Якщо говорити безпосередньо про Івано-Франківський музей, то він нараховує чотири зали. Перший зал охоплює загальну українську історію від найдавніших часів до кінця ХІХ століття, до часу створення перших українських організацій, зокрема політичних, громадських та молодіжних.

Другий зал присвячений темі легіону українських січових стрільців та української революції 1917-1921-х років і початкам творення Організації українських націоналістів.

У третьому залі зображена історія визвольного руху, зокрема створення загонів Української повстанської армії, діяльність допоміжних структур таких, як медицина, пропаганда, збройна боротьба на території саме Прикарпаття.

Що стосується четвертого залу, то він у нас функціонує як виставковий.

Що саме зберігається в цих залах?

Левову частку серед експонатів становлять світлини учасників збройної боротьби підпілля ОУН та вояків УПА. Важливим доповненням є документи пропаганди, зокрема листівки та заклики, які поширювали в той період.

Звичайно ж, є ще оригінальна зброя, уніформа, інструменти українського червоного хреста, за допомогою яких надавали медичну допомогу воякам УПА та проводили різноманітні хірургічні втручання. В сукупності ці речі дуже доповнюють одні одних і краще передають діяльність українських повстанців 1940-1950-х років.

Також велику цінність становлять кліше, виготовлені з дерева, з яких потім відтискали листівки. До прикладу, на вітрині можемо побачити кліше з зображенням Сталіна у вигляді свині внизу. Є й скрипка, що належала повстанцям, також прапор куреня УПА.

Насправді, станом на сьогодні, таких речей не дуже багато збереглося. В умовах боротьби більшість таких речей були знищені чи втрачені.

Однак, в цьому залі ще не вся наша колекція цього періоду. Для того, аби представити всі надбання, що в нас є – треба приміщення в десять разів більше, ніж є. У кожному музеї є ще так звані фондосховища, де зберігають левову частку експонатів.

Час від часу їх змінюють в експозиції і демонструють доволі часто на виставках до певних подій чи особистостей. Загалом, музейні вимоги передбачають, що частина речей не повинна знаходитися в залах, тому що світло з вікон, ламп чи невідповідний температурний режим інколи може завдати історичним артефактам непоправної шкоди.

Яким саме шляхом експонати потрапили у музей?

Зброю нам передали працівники служби безпеки, коли тільки відкрили музей, адже в радянських КГБ ці речі збереглися.

Щодо листівок, бофонів чи будь-яких підпільних видань, то інколи самі ж люди знаходять їх вдома. Світлини доволі часто також зберігаються серед родичів.

Частину речей знаходили під час різноманітних експедицій, особливо, коли натрапляли на повстанські архіви в металевих бідонах. Найчастіше там є листівки, газети, журнали і кліше, з яких виготовляли ті ж самі листівки.

Водночас в нашому музеї запровадили таку систему, як краудфандинг. Сьогодні в Україні є ряд антикварних аукціонів, на яких доволі часто продають речі, що пов’язані з визвольним рухом. Ми досить активно намагаємося залучати меценатів чи громадськість для того, щоб, об’єднуючи фінансові ресурси, викуповувати ті чи інші речі.

За останні два з половиною роки в такий спосіб ми придбали понад 60 оригінальних фотографій вояків УПА, десять фото дивізії «Галичина», а також повстанські кліше, прапор товариства «Сокіл» та багато інших речей.

Для цього ми залучили десятки людей: від простих громадян до підприємців та політиків. Вдалося зібрати понад 300 тисяч гривень для того, аби придбати всі ці речі і поповнити фондосховища.

Однак, все-таки, основний шлях речей у музей – це співпраця з родинами повстанців. За рік ми поповнюємо фонди приблизно на тисячу одиниць.

Скільки працівників є у музеї та які їхні обов’язки?

Загалом у наших п’яти музеях працює 50 осіб. З них п’ять – це прибиральниці, ще п’ять – сторожі, які позмінно чергують. Словом, приблизно 40% - це технічний персонал. Тому що в нас є й земельні ділянки, де працюють робітники по благоустрою. Вони займаються доглядом за територією, косінням трави, прибиранням сміття, листя і так далі.

У музеї на вул. Тарнавського є п'ять наукових співробітників, які не лише проводять екскурсії, а й пишуть наукові статті, опрацьовують кожен експонат, який до нас потрапляє, адже для кожного надбання ми заводимо так званий паспорт.

Згідно музейних вимог там ми зазначаємо фото, розміри, вагу, посилання на джерела та короткий опис. Водночас ці працівники організовують масові заходи і беруть в них участь.

Доволі часто наших музейних працівників я називаю універсальними, їхня робота доволі «жива», бо щодня змінюється. За фахом більшість історики, хоча в нас є й представники, які закінчили факультети туризму.

Яка вартість вхідних квитків у музей?

Вхідний квиток зараз коштує 40 гривень для дорослої особи та 20 гривень для дитини. У нас доволі тривалий період були нижчі ціни, однак підняття вартості викликало зростання витрат на енергоносії, а також підняли мінімальну заробітну плату.

Чи популяризуєте ви якимось чином музей на просторах мережі Інтерент?

Так, звичайно. Кожен філіал нашого музею має свою сторінку в соціальних мережах, найчастіше використовуємо Фейсбук. Зараз ми ще роздумуємо над веденням телеграм-каналу. Сайт трохи припинив свою роботу, але ближчим часом хочемо його оновити.

Варто зазначити, що, до прикладу, соціальна мережа Фейсбук дає досить таки непогані можливості. Наші працівники пишуть там дописи в публіцистичному стилі на історичну тематику. Рекорд по переглядах серед таких дописів – 15 тисяч прочитань публікації. І це не беручи до уваги поширення.

Крім того, за допомогою соціальних мереж можна залучити нових відвідувачів музею.

Яка вікова категорія серед відвідувачів музею переважає за вашими спостереженнями?

Мабуть, десь понад 70% наших відвідувачів – це молодь, зокрема учні середніх навчальних закладів і студенти. Десь 20% - старше покоління і решта – представники іноземних країн, які відвідують наш музей.

На сьогодні географія наших відвідувачів охоплює 43 країни, зокрема європейського контингенту, американського, Азії, Австралії, а інколи навіть Африки.

Коли у нас є запит на екскурсію для іноземців – ми залучаємо професійних перекладачів, аби добре передати українську історію. Найчастіше до нас приходять студенти саме Івано-Франківського національного медичного університету.

Чим найчастіше цікавляться іноземні туристи, про що розпитують?

Наша історія цікавить особливо представників арабського світу. Річ у тому, що в них схожа історія боротьби за власну державність. Вони часто проводять паралелі, знаходять якісь подібні речі, методи діяльності і так далі.

Якщо говорити про чоловіків, то найчастіше їх захоплює зброя. Якщо ж про жінок – то здебільшого їх цікавлять побутові речі чи якісь історії життя жінок у підпіллі.

Час екскурсії у нас доволі різний. Зокрема, це залежить від вікової категорії. Як правило, для школярів чи студентів стараємося вкластися в рамки одного уроку, тобто до 45 хвилин. Для дорослих – за бажанням відвідувачів. Інколи навіть до двох годин. У старшої категорії, як правило, є більше запитань, ніж серед студентів.

Над чим зараз найбільше працюють у музеї, яка мета?

Тут я б назвав такі основні моменти: насамперед, збільшити кількість відвідувачів, зокрема, почати активніше працювати з навчальними закладами. Крім того, плануємо оновити експозиційні зали.

Важлива ідея, яку хочемо зреалізувати – це зробити музей доступнішим для людей з інвалідністю. Зараз готуємо подання на один із грантів щодо аудіозабезпечення. Таким чином охочі зможуть прослухати екскурсію самостійно без послуг екскурсовода. Водночас така практика допоможе й тим людям, які мають вади зору.

Крім того, плануємо встановити у двох музеях спеціальні підйомники для людей, які перебувають в інвалідному візку, щоб вони могли піднятися на вищі поверхи чи взагалі потрапити в музей.

Які заходи плануєте провести у музеї до 14 жовтня?

12 жовтня о 15:00 у музеї визвольної боротьби на Тарнавського, 22 відкриємо виставку УПА;
додатково відкриємо виставку історії визвольного руху, де поєднаємо події війни на Донбасі.

На виставці ми представимо колекцію фотографій вже покійного Зіновія Бойчука, колекціонера історії визвольної боротьби, який є автором десятків статей. Свого часу він створив непогану приватну колекцію і завдяки його дружині зараз всі ці надбання знаходяться у нашому музеї. Раніше його колекція не була на виставках, тому у нас це буде вперше.

13 жовтня о 14:00 год в Івано-Франківській обласній філармонії продемонструють нашу пересувну виставку. Крім того, там організують концертну програму до свята Покрови і Дня захисника Вітчизни.
Виставки будуть також у інших чотирьох філіалах нашого музею.

До речі, експозиція на Тарнавського діятиме протягом місяця. Тобто якщо хтось з різних причин не зможе завітати вдень свята, то матиме можливість зробити це в інші дні.

Вартість не зміниться, ціна буде такою ж, як і в інші дні, а в день відкриття, тобто 12 жовтня, вхід на виставку безплатний для всіх.

На вашу думку, наскільки українське суспільство зараз володіє темою визвольної боротьби та наскільки вона є актуальна?

На Прикарпатті про таких постатей як Бандера, Коновалець чи Шухевич більша частина суспільства все ж знає. Про нищу ланку керівників підпілля чи вояків УПА більше знають в конкретному населеному пункті, де та чи інша постать народилася.

Ми щороку відстежуємо соціологічні опитування щодо того як українська громадськість сприймає вояків ОУН та УПА. Бачимо, що на сьогодні цифра тих, які прихильно ставляться до учасників визвольної війни вже становить понад 56%. І цей відсоток щороку зростає.

Гадаю, це завдяки тому, що в Україні є молоде покоління, яке не знає радянської спадщини, зокрема комуністичних міфів та стереотипів про Степана Бандеру. Тим більше є молоде покоління, яке народилося виключно вже у незалежній Україні.

Ці люди вміють шанувати та належно сприймають героїв і борців за нашу державу. Звичайно ж, не кожен пересічний громадянин цікавиться історією визвольного руху, але для цього й існує наш музей, щоб за допомогою експонатів продемонструвати її.

Наші наукові співробітники організовують різноманітні заходи, пишуть статті, публікації, викладають світлини саме для того, аби максимально донести інформацію до кожного мешканця нашого краю;  для того, щоб вони краще могли усвідомити буремні події 1940-1950-х років і зробили кожен для себе певні висновки.

Щодо актуальності, то тема ОУН та УПА є досить актуальною й сьогодні. Ми можемо провести чимало паралелей з нашою історією у 2014 році. До прикладу, волонтерський рух, який був як в 1940х роках, так і в 2014-му. Приклади героїзму тоді і тепер. Добровольці, які пішли в лави УПА і добровольці, які зараз стали на захист нашої країни. І ще десятки таких прикладів.

Під червоно-чорним прапором ОУН сьогодні діють десятки підрозділів на сході нашої держави. На прикладах героїзму та самопожертви вояків УПА виховуються теперішні наші захисники, беруть собі в приклад тодішніх героїв. Навіть інколи в боротьбі використовують тактику 1940-1950-х років.

Можливо, якби зараз на сході України не було війни, то тема ОУН-УПА була менш актуальною, але через схожість багатьох речей, навіть ворог один і той самий, актуальність не зменшується.

Водночас, я вважаю, російська пропаганда зробила для нас добру справу, тому що назвала всіх жителів України, навіть східних і південних – бандерівцями. Це спонукало мешканців цих регіонів частіше відвідувати наш музей і дізнаватися, чому їх називають бандерівцями і хто це взагалі такі.

Чи збільшилася кількість відвідувачів у музеї після подій у 2014 році?

Звичайно, з початком російської агресії кількість відвідувачів з різних куточків нашої держави зросла на великий відсоток. Це приємно вражає, люди таким чином позбуваються радянських міфів. Тому російська пропаганда, сама того не підозрюючи, спонукала багатьох українців нарешті визначитися, хто ми є і дізнатися свою правдиву історію.

Історія циклічна і вона доволі часто повторюється. Найбільша проблема, кажу як історик, це те, що наші державні мужі слабо читають історію і доволі часто роблять ті ж самі помилки, що й робили їхні попередники.

А історія – це "вчителька життя", яка застерігає нас не повторювати ті помилки, які вчинили наші попередники.

Чи доводилося вам спілкуватися із безпосередніми учасниками визвольного руху?

Так, за 11 років ми спілкувались із сотнями учасниками визвольного руху. Звичайно ж, кожен рік забирає їх у нас все більше. На сьогодні, це люди доволі поважного віку, їм понад 90 років. Але все ж завдяки цим людям нам вдалося поповнити фонди нашого музею. А також зробити відеозаписи та аудіозаписи зі спогадами.

Крім того, цим людям ми допомагали в різних аспектах: від пошуку їхніх родичів, товаришів з визвольної боротьби, місць поховання до вирішення якихось побутових проблем (закупівля продуктів, рубання дров), хоч це зовсім не наша специфіка. Десь також залучали волонтерів, які прихильно ставляться до цієї тематики.

Зараз є доволі багато випадків, коли до нас приходять нащадки осіб, які брали участь у визвольному русі і хочуть більше дізнатися про своїх бабусь чи дідусів. За останній рік ми надали допомогу та консультації приблизно 4 тисячам осіб. Це величезна цифра, у нас фактично щодня є люди, які шукають місця поховань своїх родичів тих часів, шукають більше інформації.

Інколи родина знає лише прізвище та ім’я, а ми вже в силу своїх можливостей підказуємо, яке в нього було псевдо, де він перебував, де загинув, можливо й місце захоронення. Також допомагаємо сформувати запити в архіви для того, щоб люди могли почитати справи на своїх родичів. Допомагаємо оцифрувати ці дані і передати родині документи.

Серед живих учасників УПА на Прикарпатті минулого року було ще понад сто осіб. Зараз, думаю, ця цифра скоротилася до кількох десятків, які безпосередньо брали активну участь у визвольному русі.

Джерело: Фіртка


Переглядів: 3 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 21. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2021