Четвер, 2019-10-17, 1:38 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2012 » Червень » 13 » Йосип Пона закохався в кутищенських ремісників і створив перший на теренах нашого краю музей їхніх промислів
2:47 PM
Йосип Пона закохався в кутищенських ремісників і створив перший на теренах нашого краю музей їхніх промислів
У роду Йосипа Пони, вихідця з Хотимира на Тлумаччині, не було художників. А ось дід по матері Микола Дутчин шив такі пишні кожухи, що не терпілося намалювати кожен із них. Тож і взявся за олівець ще малюком.
У школі його першим учителем був художник-самоук Дмитро Паньків, а трохи згодом уже навчався малярству в студії світлої пам’яті знаного майстра Олександра Волкова з райцентру.
Далі дорога могла пролягти до уславленого мистецького Косова. Та він вибрав івано-франківське училище червонодеревників, де можна було привільно й малювати, не мав проблем і з житлом — зупинився у вуйка.
Коли закінчував цей навчальний заклад, у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника відкрили художньо-графічний факультет, і Йосип Пона став його студентом, а згодом був серед перших випускників.
Краєвиди довкруг Кутища Тлумацького району, куди прибув на роботу вчителем трудового навчання й образотворчого мистецтва, глибоко вразили його. Вже лишень Лиса Гора й Грабичанка, що з обох боків і вкупі з селом утворюють такий собі принадний животворний кут (від чого, за переказами, і назва поселення), варті того, щоби сісти за мольберт.
Одначе молодий педагог не поспішив на етюди. Значно важливішим для нього тоді було завоювати довіру своїх вихованців, колег-освітян та загалом усієї сільської громади. Коли кутищенці поряд зі старенькою церковцею, якій уже понад 200 літ, узялися зводити новий храм, якнайдіяльніше прилучився до них. і як художник, і як різбяр, і як простий трудівник.
Десь о тій порі гостро постала проблема подальшої долі місцевого краєзнавчого музею. Його на прохання Онуфрія Смижука — істинного сподвижника свого часу й людини з великої літери, колишнього голови кутищенського колгоспу, а пізніше директора склозаводу, що уславив село на всю Україну — створив заповзятий краєзнавець, етнограф, знаний нині прикарпатський письменник, тележурналіст, фотомитець Василь Лесів з допомогою талановитого сільського художника-оформлювача Михайла Красняка, котрий тепер проживає в Америці, а також швагра Ярослава Пшеничного, теж із гідним творчим іменем.
Музей, що його прихистили на тому ж таки склозаводі, має що представити численним відвідувачам, у тому числі й закордонним гостям. Та передання з рук у руки потужного підприємства, де працювала чи не половина жителів Кутища, призвело до того, що з цієї духовно-культурної світлиці фактично залишився лише добрий спогад. Незначні рештки дорогоцінних експонатів, що їх не встигли прогендлити чужоземні «інвестори»-хапуги, вдалося відвоювати в них лише з допомогою міліційного наряду. Звізши їх до колишньої колгоспної контори, новообраний сільський голова Богдан Налисник попросив дати тому раду Йосипа Пону — людину відповідальну, яка щиро вболіває за все наше, рідне. і сільський вчитель узявся за нову для себе справу — музейну. А благословення в цьому йому, здається, було послано самими небесами.
Якось цілком випадково він натрапив у старенькій дзвіниці на всуціль припалу порохом дивовижну ікону Божої Матері, на звороті якої значився напис: «1766 рік». Полущену, тож віддав її, за фінансової підтримки районної влади, на реставрацію в Музей мистецтв Прикарпаття, кваліфіковані фахівці якого, відновивши святиню, потвердили, що вона є реліквією сакрального мистецтва, видали на неї спеціальний паспорт.
Іншого разу, прискіпливо розглядаючи віддані йому під опіку музейні експонати, Йосип Пона теж, можна сказати, мимовільно зайшов до колишнього кабінету голови колгоспу й запримітив у його кутку невеличкий образ Діви Марії з маленьким ісусиком. Він, як і вже згадувана ікона Божої Матері (Одигітрії), нині серед найцінніших експонатів заново відкритого краєзнавчого музею.
Таке свято прийшло до села 2009 року, коли відзначали його поважне 590-ліття. Аби встигнути, Йосип Пона мусив усього себе віддати ввіреній йому справі. Та жертовність, проте, переросла у високе почуття любові, закоханості в селянські ремісничі промисли з їх давніх часів і дотепер, у тих, які творили на цьому непросту історію нашого краю, неординарних особистостей Кутища і тих, хто пов’язав свою долю з селом.
Здібну народну майстриню з бісероплетіння, вишивання Романію Сурнову ми з Йосипом Поною зустріли в музеї. За браком часу, бо був звичайний робочий день, вона сказала про себе коротко: вважає своє творче захоплення невіддільним від життя, старається повсякчас досягати більшого й цим дарувати радість людям. Коли розсталися, пан Йосип завів мене до кімнати, де життю і творчості талановитої жінки відведено цілий куток.
Такою ж честю пошановано художника івана Романюка, колгоспну ланкову, депутата Верховної Ради України ще радянських часів Стефанію Божумінську, склодува Марію іваник, кандидата наук івана Замулінського, його однофамільця Михайла, який більшу частину життя прожив за кордоном, в Англії, й переслав звідти бібліотеку унікальних книг, пов’язаних з нашою історією. З-поміж яких і фундаментальна «Злочин» — про Голодомор і про педагогічну династію Бурлаків, світлої пам’яті  багатолітнього голови церковного комітету, ініціатора-будівничого нового храму в селі івана Ткачука, єдиного живого нині сільського фронтовика Михайла Дудяка, воїна–«афганця» Романа Слівінського, просту жінку Марію Ткачук, від якої відомий прикарпатський фольклорист Михайло Буджак записав цілу книжку народних перлів...
Із Кутища вийшло понад 40 священнослужителів, і одному з них — Тадеєві Сураку — теж відведено у музеї окремий куток. Депутат обласної ради першого демократичного скликання, доктор богослов’я, викладач духовної семінарії, автор книг «Патріотичні оповідання про Україну» та «Сходинки до Бога», редактор газети «Рідна Церква», він за життя всього себе до останку віддав служінню Всевишньому й рідному народові, вихованню в такому дусі сущих на цій землі.
Світлої пам’яті Онуфрієві Смижуку і його дитяті — склозаводові — відведено в музеї окрему кімнату. Тут вашу увагу неодмінно приверне красиве велике фото, на якому раздовитий покутянин родом зі Снятинщини, який збудував нові школи, медичні й заклади культури в Кутищі та сусідніх Вікнянах, серед перших в області провів сюди й до склозаводу газ, поряд зі своїм добрим приятелем, двічі Героєм Союзу космонавтом Григорієм Береговим. Цього року в грудні з нагоди 100-ліття від дня народження Онуфрія Смижука йому буде споруджено пам’ятник у Кутищі, заодно сільський голова Богдан Налисник зініціював цілу низку інших добрих справ у цьому зв’язку й, крім власних сил, надіється на допомогу вищої влади, до якої з таким проханням звернувся від імені громади.
Вельми цікаво виглядає в музеї кутищанський зять Петро Романюк, котрий змоделював міні-конструкції майже 70 літаків з усього світу й, зокрема, бойові, часів Другої світової війни. Дерев’яні фігури святих відразу за порогом музею чомусь видаються Йосипові Поні за роботи учнів всесвітньо відомого майстра скульптури Пінзеля. Що ж до сільських ремісничих промислів, закоханості в їх творців, то про це свідчить більше половини з понад двох тисяч експонатів, зібраних господарем цієї унікальної духовно-культурної світлиці, рівних якій, гадаю, немає в області, й зі смаком «потальованих» у кожній другій із десяти кімнат колишньої колгоспної контори, дбайливо відремонтованої силами місцевої влади.
Тож побачите тут бивень мамонта, кам’яні сокиру, дерев’яний дверний замок, ковальський міх, шкільний дзвоник зі снарядної гільзи, шнурівки з кори липи, що їх нізащо не розірвете, чимало іншого, чого ще, можливо, не бачили. Ну і вже точно не бачили такої кількості вертепних, меланкових, інших колядницько-різдвяних масок, що їх і їхнього неперевершеного майстра Дмитра Лаврука з Пістиня Косівського району вихопило всюдисуще і всевидюще око фотокамери першотворця Кутищенського краєзнавчого музею Василя Лесіва.
Запрошуючи на оглядини всього цього краян, Йосип Пона та Богдан Налисник просять не ставити крапку на написаному. Вже найближчим часом у музеї і холодної пори року буде тепло, а там — нові експозиції з історії колишнього колгоспу, про давні археологічні розкопки, на які багаті тутешні землі, про перші кроки з життя кутищенської «Дністровської флотилії», створеної тут недавно. Неодмінно приїдьте сюди і ви, наш шановний читачу. Спробуйте легкого екстріму сплавом довжиною 30 кілометрів на ялинових плотах з фірмовою настоянкою й апетитною юшкою на привалах.
Кого не захопить таке. Тож Кутище чекає вас.
Микола БОЛОТЕНЮК

Переглядів: 433 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019