Цікавий історичний факт став відомий цими днями: в мережі оприлюднили документ КГБ про калушанина Ігоря Микитюка, який під впливом українського культового фільму написав і повісив у школі листівку із закликом до самостійності України.

Пост із архівним звітом КГБ виклав екснардеп Андрій Іллєнко, син кінорежисера Юрія Іллєнка.

“Архіви КГБ про те, як у 1972 році учень 9 класу з міста Калуша повісив на шкільну дошку для стінгазети листівку з текстом «Хай живе самостійна Україна» і пояснив це тим, що перебував під враженням від фільму Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою». За знахідку дякую Едуарду Андрющенку”, – розповів Андрій Іллєнко.

На публікацію відгукнувся молодший брат калушанина франківець Ростислав Микитюк.

“Ми в шоці, що так знайшовся цей документ, – я в шоці, і мій брат Ігор теж в шоці. Ми багато разів намагалися відшукати хоч якісь документи, пов’язані з цим випадком. І от випадково таке отримали історичне свідчення. Я добре пам’ятаю той час і обшук дома. Тоді я був першокласником. Потім батьків ще довго тягали за “неналежне виховання”, – розповів КУРСу Ростислав Микитюк.

Ростислав повідомив, що Ігор Микитюк, якому тепер 66 років, – його рідний брат, живе зараз в Ужгороді. “В мережі я прочитав, що ті, хто нібито з ним вчився, пам’ятають, наче хлопця потім забрали в психлікарню, закололи препаратами. Але нічого подібного. З Ігорем усе гаразд, в нього сім’я, він ще працює на залізниці. І він, і я, ми пам’ятаємо ті непрості часи вдома в Калуші”, – каже Ростислав.

Обшук 8-річному Ростиславу врізався в пам’ять. У них із Ігорем була своя кімната. Малий якраз прийшов зі школи, брата вдома ще не було – мав бути у школі. В квартирі було повно чужих людей. Якісь дядьки, налякався першокласник і забіг до себе в кімнату. Там було все перевернуто: ліжка на боці, валялися матраци і подушки, розкидані книжки і зошити, викидані папери з шухляд. З кухні долинали підвищені голоси – дядьки сварилися з татом. Ростик кинувся на кухню, побачив маму і заплакав. Мамі дали трохи заспокоїти хлопчика і вивели його на вулицю: “Погуляй тут поки!”. Він сидів у дворі кілька годин – наче затерп увесь, зовні і всередині, пригадав чоловік.

Під час обшуку у Микитюків знайшли грамоти з підписом маршала СССР Жукова. Їх отримав дід Ростислава – за форсування Вісли, Одера та за взятіє Берліна. Дід – волинянин, воював з радянською армією у штрафбаті. Ці та інші відзнаки трохи згладили ситуацію, розповів Ростислав. Також допомогло сім’ї заступництво директора школи пана Рабіновича та завучки Тамари Майбороди, чий чоловік на той час був великим партійним начальником у Калуші. Обидвоє були з батьками Ігоря і Ростислава в добрих стосунках, тому клопотали за старшого хлопця і за родину загалом. Але все одно за Микитюками вже наглядало КГБ.

“Батько Степан Демидович мав круту вдачу, його рід з Волині, і це дуже, як я тепер уже розумію, відчувалося. У нас вдома постійно лунали новини “Голосу Америки” і радіо “Свобода”. Часто до тата сходилися знайомі чоловіки, годинами сиділи в розмовах. Дітей до цього кола не брали, тому ми були виховані “краєм вуха”, – згадує Ростислав. Степан Микитюк став депутатом Калуської міськради першого демократичного скликання, пізніше був довіреною особою двох нардепів – з 1989 року вже відкрито був у політичному русі.

Після випадку з листівкою Ігорю Микитюку було складно вступити до вишу. На першій спробі його зрізали, мовляв, не добрав пів бала. Врешті вступив до Львівського політеху на електромеханічний, після закінчення вишу переїхав на Закарпаття, все життя відпрацював на залізниці.

У самого Ростислава також було кілька інцидентів із міліцією за українськість – в 6-му класі його затримали за коляду. “Ми завжди на Різдво їздили до маминих батьків у Львів – там збиралася вся велика родина, ходили в гості, колядували. От на колядках ми справді виросли. То як це було не піти з хлопцями в коляду? Коли нас тоді ловили міліціонери, які повискакували з “бобіка” (машина, – кор.), ми тікали – і я в кожусі зачепився на паркані й попався. Вдома тато при міліціонерах суворо нагримав. Ну бо то було неподобство з радянської точки зору: колядував піонер Микитюк. А коли міліціонери пішли, батько просміхнувся і сказав: “Добре, що кожух не порвав!” – запам’ятав Ростик.

В 9-му класі Ростислава попросили геть зі школи – він назвав директора “комуняцьким недобитком”. Хлопець поїхав з Калуша і продовжив навчання у Франківську – в технікумі фізкультури. Більше до Калуша жити не повертався.