Сто років тому жінкам було значно легше приховати недоліки фігури. Талія затягувалась корсетом, а широка спідниця надійно прикривала надто пишні стегна. Незважаючи на всі ці "маскувальні засоби", тодішні дами дуже переймалися виглядом своїх форм.

В січні 1910 р. газета “Кур’єр станиславівський” надрукувала лист одного з читачів, який різко критикував методи схуднення, якими користувалися жінки.

Герой романтичної голлівудської комедії «Щасливого Різдва» постійно закликав свою дівчину дивитись не під ноги, а догори – мовляв, там значно цікавіше. Якщо прислухатись до його поради, то можна побачити багато деталей, про існування яких раніше не здогадувались, хоч проходили там сто разів.

Візьмемо, наприклад, будинок № 22 на вулиці Чорновола. Нині там обласна бібліотека, а ще є лев, пише Репортер.

Косівчанин Мирослав Близнюк багато років захоплюється творчістю Миколи Сеньковського. Каже, нічого кращого про Гуцульщину, як його листівки і фотографії, нема, хоч минуло вже сто років. Чоловік шукає рідних тих людей, яких фотографував Сеньковський, аби розказати їхню долю і так віддати їм шану.

Недавно вийшов набір листівок «Хто є хто». З одного боку фото, з іншого – людська історія, пише Репортер.

Умів бачити, як ніхто інший

Про те, що Станиславів був столицею ЗУНР, у Франківську знає, напевно, кожен школяр. Сьогодні ця епоха здається якоюсь епічною сагою, коли вулицями нашого міста крокували постаті з підручників історії. Про цей період багато написано, але час від часу з’являються нові цікаві факти.

Наприклад, спогади одного з діячів тої славетної республіки – Івана Боберського, пише Репортер.

Дуже спортивний професор

У високогірних селах, де живуть гуцули, весілля мало свою обрядовість. Нареченим шили головні убори заміжні майстрині, а у самого свята був порядок — весілля починали опісля того, як нареченій одягнуть вінок, а гості танцювали лише після батьків молодят. Традиції гуцульського весілля показали у фільмі Суспільного Буковина "Цидулки про гуцулів".

Вінок, який зберігають усе життя