Міський парк у давньому Станиславові (тепер парк імені Т. Шевченка) був не лише місцем для відпочинку і спілкування з природою.

Там можна було ще й спостерігати цікаві сценки з міського життя і зустріти доволі строкату публіку, пише Західний кур’єр. 

Так, у вересні 1904 року газета «Кур’єр станиславівський» описала сценку з міського парку:

«Алеями проходжають пані, панове, пенсіонери, студенти і учні. Ці останні голосно щось бубнять, час від часу зазираючи до зошитів, – повторюють домашні завдання. З тенісної площадки раз у раз долітають англійські слова. Реді! Плей! Лет! Аут! Якісь четверо гравців, щоб бути ще більше схожими на англійців, навіть кількість набраних балів вигукують англійською. В «алеї зітхань», де зазвичай зустрічаються закохані парочки, сидять двоє юнаків і півголосом обговорюють дівчат, які проходять повз них.

Аж тут на алеї з’являється гарна дівчина у величезному капелюху, щедро прикрашеному квітами. Один із хлопців, неначе вистрілений пружиною, рвучко підхоплюється з лавки. Він підходить до панянки та манірно і дуже урочисто їй кланяється. Дівчина не відповіла на уклін, а сильно зачервонілася та прискорила крок, намагаючись якнайшвидше зникнути з поля зору юнаків. – «Чи ти її знаєш?» – питає другий юнак свого товариша. – «Зовсім ні», – відповідає той. – «То чого ж ти тоді їй вклонився?». – «Бо я завжди вклоняюся, коли бачу щось божественне. А її капелюх – ну чим не церковний олтар?».

Підготувала Олена БУЧИК