У центрі Івано-Франківська збереглося багато старих австрійських будинків. Їх легко впізнати за пишним декором фасадів, ліпниною, атлантами, кованими балконами. Усі ці кам’яниці мають одну спільну деталь – в них височезні стелі. Іноді навіть понад чотирьох метрів.

Зрозуміло, що це створює мешканцям купу незручностей. Наприк­лад, аби зібрати павутиння, треба викликати ледь не пожежну драбину, оскільки звичайна швабра туди не дістає. Навіть подумати страшно, скільки треба спалити газу, аби взимку нагріти таку кубатуру. І це при тому, що тепле повітря піднімається догори, пише Репортер.

Виникає закономірне питання – чому австрійські архітектори були такі марнотратні? Невже їм було важко зробити низенькі стелі й дати мешканцям шанс зекономити на опаленні?

Важко! І на це була низка вагомих причин. Наприклад, для забезпечення якісного освітлення. Колись вікна робили арковим методом, тому широкий отвір викласти було складно. Відтак, вікна були вузькими, але високими, що дозволяло дати багато світла.

По-друге, опалювались такі будинки пічками, які виділяли чадний газ. Він має властивість накопичуватись вгорі. Якби стелі були меншими, існувала б загроза отруєння.

Раніше квартири в центрі не продавались – їх можна було лише взяти в оренду. Власники чиншових кам’яниць відповідали за безпеку своїх квартирантів, тому ще й з цієї причини будували житло з високими стелями.

А от на околицях стояли приватні хатинки, де господарі могли, на свій страх і ризик, зменшувати кубатуру кімнат. Втім, таке житло елітним аж ніяк не вважалось, і, якщо хтось колись вчадів, то це були особисті проблеми ґаздів.

Іван Бондарев