На Меморіальному цвинтарі чудом зберігся готичний надгробок Зиґмунда Мрочковського (1837-1888). Він був начальником окружного цивільного шпиталю – аналогу теперішньої обласної лікарні. У краєзнавчій літературі відомостей про нього небагато – ніби він заразився тифом біля ліжка хворого і передчасно помер.

Набагато більше цікавих фактів про лікаря наводить письменник Горацій Сафрін у своїй автобіографічній книзі «Комічні і особ­ливі історії мого життя».

«Лікар Мрочковський мешкав у центрі міста, у шляхетному особнячку з колонами і двоморговим садом. Він сторонився суспільства і найчастіше перебував у власній бібліотеці, в компанії чотирьох псів, найменший і найулюбленіший з яких називався Філус.

Коли хтось дзвонив у важкі дубові двері, в заґратованому віконечку з’являлась голова лікаря:

– Чого тобі?

– До пана доктора.

– А гульдена маєш?

– Маю.

– Покаж!

І лише після демонстрації срібної монети з профілем Найяснішого цісаря відсувались два залізних засуви і лунала команда:

– Заходь! Заходь! Скидай маринарку і сорочку! Ах ти, зафайканий лапсердаку! Не міг знайти чистої білизни?!

Після такого вступу досить ретельно оглядав пацієнта і сідав виписувати рецепт.

– Пане лікарю, що в мене?

– Хвороба!

– Але я мушу знати, як вона називається…

– Хво-ро-ба! Викупи рецепт у аптеці і не пхайся до не своїх справ».

Дивно, що при такому «ненав’язливому» сервісі, відбою від пацієнтів у Мрочковського не було. Навіть євреї, які мали повно своїх лікарів, надавали перевагу цьому поляку. Схоже, то був найкращий лікар старого Станиславова.

Іван Бондарев