Останні повстанці. Як завершувалася визвольна боротьба на теренах Карпатського краю - 11 Червня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Четвер, 2016-12-08, 9:49 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2014 » Червень » 11 » Останні повстанці. Як завершувалася визвольна боротьба на теренах Карпатського краю
6:58 PM
Останні повстанці. Як завершувалася визвольна боротьба на теренах Карпатського краю

Героїчна і звитяжна боротьба українського народу за свою волю й державу залишила славетні сторінки в нашій історії і людській пам’яті. Післявоєнне покоління, напевно, не в силі осмислити жертовність, з якою українці виборювали свою волю. Це стосується героїчного змагу початку 50-х років, коли до збройної боротьби долучилися ті, хто був готовий іти до кінця. Про трагічні події для підпілля ОУН та його помічників на теренах Станіславівської округи свідчить розпочата наприкінці зими 1951-го управлінням МДБ Станіславської області й затверджена міністром держбезпеки УРСР генералом-лейтенантом М. Ковальчуком цілком таємна агентурна справа «Переправа».
Вбивши у жовтні-листопаді 1950-го керівників Карпатського крайового проводу ОУН Степана Слободяна (псевдо «Єфрем»), Григорія Легкого («Борис»), Богдана Драча («Дунай») і розшифрувавши вилучені документи, МДБ дізналося, що через керівника Подільського крайового проводу ОУН Василя Бея («Улас») зі Станіславської області відправляють на схід націоналістичну літературу та спеціально підготовлених членів ОУН. Розшифровані підпільні документи дали змогу встановити, що лінія зв’язку від Карпатського крайового проводу до «Уласа» проходить через Жовтневий (тепер Єзупіль Тисменицького району) і Тисменицький райони Станіславської області. Нею безпосередньо керував референт пропаганди Станіславського окружного проводу. Кур’єрами і зв’язковими були учасники підпілля ОУН вказаних районів.
Саме тому 19 січня 1951 р. на терени Жовтневого району скерували агентурну бойову групу УМДБ, яка три тижні як похідна підпільна група діяла в селах району. Оскільки в групі були колишні підпільники-зрадники, то їм вдалося виявити місце постою референта Станіславського окружного проводу ОУН. 10 лютого 1951 р. у районі лісу Стінка під час чекістсько-військової операції виявили бункер, який оточили і закидали димовими шашками із газом «Нептун». У нерівному бою від газів і куль облавників загинули надрайонний провідник Тлумаччини Василь Сандига («Чайка»), охоронці Михайло Долішній («Богдан»), Євген Волощук («Славко»), ігор Скрентович («Ромко»), а також 26-річна друкарка Станіславського окружного проводу ОУН Ольга Абрам’юк («Оксана», уродженка  смт Делятина). Живими схопили референта та його охоронця. Вони не витримали допитів і психологічного тиску, зламалися і видали місця постоїв провідників Станіславського окружного і Тлумацького надрайонного проводів, інших підпільників. Окружний провідник зізнався, що очолював один із проміжних пунктів зв’язку зі сходом України. Охоронця водили на розкриття криївок, щоб відвести підозру від референта пропаганди Станіславського окружного проводу та інших зрадників, яких нібито шукали.
Органи МДБ 8 березня 1951 р. ліквідували проміжний пункт зв’язку, який очолював референт пропаганди Станіславського надрайонного проводу ОУН Григорій Гайдей («Граніт»). Зрадники отримали завдання від окупантів відновити зв‘язок із керівником Богородчанського районного проводу Миколою Коржем («Сокіл»), щоб туди направити перевербованих агентів-бойовиків як кур’єрів. Це, своєю чергою, за задумом керівництва обласного МДБ мало вивести на слід керівників крайового проводу Михайла Дяченка («Гомона», референт окружної пропаганди), Миколи Твердохліба («Грім»), референта СБ Станіславського окружного проводу Степана Гаврилюка («Жар»).
На теренах Надвірнянщини базувався керівник Карпатського крайового проводу «Грім». Керівник Отинійського районного проводу «ігор» мав зв’язки з підпіллям Надвірнянщини. Через Отинійський район проходила лінія зв’язку Коломийського окружного проводу на пункт зв’язку Тлумацького надрайонного провідника ОУН Михайла Каратницького («Маяк»), який загинув біля села Клубівців Тисменицького району  13 березня 1951 р. Павутиння зради затягувало нових підпільників. Перед цим підпільника «Гордого» 4 березня 1951 р. захопили живим, а  20 березня вбили «Лебедя». У «Гордого» знайшли записку провідника Коломийської округи «Бориса» до «Уласа». Керівництва УМДБ Станіславської області ухвалює рішення замість «Гордого» і «Лебедя» направити своїх агентів і бойовиків «Тараса» і «Сергія». Для них створили легенду, а саме: «Борисовим» почерком написали записки для «Уласа». Але в цей складний і драматичний час підпільна служба безпеки викрила задумки емдебістів, і зрадники не могли скористатися нелегальними шляхами на схід і ввійти в довіру до місцевих підпільників.
Учасники легендованих «підпільників» у спілкуванні між собою розробили спеціальну систему кодування. Таким чином на терені Станіславської округи ОУН від весни  1951-го замість справжніх почали діяти очолювані офіцерами МДБ легендовані підпільні проводи ОУН. Також створили підпільну добре озброєну чекістсько-військову групу в кількості 20 осіб під керівництвом заступника начальника УМДБ підполковника Арсенія Костенка. Ця група прикривала перевертнів від справжніх повстанців, мала у своєму розпорядженні радіостанцію.
Але трясовина чорної зради докотилася і до Надвірнянщини.
15 серпня 1951 р. на провокаційному зв’язку захопили керівника Надвірнянського надрайонного проводу ОУН Петра Мельника («Хмара»). 15 вересня того ж року така сама доля спіткала референта СБ Надвірнянського надрайонного проводу Луку Гринішака («Довбуш»). Його схопили, як сказано у звіті, під час проведення чекістсько-військової операції північніше села Чорного Потока Печеніжинського району. Разом із ним захопили живими провідника Яремчанського районного проводу Антона Вадюка («Дуб»), керівника кущової ОУН Антона Жолобчука («Галайда»). Вбили провідника Надвірнянського району «Ромка» та повстанця «Явіра». У «Довбуша» вилучили автомат ППС і 118 патронів та пістолет ТТ, у «Дуба» — автомат ППШ та 105 патронів, ручну гранату та певну суму грошей. Після захоплення керівних представників Надвірнянського надрайонного проводу, зокрема «Довбуша», з ними проводили цілеспрямовану профілактичну роботу з метою схилити до співпраці з органами НКВД. Наприклад, «Довбушу» чекісти дали кличку «Зеленський». «Довбуш» був переконаним націоналістом і не видав, як з’ясувалося, організаційних зв’язків підпілля. Чекав слушного часу, щоб вислизнути із чекістських лабет. Його разом із «Хмарою» та іншими підпільниками возили до Києва, де з ними розмовляв голова Верховної Ради УРСР Гречуха про перспективи і переваги соціалістичної дійсності. Пізніше Луку використовували у складі спецгрупи для пошуків повстанців і бункерів. Він їх приводив до тих бункерів, де знав, що повстанців немає або криївки вже зруйновані. Перебуваючи в одній із таких спецгруп, яку очолював заступник начальника 2-го відділу УМДБ майор Макаров, 3 січня 1952 р. у селі Бистриці Надвірнянського району Гринішак, скориставшись тим, що чекісти на гарнізоні пили горілку, втік з-під варти і перейшов на нелегальне становище. Чекісти прекрасно розуміли, що саме «Довбуш» є зв’язною ланкою, яка їх може вивести на «Грома». Зими 
1949-1950-х та 1950-1951-х років вони перебули в одному бункері.  
Повстанський командир переховувався до весни 1952-го в селі Пасічні. Через родичів референта СБ Надвірнянського району «Деркача» встановив із ним зв’язок. Влітку  1952 р. «Довбуш» детально розповів «Грому», якому довіряв, обставини його захоплення органами МДБ. Після того «Довбуш» очолив повстанську групу в складі «Деркача»,  «Яркого» та «Рожі» і знову поринув у вир повстанської боротьби.
Цілком зрозуміло, що це був лише відгомін звитяжних 40-х років. Вбивства, провокації, засилля перевертнів ослабили і без того поріділі повстанські лави. Боротьбу продовжували найстійкіші, загартовані ідеєю і боями. Однак підпілля продовжувало втрачати свій керівний склад.
22 лютого 1952-го в селі Дзвинячі Солотвинського району в урочищі «Хубени» героїчною смертю загинули референт пропаганди Карпатського краю Михайло Дяченко («Гомон») і ще шестеро повстанців, у тому числі друкарка Марта Свідрук із Надвірни.
Фактично із крайових провідників ОУН живим залишився референт СБ Микола Твердохліб («Грім»), який постійно рейдував гірськими районами області — Рожнятівським, Перегінським, Солотвинським та Надвірнянським. Це була людина, яка до останнього подиху залишалася вірною присязі ОУН — «Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї». У липні 1944-го як один із найдосвідченіших командирів УПА він обійняв посаду командира 4-ї  ВО «Говерля» УПА — Захід. В 1949—1954 рр. він — крайовий референт СБ Карпатського краю, а фактично керував усім збройним рухом опору Станіславщини. Про те, як високопоставлені партфункціонери боялися Твердохліба, свідчить той факт, що ще у лютому 1947 року тодішній перший секретар Станіславського обкому КП(б)У Сльон доповідав керівникові радянської України Хрущову, що під час чекістсько-військової операції знешкоджено керівника Карпатського крайового проводу «Грома», а повстанці під його проводом громили ворога ще понад сім років...
Влітку 1953-го «Грім» призначив «Довбуша» керівником повстанських груп «Остапа», «Деркача», «Горліса», які діяли в Солотвинському і Надвірнянському районах. Одночасно «Грім» переходить із Рожнятівського у Надвірнянський район. Докладно вивчивши терен, вирішили будувати бункер на схилі гори Березовачки. Це пояснювали тим, що там була підземна вода, без жодних ознак потічка. Вода пробивалася з-під землі і через кілька метрів у землю ховалася. Бункер будували із таким розрахунком, що в ньому мали жити не менше шести осіб. Робили повстанці все тихо, без жодного стуку, пилку загортали у рушник, сокирою користувалися мало. Розчистили на три метри глибини яму, зв’язали із кругляків стіни, стелю зробили подвійну, щоб сніг нагорі не танув. Тут також були коридорчик і комора для продуктів. Кімната була приблизно 3 на 4 метри. У протилежному від входу куті вивели вентилятор —  «люфтівник», вхід повітря —  у коридорі біля виходу. Попри стіни зробили поверхові прічі (нари) для спання. Посеред кімнати був столик і лавки, де їли і займалися різними справами. Коридорчик закінчувався туалетом, куди зливали помиї з кухні, тверді відходи зберігали у скрині до весни. У верхній частині коридору зробили криничку, вода якої жолобком стікала у туалет і далі просочувалася між камінням у підземелля. В кінці коридору був вихід, який прикривався дучкою (скринею на завісах), присипаною землею і мохом. Бункер будували протягом п’яти тижнів «Грім», «Довбуш», «Деркач», «Яркий». Коли він був готовий, «Довбуш» і «Яркий» принесли продукти харчування із укриття поблизу села Бистриці. «Грім» маскував бункер.
Наприкінці літа 1953-го «Довбуш», «Деркач» і «Яркий» пішли в село Зелена, де на молокопункті забрали чотири бідони, в яких було кілька кілограмів масла. Пізніше ці бідони використовували для бензину. Зимували у бункері у 1953-1954-х роках «Грім» із дружиною Ольгою, «Довбуш», «Яркий», «Деркач», «Рожа» (Анна Попович). На зиму розробили план занять, день міняли на ніч. Надворі — ранок, у бункері — ніч. Коли вечоріло, варили їсти. Проводили заняття, мали радіо та книжки. До обіду вивчали історію Польщі, Росії, Румунії, способи діяльності СБ, протоколи зізнання агентів НКВД та МГБ.
Перезимувавши у бункері, повстанці у травні намагалися встановити зв’язки із підпільниками. 5 травня 1954-го «Довбуш» ходив на обумовлене місце до «Остапа» у Солотвинський район, а той на зустріч не з’явився. Тоді «Довбуш» пішов до Лоєви, а «Яркий» — в Делятин. На основі нових архівних документів постає така картина захоплення надрайонного провідника «Довбуша». 
12 травня у 0.30 год. військова група 17-го загону МВС України у складі чотирьох осіб під командуванням сержанта Ванчугова у лісному масиві між селами Лоєвою Надвірняського і Красною Ланчинського районів при спробі збройного супротиву захопили живим Луку Гринішака — референта СБ Надвірнянського надрайонного проводу. При цьому в нього вилучили пістолет ТТ і дві обойми до нього, записку «Остапа», особисту записну книжку, зошит із записами антирадянських радіопередач і рюкзак зеленого кольору. Викликає зацікавленість і інший документ органів МДБ, який свідчить, що 8 травня 1954-го троє спецагентів у селі Лоєвій зустрілися із довіреними людьми, які дізналися, що «Довбуш»  7 травня був у селі і просив організувати йому 11-12 травня зустріч із колишніми підпільниками. Вночі  11 травня ці спецагенти зустрілися із Лукою Гринішаком і після бесіди, яка тривала дві години, застосували до нього снодійний газ «Нептун», обеззброїли й захопили його живим.
3 або 4 травня 1954-го розмову із «Громом» мали «Довбуш», «Деркач», «Яркий». 4 травня вони пішли, «Грім» залишився сам. Десь через два дні прийшов «Деркач», який приніс дві буханки хліба, два кілограми цукру і кілограм круп. 8 травня «Деркач» і «Грім» покинули бункер і повернулися 14 травня. Принесли дві буханки хліба і 15-20 кілограмів картоплі. 16 травня 1954-го приблизно о 16 годині «Деркач» пішов у розвідку — треба було встановити зв’язок із «Горлісом», оскільки 4 травня зустріч із ним зірвалася. «Довбуш» мав повернутися до 17 травня з однією умовою: якщо він до того часу не повернувся б, то «Грім» і повстанці мали неодмінно покинути бункер. 
«Довбуша» катували, і він продовжував стверджувати, що «Грім» і «Деркач» пішли з бункера, щоб встановити зв’язок із «Горлісом». «Грім» мав повернутися 16-17 травня. Згідно з планом проведення захоплення «Грома» спецгрупа у складі п’яти оперативних працівників і п’яти спецагентів під посиленою охороною прибула в урочище «Березовачка». Увечері 16 травня «Довбуша» продовжували допитувати і він змінив свої свідчення, щоб врятувати «Грома», і заявив, що Твердохліб і Зеленчук мають іти на зустріч до «Горліса», а це п’ятигодинний перехід від «Березовачки». «Довбуш» свідомо хотів відтягти час блокування бункера, тим самим давши змогу повстанцям відійти. Оперативна група була від бункера на відстані 500 метрів. Чекісти прийняли рішення заблокувати бункер  17 травня о 5 годині. Двоє учасників спецгрупи непомітно підійшли до повстанського схрону і хотіли вкинути всередину спецпрепарат «Нептун», який мав приспати повстанців. Та він не спрацював. Анна Попович, яка не спала, почувши кроки по бункеру, відкрила люк, побачила кирзові чоботи і шинелі, все зрозуміла і розбудила командира. Коли Ольга, дружина «Грома», трохи припідняла дучку, над її головою просвистіли кулі.
Навіть у найстрашнішому сні не могло приснитися досвідченому конспіраторові «Грому», що бувалого і гартованого «Довбуша» підступно захоплять учорашні друзі-підпільники, яких вже затягнула трясовина зради. Його, приспаного спецпрепаратом і зв’язаного, передадуть чекістам-хлібодавцям. Три дні буде триматися на допитах колишній курінний «Довбуш», і лише четвертого дня його, скривавленого й побитого, приведуть до криївки, яку друзі-повстанці мали вже покинути.
...Ольга сіпнула дучку на себе і сіла на лавку. «Грім» поглядом заспокоїв Ольгу й Анну та підійшов до люка. Серед чужих голосів, які лунали надворі, впізнав голос Гринішака. Відкрив люк і запитав: «Як ся там чуєте, сотнику?». Почув у відповідь: «Як баран, прив’язаний на заріз. Завидую вам». Далі не дали говорити. Відважний і нескорений надрайонний дав зрозуміти своїм побратимам, що вони можуть собі вкоротити життя, а він — ні. «Грім» прекрасно розумів, що живим із підземної пастки їм не вибратися, здаватися він не збирався за жодних обставин. Затягував переговори із чекістами, які тривали 11 годин. Вимагав присутності начальника обласного управління МДБ полковника Костенка, час від часу Твердохліб випускав короткі автоматні черги, таким чином намагався попередити «Яркого» і «Деркача» про небезпеку. Костенко запропонував «Грому» відпустити жінок, на що почув: «Вони мужні і триматимуться до кінця». Дружина Ольга мовчки приклала пістолет до скроні і вистрелила. Зв’язковій «Рожі» Анні Попович заборонив стрілятися, вона мала залишитися живою, щоб розповісти правду про їх боротьбу і смерть «Грома», бо чекісти збрешуть. Чекісти час від часу закривали «люфтівник», через який надходило повітря. «Грім» і Анна були виснажені. Провідник поклав пістолет на стіл, відкрив дучку і, взявши автомат, вистрелив усі патрони в чекістів. З пістолета стріляв у себе, та постріл був невдалим. Анна на все життя запам’ятала, як із рота провідника текла кров і прохання, щоб вона його добила. Сама повстанка знепритомніла. Цієї миті солдат скочив до бункера і витяг її нагору. Вона хапнула повітря і прийшла до тями. Її запитали, чи живий «Грім». Відповіла, що не знає. Її послали у бункер, щоб перевірити це і викинути наверх зброю. Командир лежав нерухомо...
Постріли у бункері, заглушені автоматними чергами і вибухами гранат на поверхні, сповістили про відхід у вічність майора «Грома» та його вірної дружини. із захопленням 8 травня 1955 року повстанців «Деркача» і «Яркого» фактично завершилася визвольна боротьба на теренах краю. Військовий трибунал Прикарпатського військового округу, який засідав у Станіславі 9—16 лютого 1956 року, засудив після жорстоких катувань 39-річного командира куреня «Бескид» Луку Гринішака до вищої міри покарання. Верхоляку, Зеленчуку, Обрубанському розстріл замінили 25-ма роками таборів. Анну Попович засудили на 25 років, згодом термін ув’язнення скоротили до 10 літ. 18 серпня 1956-го «Довбуша» розстріляли в Києві.
Людина завжди має вибір між добром і злом, світлом і темрявою, між Богом і сатаною, геройською смертю і жалюгідним животінням. Кожний користається правом вибору сам — іде рівно або ж сходить на манівці. Цими днями минає 60 років, як закінчилася життєва дорога незламних борців за волю і незалежність України Миколи і Ольги Твердохлібів. Останні їх години овіяні ще певними таємницями, та ми твердо переконані, що останніми словами, які злетіли з їхніх вуст, були: «Краще смерть у бою з ворогом, ніж рабська неволя».


Іван КМЕТЮК


Переглядів: 167 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016