Середа, 2019-01-23, 9:06 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Грудень » 18 » Станиславів на поштівках Фердинанда Піалека – частина друга
8:32 PM
Станиславів на поштівках Фердинанда Піалека – частина друга

Яким був Станиславів наприкінці ХІХ століття? Відповідь на це питання почасти дає серія поштівок моравського друкаря Фердинанда Піалека, видана у 1898 / 1899 роках.

Завдяки цим карткам, які робилися з фото, ми маємо нині можливість прогулятись старим містом і навіть зазирнути у такі куточки, які не показували туристам, пише Репортер. 

 

Вокзал

Оскільки серія має наскрізну нумерацію, продовжуємо рухатись за порядковими номерами. Картка № 210 зображає «колійовий двірець» – саме так раніше називали вокзал. Однак, споруда на поштівці мало нагадує теперішню прикрасу Привокзальної площі. Тут бачимо перший «двірець», споруджений у 1866 році, одночасно із прокладанням колії Львів-Чернівці.

Старий вокзал суттєво поступався розмірами теперішньому і був споруджений у так званому мавританському стилі. Архітекторів ХІХ століття надихали палаци Північної Африки та Іспанії, вони часто копіювали східний стиль у своїх роботах. Згадаймо Чернівецький університет – колишню резиденцію митрополитів Буковини і Далмації, зразком для якого став палац Альгамбра у Гранаді.

Перший станиславівський вокзал не мав куполу, натомість міг похвалитися великим годинником – другим у місті після ратушевого. Над ним красувався двоголовий австрійський орел, обабіч нього височіли два кадуцеї – патики, обвиті зміями, із крилами на горі. Це жезл давньогрецького бога Гермеса, який був покровителем подорожей і торгівлі.

Перед двірцем застигли кілька фіакрів, що чекають на пасажирів. Тоді Станиславів був ще дуже маленьким містом і район вокзалу вважався далекою околицею. З цент­ру туди провадила єдина вулиця Романовського (сучасна Гаркуші), тож без роботи візники не сиділи.

Протягом 1906-1908 років вокзал капітально перебудували і він набув теперішнього вигляду.

 

Будинок кари

Цікаво, чим керувався Фердинанд Піалек, коли включив до своєї серії поштівку № 211? Логіка формування подібних наборів досить проста – показати найпривабливіші місця, туристичні родзинки. Хоча, навряд чи до екскурсійних об’єктів належить… тюрма.

У 1882 році на південній околиці Станиславова виросла велетенська будівля карного закладу. Вона мала чотири крила, у плані нагадувала велетенську літеру «Н» і була розрахована на 1000 в’язнів чоловічої статі греко-католицького та православного віросповідання. Тобто, в’язниця призначалася виключно для українців, адже поляків і євреїв сюди не направляли.

Кожне крило мало 15 вікон по фасаду і три торцевих, що виходили у коридор. Через те камери були світлі, до того ж обладнані вентиляцією найновішої системи. Тогочасні газетярі захоплено писали, що розташування тюрми на околиці дає змогу в’язням дихати чистим повітрям. Дійсно, напроти містилось поле, «Діброва», від якого тюрма перебрала неофіційну назву. Незабаром там заклали міський парк, насадили дерева, тож дихати в’язням стало ще легше. Хоча, при виборі місця влада скоріше керувалась віддаленістю ділянки від центру, аби колони кандальників у робах не лякали мирних мешканців, як то було у Львові, де тюрма «Бригідки» розташована у самому середмісті.

Зусібіч «Діброва» була оточена високим кам’яним муром. Але на поштівці бачимо якійсь дерев’яний парканчик, що без проб­лем подолає будь-який підліток. Справа в тому, що основний мур до кадру не потрапив. Фотограф стояв до нього спиною, а на передньому плані – внутрішня огорожа, що відокремлювала господарську зону. Лівіше видно торець тепер житлового, а тоді адміністративного будинку на Чорновола, 121, далі – крила основної в’язничної споруди із вежею каплички посередині.

Сьогодні комплекс будівель має адресу вулиця Чорновола, 119а, там дислокується штаб і казарми авіаційної бригади.

 

Вулиця Казимирівська

Наприкінці ХІХ століття у середмісті Станиславова ще переважали малоповерхові споруди, хоча потроху починали тіснити високі кам’яниці. Лідером забудови стала вулиця Казимирівська (теперішня Гетьмана Мазепи). Вона стрімко вкривалася сучасними будинками, які формували обличчя модерного Станиславова, через що вулицю залюбки тиражували видавці поштівок.

На листівці № 212 зафіксоване перехрестя з Пилипа Орлика. На розі стоїть будинок міської Каси ощадності. Його спорудили у 1884 році за проектом краків’янина Раймонда Меуса. Це був перший об’єкт Станиславова, для будівництва якого оголосили архітектурний конкурс.

Журналіст Владислав Цесельський захоплено описував кам’яницю на сторінках «Кур’єра Станиславівського» за 1892 рік: «В Касі ощадності бельгійський стиль міських будинків запанував у цілій споруді. Він виражається у спокійних лініях і рівних контурах, без викривлень і видовжених переломів. І за своїми розмірами, і за зов­нішнім оформленням будинок показний. Тон його орнаментики не крикливий, не перенасичений ліпниною, підставками для колон, мереживом різьби, фестонами та іншими скульптурними елементами. Він зберіг благородство завдяки привабливості своїх ліній і поверхні…».

Міська Каса ощадності була головною фінансовою установою Станиславова. Саме тому фронтон будівлі прикрашали дві жіночі скульптури, що символізували Працю і Ощадливість.

Правіше стоїть велика триповерхівка, що належала купцю Озіяшу Готтесману. Її спорудили у два заходи між 1890 і 1896 роками. Власник здавав там квартири, а потім продав ділку Вайденфельду, який добудував позаду друкарню і кінозал. Тепер там один із корпусів Прикарпатського університету, а в Касі ощадності працює відділення Ощадбанку.

 

Пожежний краєвид

Нарешті ми підійшли до справжнього філокартичного шедевру. Листівка № 213 називається «Станиславів під час пожежі 1868 р.». Відтоді пройшло 30 років, але відголосок катаклізму прогримів по всій імперії, сягнувши навіть далекої Моравії, звідки походив видавець Піалек. Йому вдалося відшукати оригінальний негатив наслідків пожежі й надрукувати поштівку, яка є цінним історичним документом.

Отже, 28 вересня 1868 року через необережне смаження мармуляди спалахнула пожежа, що знищила чверть міської забудови. Збитки оцінювались у 2 млн флоринів. Найбільше постраждало середмістя, у бік якого дув вітер, що роздмухував вогонь.

На фотографії, зробленої у буквальному сенсі «по гарячих слідах», бачимо перспективу теперішньої вулиці Мельничука. Найближче до нас кам’яниця Йоахіма Гендліха. У середині ХІХ століття вона була чи не найкращим будинком Станиславова, сучасники називали її «маломіським палацем». Руйнування виявились не фатальними, тож будинок швидко відремонтували, свого часу там навіть розміщувалось повітове староство. Однак сьогодні кам’яниця перебуває у аварійному стані, стоїть пусткою і, напевне, чекає на «ревалоризацію».

Правіше видно тильну частину вірменського костелу, дах якого сильно постраждав від вогню. Храм перебудували, після чого він суттєво змінив свій зовнішній вигляд. Далі височіє ратуша, точніше те, що від неї залишилось. Верхня частина вежі обвалилась, крила згоріли, австрійцям довелось поспіхом будувати інше приміщення магістрату. Проте, навіть у такому стані руїни ратуші зразка 1695 року є важливим джерелом для історичної реконструкції.

Натомість катедра не постраждала. Мало того, вона ще затулила від вогню довгу кам’яницю, де розміщувалась гімназія (тепер морфологічний корпус медуніверситету на майдані Шептицького), дах якої видно на фото.

На жаль, ця поштівка є останньою у станиславівській серії. Картка № 214 вже презентує угорське місто Арад, що сьогодні належить Румунії. А ось щодо початку серії є питання. Нагадаємо, що перша листівка має номер 207. Більш ранніх випусків наші колекціонери не зустрічали. Отже, маємо надію побачити ще якісь види старого Станиславова.

Іван Бондарев


Переглядів: 7 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019