Свято під рідними прапорами - 23 Червня 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Неділя, 2016-12-04, 6:19 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2014 » Червень » 23 » Свято під рідними прапорами
3:37 PM
Свято під рідними прапорами

25 років тому в Івано-Франківську відбувся перший масовий мітинг під синьо-жовтими прапорами. Спогад В’ячеслава Чорновола про цю подію опублікувала українська газета «Свобода». Нью-Джерсі — Нью-Йорк, 4 серпня 1989 р.

У Західній Україні Зелені свята були надзвичайними

«...І ось 18-го червня. Зелені свята. Трійця. Опис наш, поки що короткий і неповний, почнемо з Івано-Франківська, бо нарешті збудилося й друге за значенням після Львова галицьке місто. Коли десятки тисяч людей могутньою колоною під маяння національних прапорів йшли вулицями колишньої столиці Західно-Української Народної Республіки, по багатьох обличчях текли неприховані сльози радости. Нарешті! Старші люди, що пам’ятають ще польську окупацію, що пережили потім незрівнянно жахливіше сталінське лихоліття, плачучи, цілували крайчик рідного прапора.

Владці передчували івано-франківський здвиг, коли активісти місцевого товариства «Рух» звернулися із скромним проханням дозволити Панахиду на місці зруйнованих поховань січових стрільців. Активістів «Руху» й Івано-Франківської філії УГС залякували, а члена ради «Руху» Романа Гладиша за кілька днів до Трійці жорстоко, по-звірячому, побили. В місцевих газетах з’явилися застереження й напади на УГС і Греко-Католицьку Церкву. Терміново оголосили карантин у зв’язку з якоюсь курячою хворобою, яка, між тим, уже не перший тиждень гуляє Прикарпаттям. На додаток ще й оголосили 18 червня днем чистого повітря і заборонили рух в місті всякого транспорту, крім тролейбусів. В’їзд до Івано-Франківська з боку Львова був закритий за шість км від міста, електропоїзд, яким поспішала зі Львова делегація молоді з національними прапорами, був затриманий у передмісті майже на годину. Місто було насичене міліцією і спецвійськами, які вели себе цього разу однак стримано. і тільки першу невелику групу львів’ян, що прибула на світанку, кагебісти провокували на конфлікт, навіть обшукали, але прапорів не відібрали. Потім були спроби перешкодити греко-католицькій панахиді та летючому мітингові біля могили славетного українського музики Дениса Січинського на колишньому цвинтарі, по варварськи перетвореному в брежнєвські роки на міський парк. Голосні звуки «Москви майской» з гучномовців глушили і відправу, і голоси греко-католицького священика Миколи Сімкайла, жителя міста Долини Петра Січка, голови івано-Франківської філії УГС Петра Марсенка (треба: Марусика. — Ред.), активістів УГС зі Львова ігоря Деркача, Олега Петрика та інших. Невеличка група провокаторів, що принесла гасла «Перестаньте мітингувати — краще йдіть працювати» та «Греко-Католицька Церква — ворог українського народу», намагалася перешкодити панахиді, та злякалися чи то великої маси людей, чи то наставлених на них об’єктивів. Після мітингу людський натовп вихлюпнувся на вулиці. Несли гасла: «Геть Щербицького!», «Слава УГС», «За Народний Рух!», «Волю Україні!». Якась частина людей на заклик і. Деркача зібралася біля тюрми, вимагаючи звільнення адміністративно покараних за участь у мітингах Юрія Руденка, сина голови Закордонного Представництва УГС Миколи Руденка, та мешканця Долини на Івано-Франківщині В. Січка. Потім, розтягнувшись на кілька кварталів і заповнивши по вінця вулиці й тротуари, іванофранківці рушили до станції проводжати львівських посланців. Спочатку для львів’ян не виявилося квитків, але побачивши масу народу, що й не збиралася розходитися, до приміського поїзда Івано-Франківськ — Ходорів причепили додатковий вагон. Цей арітвагон із національними прапорами, що майоріли із вікон, примусив зачудовано зупинитися або й просльозитися не одного із мешканців прикарпатських сіл і містечок».
Написані по гарячих слідах подій, документально точні рядки 
В. Чорновола повертають нас у буремний, сповнений надій 1989 рік, нагадують про обставини, які десь в чомусь стерлися з пам’яті. Для газети «Свобода» він подає огляд подій, які відбулись в день свят у Стрию, Самборі, Миколаєві, на Козацьких могилах під Берестечком, де він сам брав участь. А найбільше уваги приділяє нашому івано-Франківську, і саме цей фрагмент ми подаємо.
ініціаторами панахиди-мітингу на вшанування пам’яті українських січових стрільців в івано-Франківську були культурно-наукове товариство «Рух» та місцева філія Української Гельсінської Спілки. Народний рух України тоді ще не оформився, але Товариство української мови вже існувало.
На масовій громадянській панахиді в Меморіальному сквері, колишньому християнському цвинтарі, були вже славно-явно підняті численні національні прапори.
До події готувалось і компартійне керівництво області й міста. Вони вигадали якийсь «день екології», обмежили тоді рух транспорту, спробували мобілізувати своїх нечисленних прихильників. Я на той час був завідувач сектора в Спеціальному конструкторському бюро і головою осередку ТУМ у ВО «Промприлад». В осередку — 400 організованих працівників, і це немала сила. Члени обласного ТУМ, в тому числі приладобудівники, взяли активну участь у панахиді й мітингу.
Начальник мого відділу комуніст М. Шендрик викликав мене і, твердячи, що в неділю в місті буде багато екстремістів, можливі напади на російськомовних осіб, проникнення на завод, запропонував мені і людям, яких я зможу організувати, вийти в неділю на чергування для охорони території з внутрішнього боку. Адже територія «Промприладу» відокремлена від цвинтаря лише парканом. Слава Богу, я міг на той час уже сказати прямо: «Ні, Миколо Євтихійовичу, ваші страхи перебільшені, а наше місце в неділю не з цього боку паркану, а з протилежного!». Там працівники «Промприладу» і були в день свят. 
Відправа мала початися о 12 годині. Пізніше о. М. Сімкайло розповідав, що її мали проводити чотири священики на чолі з владикою 
П. Василиком (вічна пам’ять обом!). Однак через міліцейські заслони на цвинтар на місце відправи зміг прорватися лише М. Сімкайло.
Підтриманий не менш як 50-тисячним здвигом людей, незважаючи на радянські співи і грізні попередження провладних гучномовців, він відправив молебень і панахиду за нашими полеглими героями (за це пізніше отримав 15 діб арешту). Активісти, передусім ті, що прибули зі Львова, підняли наші ще заборонені національні стяги. Багато людей плакали, ставали на коліна і з великим зворушенням цілували рідні прапори. Велелюдні колони натхненних людей під синьо-жовтим маєвом, що після мітингу заповнили вулиці міста, залишилися в пам’яті явищем захопливим і незабутнім.

Підготував Михайло Головатий


Переглядів: 196 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016