Четвер, 2019-10-17, 1:46 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2012 » Червень » 1 » Свято знесення панщини
11:24 AM
Свято знесення панщини
Отримуючи за роботу гроші, немало селян почали вчащати до корчми, де пропивали свій зарібок. Починаючи із середини XIX ст. пияцтво стає головною бідою тишківчан. Соціальну базу цієї проблеми, сам того не відаючи, заклав австрійський уряд під час скасування панщини. Цісарський патент 1848 року анулював обов’язок підданих відробляти повинності за отримання в панському дворі певної кількості горілки. Однак цей же закон залишив ще шляхтичам виключне право виробляти спирт і горілку у своїх маєтках. Отож після ліквідації кріпацтва право пропінації стало основним джерелом прибутків дідичів. Як правило, поміщики передавали дозвіл на виготовлення спиртних напоїв корчмарям, із чого мали великі доходи. 
Поширення пияцтва було частково зупинено зусиллями священиків. У селах діяли братства тверезості, члени якого присягали перед Богом не вживати спиртного. Найбільше до боротьби з пияцтвом долучився тишківський парох о. Осип Шухевич. У разі недотримання клятви священик навіть міг відлучити порушників від церкви. 
Реформи 1848 року привели до поділу землі. Земля, якою селяни раніше тільки користувалися, тепер переходила у їхню власність. Але це був лишень початок довгого й складного процесу викупу землі державою у власників та продаж її селянам. Про парцелію маєтностей Ромашканів, що тривала сім років, розповідає об’ємний том матеріалів, який зберігається у Львівському історичному архіві. Аж  2 червня 1855 р. на основі наказу № 1557 окружна комісія заявила, що в селі Тишківцях завершено ліквідацію всіх повинностей. Тут додаються «Списки підданих с. Тишківців з переліком скасованих за викуп панщинних повинностей».  Отже, бачимо, як довго власниця села Альбіна фон Ромашкан не бажала складати оцінку вартості земель, майна, селянських данин і робіт, яких позбавляла її цісарська реформа.
Та й люди по-різному розпорядилися цими наділами. Одні віддали їх за борги, другі продали, а треті здали в оренду. Чимало новоспечених господарів прогайнували свою землю в шинках. Лише частина зуміла використати земельний пай із користю для себе й повернути державі гроші з процентами.
Щоб заспокоїти дідичів, віденський уряд пообіцяв сплатити їм компенсацію за втрачену робочу силу, але згодом переклав усе це на плечі селянства. Цей процес тривав 40 років починаючи з 1858-го й коштував селянам 250 мільйонів золотих ринських. Дехто із селян зміг сплатити свою частку викупу за кілька років, а більшість виплачувала її десятиліттями.
Отже, реформа 1848 року скасувала кріпацтво юридично, але фактично залишила селянам багато проблем, що зробили їх економічно безпорадними.
Попри це подія 1848 року була справді епохальною. Волею однією людини, імператора, понад 160 років тому в світлий день Великодня 1848 року мільйонну громаду галицького селянства було оголошено з 15 травня того ж року повноцінним народом. Хлопи ставали людьми. Патент на це видав цісар Австро-Угорської імперії Фердинанд I Указом «Про знесення всякої роботизни й інших підданих повинностей у Галичині і Володимирщині», де в п. 1 скасував усі повинності, звані панщиною, із компенсацією за кошт скарбниці. Цим тривалий процес вивільнення галицького селянства від принизливої панщини завершився.
Габсбурри, зачаровані ідеями освіченого самодержав’я та патерналізму, прийняли Галицький край в сумному економічному стані. Жодна провінція величезної імперії не знала таких злиднів та безправ‘я. Тому з перших днів «колоніалізму» Марія-Тереза рішуче скасувала будь-які форми кріпацтва, формально урівняла в правах хлопів-селян з їх побратимами в інших краях імперії. Її син Йосиф II продовжив справу матері. І, на сором галичан, ця людина досі не має пам’ятника в нашому краї, про який він дбав.
Пригадую, коли я вимагав у бабці оповідань про давні часи, то бабця, спрацьована і зморена життям сільська жінка, завжди  говорила: «Найсвітлішої пам’яті найясніший цісар» — і ніяк інакше. А коли мій жовтеняцько-піонерський розум, уже вражений червоними бацилами, пробував заперечити, бабця складала руки і в  тихій молитві просила  Бога: «Пом’яни, Господи, найсвітлішої пам‘яті нашого цісаря Франца-Йосифа, який визволив наш люд від неволі».
Не треба думати, що законодавчі нововведення Марії-Терези та її сина на «ура» зустріло суспільство. Навіть доволі обережні радикали казали: може, ще рано, ще люд не дозрів. Воля, дарована одним, виявилась проблемою для багатьох інших. Йосиф II попри протести шляхтичів, місцевих чиновників та навіть більшої частини інтелігенції не зупинявся в реформах. 1789 року було здійснено нечувану за радикалізмом податкову реформу — всіх землевласників і користувачів землі зрівняли у сплаті податків з ррунтів. На піку своєї діяльності, однак уже на схилі правління — в тому ж таки 1789 році, імператор своїм патентом передбачив ліквідацію  з  наступного 1790-го панщини та запровадження грошового чиншу — плати-компенсації панам. Але, на жаль, цісар Йосиф II не дочекався втілення цього патенту в життя, бо не дожив кілька місяців до набрання його чинності. Внаслідок цього, як сказав іван Франко, «панщина залишилась ще на 59 літ».
Якщо провести паралелі між ліквідацією панщини XIX ст. і панщиною XX ст. — колгоспно-радгоспною системою, то можна зробити цікаві висновки. Передусім це явна розбіжність очікуваних і справжніх результатів. Для багатьох «нових господарів» як тоді, в часи Австро-Угорщини, так і новітню добу свобода вилилась у право не робити, просиджувати в корчмі та пропивати власну долю. Між економічною свободою і свідомим економічним вибором, а тим більше — вдалим господарюванням, є ціла прірва людської ментальності, вад та спокус. Як тоді, так і тепер світлі голови почали запитувати: чи може бути свобода і воля причиною бідності та злиднів? Адже знайшлись серед тодішньої інтелігенції «пророки», які обррунтовано почали пояснювати щойно звільненим селянам: «Свобода — ваш ворог!». Скажете: дивні люди, але ж теперішні ностальгічні плакальники за колгоспами-радгоспами стверджують майже те саме, тільки більш завуальовано: «В реформах ваші біди!».
Як аграрна реформа тепер, так і звільнення селян від панщини тоді породили багато економічних та юридичних проблем. Тодішня влада де методом компромісу, де адміністративним тиском, а де просто віддавши все на «волю Божу», якось вирішувала їх. Розпочиналось господарське життя, міцно замішане на правових нормах, фінансових та економічних відносинах. Тодішній селянин через обставини змушений був знати, що таке ліцитація, застава, акція, вексель, зобов’язання. Тоді зародились громадські комори (шпіхлери), каси взаємодопомоги та паростки кооперації.
У наступному 2013 році буде 165-літній ювілей з часу ліквідації панщини в Галичині. Але не чуємо ми про державні чи місцеві оргкомітети, наукові конференції. А святкувати справді є що, і пам’ять народна про це ще доволі сильна. Дякувати справді є за що, якщо досі про це пам’ятають. 165-річний ювілей — це чудова нагода поставити пам‘ятники імператорові Йосифові II, його матері Марії-Терезі та братові Фердинанду I. Наприклад, у Львові, все ж таки столичному місті краю. Це було б не лише вшанування пам’яті цих великих людей, а й нагадуванням, що наша історія не лише була «навіки з Росією», а й ще раніше корінням уплетена в Європу. 
Іван ГАВРИЛОВИЧ

Переглядів: 436 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019