У перший тиждень Великого посту дівчата які сподіваються після Великодня вийти заміж, беруться вишивати весільні рушники. — Чому у нас вибирали саме цей час, цілком зрозуміло, адже весільний рушник — це річ майже сакральна, — говорить етнограф Леся Сушник. — А якраз перед Великим постом, усі стараються піти до сповіді, отже беруться за роботу з чистим серцем та думками, без жодних затаєних образ у душі. А це впливає на ту закодовану у рушниках інформацію, яка супроводжуватиме молоду родину упродовж усього їхнього життя. Окрім того, у нас із весільних рушників згодом робили крижми для хрещення первістків у молодих родинах, тому оце вишиття має бути дуже чисте. Полотно для вишивки беруть ткане, не зарублене по боках. Обов’язково єдиним куском, а не зшитим з двох частин. Тому перед тим, як братися за роботу, дівчина одягає чистий одяг, миє руки та молиться. Після закінчення роботи також варто помолитися «Отче наш» та подякувати святій Варварі, яку вважають покровителькою вишивання, та святій Параскеві, покровительці доброї жіночої долі. Дуже важливо аби майбутня наречена сама собі вишивала весільні рушники. Це може ще робити її мати, бабуся або хресна мати. А більше цю роботу не варто, за словами пані Сушник, нікому довіряти. Адже невідомо в кого які думки чи енергетика. Колись було так, що якщо хтось чужий заходив у хату, майбутня наречена ховала вишиття, аби не зурочили. Та й під час роботи ніхто з членів родини дівчини не повинен сердити її, а вишивальниця має лише думати про майбутнє щасливе заміжжя та бажати добра всій родині майбутнього чоловіка. Також ні в якому разі весільні рушники не позичають і не віддають. Зберігати рушники варто у шафі, подалі від чужого ока. — Весільних рушників у нас вишивають п’ять: під весільний коровай, на ікону, якою батьки благословлятимуть молодих до шлюбу, для прев’язування рук молодим у церкві та той, який стелять у храмі під час вінчання, — стверджує Леся Сушник. — Рушники бувають різної довжини і з візерунками, які притаманні тому чи іншому селу. Добре, коли на весільному рушнику є візерунки із такого ж рушника, батьківського. Але вже зараз обов’язковими атрибутами весільних рушників є вишиті голуби, які цілуються, символічні обручки, дерева роду, квіти, побажання «На щастя», «На долю», «Многая літа». Вишивають усі п’ять весільних рушників лише однією голкою. Її не міняють, кажуть, аби чоловіка впродовж життя «не міняти». Сабіна РУЖИЦЬКА, журналіст |
