Четвер, 2019-10-17, 1:42 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2019 » Липень » 12 » У Вовчинецькі гори за легендами
6:38 PM
У Вовчинецькі гори за легендами

Кераміка бронзової доби, козацькі бої, велети і містичні ритуали. Вовчинецькі гори – не лише знахідка для любителів відпочинку на природі, велотуристів чи романтиків, які хочуть полюбуватися панорамою Франківська. Ці пагорби також ховають у собі цікаву вікову історію і безліч таємниць, оповитих легендами.

 

Щороку іншого кольору

Вовчинецькі гори – частина Покутської височини, що сягає 300-350 метрів над рівнем моря, з похилими схилами та плоскою поверхнею. Це не зовсім гори, а скоріше пагорби, що розташовані на виїзді з Івано-Франківська біля села Вовчинець.

Вовчинецькі гори дуже різноманітні і цікаві. Там можна побачити і гіпсові скелі, і ліси, і поля, а омивають їх швидкі гірські річки: Бистриці Надвірнянська і Солотвинська, які за селом зливаються в одну і течуть вздовж гір аж до Дністра, та більш повільна річка Ворона, яка впадає у Бистрицю Надвірнянську.

Це місце є одним з найкращих для відпочинку та огляду панорами міста. Зараз чи не вся гора – заповідник, створений ще в 1982 році з метою охорони печер, виступів скель та рідкісних рослин, зокрема степових. Також тут є ландшафтний заказник Козакова Долина, багато скель, серед яких скельний монастир навпроти Ямниці, пляжі…

За словами фотографа і біолога Павла Кузика, щороку, залежно від погоди та інших факторів, на Вовчинецьких горах трохи змінюється рослинність, масово цвітуть різні квіти – наприклад, одного року всі схили можуть бути фіолетовими від шавлії, іншого – цілі поля заростають звіробоєм або ромашкою…

У верхній частині гори від села Вовчинець до села Ганнусівки прокладена дорога, якою краєлюби і туристи нерідко організовують пішохідні або велосипедні мандрівки. У 2007 році до урочища Козакова Долина навіть проклали велосипедний туристичний екологічний маршрут. З урахуванням руху в два боки довжина траси становить 25 кілометрів.

 

Від кам’яної доби до воїнів УПА

На Вовчинецьких горах життя зародилося ще в кам’яну добу. Так, науковець Ярослав Пастернак стверджує, що у Вовчинці були печери, в яких знайдено кераміку бронзової доби. А наприкінці кам’яної доби тут гостювала група людей високої культури, які вміли обробляти кремнієві камені.

За архівними даними, село Вовчинець вперше згадане у 1378 році. В окремих місцях сучасного Вовчинця ріс густий дубовий ліс. Ще й тепер вода вимиває куски дубів біля трьох штучно створених озер. До речі, на цій території водилося багато вовків, і тому її, а згодом і село назвали «Вовчинець».

У 1662 році біля села почалося будівництво Станиславова, в якому брали участь майстри з сусідніх сіл. Як будівельний матеріал використовували гіпсові камені з Вовчинецької гори (їх згодом було видно в фундаментах багатьох будинків).

Споконвіку на Вовчинецьких горах одні поселення припиняли своє існування, а інші зароджувалися. Одні історики переконують, що в Козаковій Долині перебували панські козаки-гайдуки, а інші стверджують, що тут побували запорізькі козаки. Цілком можливо, що були і ті, й інші, а також повстанці українського військового діяча, керівника селянського повстання, що розпочалося в Східній Галичині, Семена Височана.

Цікаво, що до 1916 року, а саме до Брусиловського прориву, на Вовчинецьких горах був розташований мисливський будиночок Потоцького. Але під час російсько-австрійських боїв його зруйнували. Неподалік від того місця нині зводять красивий готельно-відпочинковий комплекс.

Під час Першої світової війни пагорби деякий час окупували російські війська, які укріпилися навпроти сіл Ямниця, Сілець, Єзупіль і звідти вели обстріл австрійських позицій на протилежному березі Бистриці. Через Вовчинецькі гори вели наступ на Станіслав і радянські війська в 1939 році та взимку і влітку 1944-го. Сліди боїв лишилися по сьогодні – місцевість на цих пагорбах посічена окопами.

Також поблизу Вовчинця на горі стояла батарея Муравйова в 1941-му, яка збила німецький літак. А з 1944-го по 1949-ий на цих горах точилися бої між воїнами УПА і загонами НКВС-КДБ.

 

Містика Бійної гори

У давні часи цей масив мав назву Бійна гора. Як пише науковець Іван Драбчук, колись через гору пролягала дорога, так званий Жовтий вивіз, що тягнувся через Козацьку Долину (щоправда, в радянські часи це урочище як назву заповідника записали «Козакова Долина»). Саме з козаками народна традиція пов’язує і назву гори. Старожили розповідали, що свого часу на цьому місці відбувся великий бій між козаками і польським загоном графа Потоцького. Від того бою гора начебто й отримала свою назву. А від загиблих козаків, яких побратими поховали на поляні над долиною, остання дістала назву Козацька.

Однак за кілька років збирання інформації про Бійну гору науковець засумнівався в тому, що ця назва і справді походить від слова «бій». У такому разі вона мала би бути «Бойовою». Як виявилося, ця гора таїть у собі багато загадок.

Насамперед, відомо, що в незапам’ятні часи на Бійній горі мешкали великі люди – Велети, або Леви, як їх називає історик Садок Баронч. Коли не стало великолюдів, то в тій околиці з’явилося кілька укріплених форпостів.

У середні віки над Бистрицею піднімався і печерний монастир. Наукові зацікавлення цією місциною почалися в другій половині ХІХ століття. Польський граф, власник Єзуполя Войцех Дідушицький направив до печер Бійної гори археолога Володимира Деметрикевича, який їх детально дослідив і описав. У той же час в околиці записали легенди і перекази, що зберігалися і передавалися із сивої давнини. Узагальнив їх Дідушицький у своєму виступі на засіданні Археологічної комісії Академії мистецтв у Кракові. Зокрема, народні перекази свідчили: «Дуже давно мешкали в цій околиці великі люди Велети, які настільки розгордилися, що почали до неба будувати величезні сходи, аби Бога з неба вигнати, але були покарані потопом, який їх винищив. Уціліло тільки два Велети – старий і молодий, які схоронилися на найвищій горі, але в їхньому роді не було жінок, і вони з часом вимерли. Після потопу створив Бог менших людей, таких, як нині, які довго залишалися під владою чортів і бісів, яких винищив св. Яцек з домініканами. Тоді в лісі на Бійній горі над Бистрицею, яка в тім місці творить озеро, постав монастир ченців. Ті монахи з часом попали у великий гріх, і Бог їх покарав, бо цілий монастир запався глибоко в землю. Лишилася тільки скеля з печерами. На Івана Купала вночі з-під землі чути дзвони і співи тих монахів».

Селяни були глибоко переконані: ходити по Бійній горі, особливо вночі, дуже небезпечно. Вони вірили, що тоді з усіх-усюд виповзають біси, які люблять тут гарцювати. А з кам’яних печер давнього монастиря виходить часом полоз – величезний вуж із людською головою, іноді виповзає крилата змія або чорний пес.

Власне через те, що на Бійній горі відбувалися такі незвичайні події, люди старалися її оминати. Можливо, це й послугувало причиною того, що гору назвали Бійною. Адже в гуцульській говірці є таке словосполучення «бійне місце», тобто страшне місце. Значить, і Бійна – страшна, небезпечна гора.

Степан Пушик у своїй книжці «Галицька брама» згадував, що й Олекса Довбуш бував на Бійній горі: «Слідкуй за першим променем сонця. Він упаде туди, де запасний хід до печери. Там скарби опришків закопані».

А ще розповідали, що під горою від монастиря аж до села Уніж тягнеться підземний хід. У роки війни тут був штаб окремих підрозділів УПА і бункери власного проводу ОУН, де зберігався їхній архів. Однак більшовики підірвали його гранатами, і зараз ніхто не знає, де він.

Також відомо, що в часи виникнення Станиславова була мода на магію, тож його засновники не лише піддавались такому впливу, а й самі активно долучались до містичних ритуалів. Легенди стверджують, що Потоцькі вчилися окультній науці у легендарного кабаліста ребе Еліяху, який жив у печері недалеко від Станиславова, за шість кілометрів на північ від цитаделі, у так званих Вовчинецьких горах. Вельможі зверталися за порадою до кабалістів, питали про майбутнє, просили захисту від прокльонів, з їхньою допомогою шукали підземні скарби і передбачали ворожі напади.

До речі, Бистрицю Надвірнянську, яка протікає біля Вовчинецької гори, багато середньовічних містиків вважали цілющою і «ритуально чистою».

Підготувала Наталя МОСТОВА


Переглядів: 29 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019