Середа, 2019-01-23, 9:15 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Грудень » 22 » Зимові розваги старого міста
9:31 AM
Зимові розваги старого міста
Якщо літа всі з нетерпінням чекають, то до зими більшість людей ставиться стриманіше. А от сто років тому жителі Станиславова не могли дочекатися перших морозів. Адже тоді відкривалася улюблена міська розвага – ковзанка. Не менш популярним було й катання на санках. Селяни з околиць використовували їх як звичайний транспорт, але міським жителям вони здебільшого служили для розваги. На початку ХХ ст. в місті з’явилися й перші лижники, для яких сніг і мороз теж були великою радістю.
 
«Світський салон просто неба»
На початку ХХ ст. ковзанка в парку барона Ромашкана (тепер парк культури і відпочинку імені Шевченка) була настільки популярною розвагою, що її називали «світським салоном просто неба». Вона розміщувалася на ставках, які були на землях барона з давніх часів. Влітку там організовували прогулянки на човнах, а взимку, коли вода замерзала, відкривали ковзанку. В 1907—1908 рр. викопали ще два стави, які згодом об’єднали.
 
У 1904 р. газета «Кур’єр Станиславівський» писала про відкриття нового ковзанярського сезону. «Ковзанярський сезон у цьому році розпочався дуже гарно, – зазначала газета. – Сприятлива погода стала союзником власнику, панові Лучинському, який не шкодував ні сил, ні грошей для того, щоб приготувати на ставках досконалу ковзанку. Особливо веселі тут забави на Різдво і на Новий рік. На блискучій льодяній поверхні кружляють пари в такт музики військового оркестру, повторюючи витончені рухи вальсу. Деякі ковзанярі утворюють «вагончики», тримаючи одне одного за талію, а дехто катається по ковзанці на санках. Юрба глядачів весело спостерігає за дійством і вигуками висловлює своє схвалення майстерності ковзанярів. Весело і шумно, тут і там вибухає сміх. Станиславівська ковзанка справді стала світським салоном просто неба…»
У 1904 р. преса давала поради, як краще вбиратися на ковзанку. Чоловікам радили вбирати маринарку (жакет) з теплої, але м’якої тканини, вузькі штани і черевики на шнурівці, які дуже щільно прилягають до ноги. Жінкам рекомендували зупинити свій вибір на вовняному костюмі неширокого крою довжиною до литок, шнурованих черевичках і легкому фетровому капелюшку. На ковзанці рекомендували вдихати через ніс, а не хапати морозне повітря ротом, бо це може викликати застуду. Під час катання краще не розмовляти і не палити сигарет, варто остерігатися алкоголю і холодних напоїв. Ковзани радили вибирати не задовгі, але й не закороткі, бо вони можуть бути небезпечні. Носок ковзана не повинен бути дуже гострим і надто загнутим. Для початківців рекомендували обирати ковзани з якнайменш загнутим носком, адже кататися на таких було простіше. Ковзани тоді продавали окремо від взуття – їх належало прикріплювати до черевиків, тому ковзанярам радили вибрати якусь одну пару черевиків спеціально для ковзанки і надійно прикріпити до них ковзани.
У січні 1904 р. на міській ковзанці відбулися змагання ковзанярів – одні з перших в історії Станиславова. Спортсмени демонстрували перед суддями свою майстерність, а найвищу нагороду отримала відома місцева ковзанярка панна Фідль. За дійством спостерігала численна публіка. У всіх це спортивне свято викликало дуже позитивні враження.
Один з дописувачів газети «Кур’єр Станиславівський» у січні 1906 р. відвідав ковзанку й поділився своїми враженнями: «Вибрався зі своєю коханою на лід до парку Ромашкана. Скрізь видно рум’яні обличчя, в різні сторони їдуть на ковзанах пари… Крім свисту вітру, чути шепіт, сміх, важке відсапування… Ось їде пара – вона, певно, думає про те, чи «накатає» собі чоловіка з гарним становищем. А він – чи «вкотиться» гарний посаг у його кишеню. Над берегом стоїть фотограф і робить фото. Він щойно сфотографував маму на лавці, яка уважно стежить за своїм світловолосим дитям. А ось якийсь пристойно вбраний пан суне по льоді. Видно, що катається не стільки для приємності, скільки для того, щоб схуднути. Всі похапцем дають йому дорогу. Далі їде гарна дівчина років шістнадцяти, а за нею поспішає якийсь гімназист. Так поспішає, що аж усіх розштовхує, великих і малих, штовхається і постійно всіх перепрошує. А ця мила пара – то, певно, заміжня жінка і професійний спокусник прекрасної статі. Флірт на льоді – в самому розпалі…»
Без дзвіночків – зась!
Селяни з околиць Станиславова на початку ХХ ст. використовували сани як звичайний транспортний засіб, у місті ними їздили значно рідше. Для безпеки на них рекомендували вішати дзвіночки, щоб перехожі вже здаля чули, що сани наближаються. В лютому 1901 р. місцевий помічник різника Юда Баль знехтував цим правилом і потрапив на санях в аварію. Він наїхав на капрала поліції Грабовецького і травмував його дишлом від саней так сильно, що зламав ребро. Після цього прикрого випадку місцева преса закликала поліцію не дозволяти їздити на санях без дзвіночків і штрафувати несумлінних візників.
Але частіше сани використовувалися для розважальних сімейних прогулянок. Як зазвичай відбувалися такі прогулянки, описав «Кур’єр Станиславівський» у 1901 р.: «Санки… Дві корони за годину –дешево, як борщ у ресторані Малашинського. Їдемо цілою сім’єю кататися. – Зосю, сховай носика! – гукає дружина до найменшої доньки. Сани летять, як по маслу, аж тут на першому повороті щось скрипнуло. – А у вас, пане, міцні санки? – питаємо у візника. –Міцні, як той дуб у лісі, – запевняє він. Хоч санки виглядають так, ніби були виготовлені ще у минулому столітті. Знову щось скрипить… Їдемо вулицею Липовою до парку, падає легкий сніг. Перед нами йде молода пара, притулилися одне до одного, нічого не чують і не помічають навкруги. – Кохана, – каже хлопець, – коли ти так близько від мене, нас нічого не може розлучити… – Посторонись!!! – з усіх сил волає наш візник. Хлопець відскакує вправо, дівчина вліво. Ось так старі сани і шкапа розлучили два закохані серця…»
Нерідко любителі санних прогулянок вирушали на екскурсію в гори. Щоб перевезти санки залізницею, належало сплачувати додаткову суму до вартості квитка. Від цієї оплати звільнялися лише члени місцевого спортивного товариства, які могли перевозити спортінвентар безкоштовно, показавши своє посвідчення.
Лижні досягнення
На початку ХХ ст. лижі у Станиславові ще були екзотикою, однак у місті все ж були пристрасні любителі цього спорту. В лютому 1905 р. відбувся спуск військових лижників з Говерли. В ньому взяли участь вояки з 15-го полку піхоти, який був тимчасово розквартирований у нашому місті. Лижники підіймалися на гору 6 годин, а лижами з’їхали вниз за 1 годину 20 хвилин.
У 1908 р. при місцевому товаристві «Сокіл» відкрилася лижна секція, яка в тому ж році здійснила три лижні екскурсії в гори – на Говерлу, в напрямку Яремчі й Ворохти. Всіх охочих лижники закликали долучатися до секції.
У грудні 1910 р. місцева преса повідомила, що станиславівські спортсмени Вествалевич, Кошиковський, Вележинський, Гізяк і Пастернак відбули до Ворохти, потім до Яблуниці, де здійснили двокілометровий з’їзд на лижах. Товщина снігу складала від 25 до 75 см – цілком достатньо для катання. Спортсменів під час спуску трохи налякала зграя вовків, що снувала поблизу.
В січні 1911 р. станиславівські лижники вирушили до гори Кукул на північ від масиву Чорногора. З’їзд був небезпечним і звивистим, зустрічалися пні й повалені дерева, але лижники успішно подолали трасу. Весь маршрут екскурсії складав 18 км, товщина снігу на трасі – 50-110 см. 12 березня лижники повторили цей маршрут, завершивши тогорічний лижний сезон.
20 травня 1910 р. у Станиславові створили товариство «Чорногора», метою якого було пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр. Товариство також проводило агітацію серед туристів і дослідників природи, популяризувало гірський спорт.
Більш поширеним став лижний спорт у міжвоєнний період. Так, у Ворохті в той час були популярними стрибки з трампліна. Спортсмени старанно тренувалися, для підтримання їхньої спортивної форми залучали навіть іноземних тренерів. У березні 1934 р. тут відбулися змагання з лещетарських (тобто лижних) стрибків. Серед 11 спортсменів переміг Микола Бойчук, який стрибнув на 20 метрів. У кінці 1920-х років уже проводилися регулярні змагання лижників. У програмі змагань зазвичай були біг на 3 км серед жінок і хлопців до 16 років, 6-кілометрова дистанція для юнаків та чоловічий біг на 11 км.
У міжвоєнний період Яремче і Ворохта належали до найкращих зимових курортів Польщі. Їхній розвиток відбувався завдяки дотаціям, які надходили через варшавське «Товариство друзів Гуцульщини». В 1876 р. запрацювало Станиславівське відділення польського Татранського товариства – громадської організації, яка займалася розвитком туризму у Східних Карпатах. Татранське товариство прокладало туристичні та лижні маршрути, зокрема до Горган і Чорногори. Згодом це товариство переросло в Польське туристично-краєзнавче товариство, яке діє й понині. Воно значно розвинулося в 1930-х рр. – мало майже 18 тис. членів і складалося з 30 автономних відділів.
Після Другої світової війни лижний спорт отримав «друге дихання». Радянська влада відновила частину довоєнних санаторіїв та баз активного відпочинку, створила новий потужний трамплін та професійну базу для підготовки спортсменів у Ворохті. В наші дні лижний спорт не менш популярний, хоч і здебільшого завдяки приватним інвестиціям. Широко відомим є лижний курорт «Буковель», інші теж не скаржаться на брак гостей.
Олена БУЧИК

Переглядів: 11 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019