Середа, 2019-01-23, 9:12 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Грудень » 14 » Зимові свята в Станиславові
9:58 AM
Зимові свята в Станиславові
Кожне з зимових свят радує нас неповторним колоритом і розвагами. Сто років тому в Станиславові українська і польська громади відзначали їх у різні дні, але звичаї були дуже подібними. Вечір перед днем Святого Андрія традиційно був часом для ворожінь, а приходу святого Миколая з радісним хвилюванням чекала дітвора. Добрі й милосердні жителі міста робили все можливе, щоб у ці дні свято і радісний настрій прийшли у кожну хату, навіть найбіднішу.
 
Вечір ворожінь
На свято Андрія найбільше чекали незаміжні дівчата. Польська громада святкувала день святого Андрія 30 листопада, місцеві українці –13 грудня. В день святої Катерини (7 грудня) та у переддень свята Андрія ворожили здебільшого на кохання та майбутнє подружнє життя. Особливого значення надавали снам у ночі, що передували цим святам. Їх намагалися запам’ятати і витлумачити, щоб дізнатися про своє майбутнє. Найпоширенішим ворожінням у переддень цих свят було виливання воску на воду і відгадування свого особистого майбутнього за фігурами, що утворилися. Популярним було й ворожіння з мискою та різними предметами. Під порожню миску дівчата клали засушену квітку, шматок мережива і обрізок тканини, а потім тягли по черзі. Яка витягне тканину, того року вийде заміж, мереживо – піде у монастир, квітку –ще на цілий рік залишиться незаміжньою.
Перед тим, як іти спати, дівчина кидала чобіток до порога. Як упаде носком до дверей, дівчина вийде того року заміж, а як каблуком – сватів того року можна було не чекати. Дівчата також робили «човники» з горіхової шкарлупи – вставляли у половинки шкарлупи малі свічечки і пускали її плавати у великій мисці. Один «човник» означав саму дівчину, другий – хлопця, який їй подобався. За поведінкою «човників» дівчина намагалася відгадати, як складуться її стосунки з загаданим хлопцем. Якщо «човники» плаватимуть поряд і свічки не погаснуть, на пару чекало щасливе кохання, а якщо попливуть у різні боки, це було поганим знаком. В Галичині у ХІХ ст. було поширеним повір’я, що у ніч перед святом Андрія в лісі з’являється чарівний гриб, який зовсім не боїться холоду. Хто цей гриб знайде, тому буде велике щастя. Казали, що такий гриб належало шукати в тому місці, де ростуть три дерева. Одне дерево обов’язково мусило бути дубом, друге буком, а третє – грабом.
У Станиславові ввечері перед святом Андрія організовували різні вечори з танцями, грою оркестру, забавами і ворожінням. Часто гості цих вечорів одягалися в народний одяг. Нерідко ініціаторами таких свят виступали різні благодійні організації, а зібрані з гостей кошти йшли на доброчинні потреби.
 
Улюбленець дітей
Святий Миколай приходив до станиславівських дітлахів у різний час. Маленькі поляки шукали подарунки під подушкою 6 грудня, а українці – 19 грудня. І якщо поляки писали листи саме до святого Миколая, то українська малеча нерідко надсилала їх митрополиту Шептицькому навіть після того, як він виїхав зі Станиславова.
Після церковної служби 19 грудня місцеві українці влаштовували веселе свято, на яке запрошували друзів, сусідів. Закуску до свята зазвичай купували в складчину. В цей час тривав різдвяний піст, а тому основною стравою на столі були пироги з капустою і грибами. У цей день було прийнято миритися з ворогами і прощати образи. У 1902 р. сталася особлива подія в греко-католицькій катедрі Станиславова – там з’явився новий образ святого Миколая у різьбленій рамі, з позолотою. Всього у храмі на іконостасі в той час було 60 образів, вартість яких складала близько 30 тис. корон.
В народі вважалося, що засватана на Миколая дівчина буде гарною господинею та вірною дружиною. В цей день також було прийнято укладати різноманітні домовленості й угоди, бо ніхто не йшов на обман, адже Миколай Чудотворець суворо покарає шахрая і відновить справедливість. До цього свята у місті відкривали благодійні ярмарки, доходи з яких ішли на потреби бідних і знедолених.
Відзначали свято Миколая і у місцевих школах. До учнів обов’язково приходив чоловік, убраний у костюм цього святого і роздавав подарунки. Переважно їх заздалегідь купували батьки, а для бідних дітей їх дарували різні благодійні організації чи просто заможні й милосердні громадяни. Часто бувало так, що батьки багатших учнів купували подарунки не лише для власної дитини, а й для її незаможних друзів та однокласників.
В залі міського казино (тепер вул. Незалежності, 12) організовували дитячі ранки з нагоди свята. Батьків зазвичай попереджали, що подарунки з зазначенням імені дитини потрібно доставити до керівництва казино як мінімум за годину до святкування. Мешканці міста нерідко висилали подарунки й для чужих дітей, адже в казино влаштовували вечори також для дітей-сиріт. У давній міській пресі підкреслювалося велике педагогічне значення свята Миколая, бо воно заохочувало дітей поводитися добре значно краще, ніж будь-які повчання. Добрий святий приносив подарунки лише чемним дітям, а нечемним клав під подушку різку. Проте інколи Святий Миколай замість різки клав бешкетникам під подушку різну повчальну літературу – в місцевих крамницях не бракувало книжок з історіями нечемних дітей, які неодмінно мусили розплачуватися за свої погані вчинки. Популярним персонажем цих книжечок була «розбишака Андзя» – дівчинка, яка дуже любила всілякі витівки, серед яких було навіть гойдання на люстрі.
 
Чортики у вітринах
Перед днем святого Миколая власники крамниць прикрашали вітрини не лише зображенням цього улюбленця дітвори, а й маленькими фігурками чортиків. Цей звичай прийшов до Галичини від австрійців і німців. Він означав, що до чемних діток прийде святий Миколай і принесе їм гарні іграшки й усілякі гаразди, а до нечемних завітає чорт Крампус і покарає їх за погану поведінку. В деяких містян такий декор викликав різке несприйняття. На сторінках місцевої преси велися дискусії про доцільність перебування чортиків у вітринах. Купці виправдовувалися, що вони добре привертають увагу клієнтів, а противники стверджували, що чортики псують естетичний смак дітей і є символом мавпування чужої культури.
«Прогулюючись головними вулицями нашого міста, ми бачимо, що вітрини наших крамниць і цукерень чорніють цілими плеядами найрізноманітніших чортів і чортиків, – писав «Кур’єр Станиславівський» у грудні 1910 р. – Батьки повинні працювати над естетичним розвитком своїх дітей і пояснювати їм, що чортики бридкі, а білосніжні фігурки ангелів і святого Миколая – гарні. Тоді дитина не буде просити купити їй пряничного чортика, а цукерники, не маючи на них попиту, не возитимуть їх з Відня чи Берліна».
 
Подарунок під подушкою
Що ж дарували дітям на Миколая? Найчастіше іграшки. «У переддень свята Миколая шумно і тісно у крамницях з дитячими забавками, – писала місцева преса в грудні 1912 р. – Всюди повно матерів і батьків, які купують забавки і цяцьки «під подушку» – одні йдуть, інші приходять, а деякі стоять біля прилавків у задумі, шукаючи подарунка. Купці з раннього ранку на ногах – утомлені, розчервонілі й спітнілі, бігають і спинаються на драбину, дістаючи товар з високих полиць. Не відпочивають ні хвилини, бо у цей день у них найкращий заробіток – пакують товар, терпляче зносять критику і не звертають увагу на тих, хто перевертає іграшки».
Однією з найвідоміших іграшкових крамниць міста був «Склад новинок «Лувр». Він знаходився на вул. Сапєжинській, 5 (тепер вул. Незалежності) і славився своєю атмосферою, адже тут було стільки незвичайних речей! Декор для дому, музичні інструменти, шкіргалантерея, іграшки, ляльки – англійські, французькі й навіть японські! Історія крамниці розпочалася ще у 1857 р., коли чернівецький підприємець Якуб Люттінґер заснував фірму з продажу музичних інструментів та іграшок. У 1894 р. власником цього іграшково-музичного царства став Іґнацій Балтер, який відкрив філію магазину в Станиславові.
Як повідомляє реклама в газеті «Кур’єр Станиславівський», тут можна було знайти подарунки як для дорослих, так і для дітей. Найбільшу виручку магазин мав якраз перед святом Миколая. Тоді жителі навколишніх сіл надсилали до своїх станиславівських друзів листи з проханнями на кшталт «придбати у крамниці Балтера дві великі ляльки для бахорів». Тут пропонували й набори для гри у фанти – улюбленої забави наших прабабусь. Фантами могли бути дрібні статуетки, іграшки тощо. Кожен гравець вибирав фант, а потім вони складалися в мішечок. Ведучий витягав один з фантів, і його власник мусив виконати якесь кумедне завдання – наприклад, відкрити вікно й на всю вулицю прокричати «Ку-ку-рі-ку!». Словом, у крамниці Балтера перед зимовими святами бував чи не весь Станиславів, бо саме тут було все, що потрібно для веселих ігор і хорошого настрою.
Олена БУЧИК

Переглядів: 5 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019