У газеті «Кур’єр станиславівський» була рубрика «З бруку», в якій описувалися різні сценки, випадки і діалоги з міських вулиць. На жаль, ми не знаємо, як звали її автора, бо він здебільшого підписувався псевдонімом «Такий пан» або «Той самий».

Так, у серпні 1912 року він описав, як станиславівське військо вирушало на маневри, тобто на військові навчання:

В міжвоєнному Станиславові злочинний світ ділився на різні класи і категорії. Крім представників злодійської еліти, яких називали «кіндерами», були ще так звані альфонси і «злодійська зараза». Альфонсами тоді називали сутенерів, які опікувалися вуличними повіями.

Переважно під «опікою» одного альфонса перебувало від кількох до кільканадцяти повій, яких він розставляв у різних місцях. Всю виручку від своєї «праці» повії мусили віддавати альфонсові, а він уже розподіляв ті гроші на свій розсуд. Головний альфонс мав ще своїх помічників, які охороняли повій від можливого нападу та слідкували за ними.

Ми продовжуємо наше знайомство з давніми афішами і плакатами, які колись змушували мешканців нашого міста радіти, сумувати, обурюватися чи захоплюватися. Адже ці маленькі частинки історії несуть у собі цілком різну інформацію – повідомлення про дві захопливі прем’єри, два офіційні оголошення, а насамкінець – афіша концерту бадьорої і життєствердної гуцульської музики.

Комедія і трагедія

З березня 2024 року Державний архів Івано-Франківської області розпочинає новий проєкт з оцифрування найдавніших періодичних видань (газет, журналів, вісників та ін.), що зберігаються в бібліотечних фондах архіву. 

Про це на робочій нараді 6 лютого заявив в. о. директора архіву Андрій Сміжак. Загалом силами архіву планується на першому етапі оцифрувати періодичні видання з найдавнішого часу до 1944 року.

В Івано-Франківську досліджуватимуть територію палацу Потоцьких. Цільову програму архітектурно-археологічних розвідок на території комплексу на 2024-2028 роки підтримали депутати міської ради на сесії 6 лютого.

Програму презентував директор комунального підприємства "Простір інноваційних креацій "Палац" Володимир Гайдар, повідомила з місця події кореспондентка Суспільного.

Восени 1945 року Максіміліян Ґільберґер потрапив у руки МВД, але вдавав глухонімого. Спочатку Ґільберґер жив у Калуші, а потім у Львові. Свою історію розповів журналістам, коли повернувся до Німеччини.

Журналіст та історик Вахтанг Кіпіані розмістив у соцмережі фотографію замітки з Мюнхенського тижневика ОУНб "Шлях перемоги" за 1961 рік, інформують "Вікна".

У міжвоєнному Станиславові елітою злочинного світу вважалися так звані «кіндери» чи, як їх ще називали, «кіндери львівські». Кожен злочинець прагнув бути на них схожим, а головною відмінною рисою «кіндера» був гонор, пише Західний кур’єр.

Вкрадені гроші «кіндер» ніколи не використовував лише на власні потреби, а завжди виділяв певну суму для пожертв на користь калік і жебраків.

У Калуській громаді, що на Івано-Франківщині, від початку повномасштабної війни перейменували 21 вулицю та демонтували вісім радянських пам'ятників, пов’язаних з Росією та її колоніальною спадщиною.

Про це повідомили на сайті Калуської міської ради.

Як йдеться у дописі, упродовж 2022- 2023 років у Калуші змінили назву вісьмох вулиць. Ще 13 — перейменували у старостинських округах громади.

Уже два місяці в підземеллі франківської ратуші, де в давні часи була в’язниця, проводять авторські екскурсії.

Екскурсоводи туристично-інформаційного центру Івано-Франківська показують у 300-літніх склепіннях в’язничні камери, де катували опришків Довбуша, очікували на страту так звані міські відьми і навіть відбував покарання сам Іван Франко, пише Галицький кореспондент. 

Десять років діяльності відсвяткував музей «Калуська в’язниця». Цей історико-культурний об’єкт у громаді став реальним завдяки величезним зусиллям науковців, громадських активістів, представників влади, за ініціативи місцевої організації товариства «Меморіал», зокрема, співробітника Музейно-виставкового центру Богдана Яневича.

Фахівці провели величезну роботу із дослідження, розкопок і очищення, формування експозицій, організації, благоустрою території, пише “Західний кур’єр” з посиланням на сторінку Калуської міської ради.

Про це йдеться в повідомленні Снятинської міської ради. 

Аварійну будівлю Вірменської церкви, котра знаходиться по вул. Коснянтина, поблизу Снятинського коледжу, передали з державної власності на баланс Снятинської міської ради. Там зверталися до жителів громади, щоб почути пропозиції щодо подальшого використання цієї 200-літньої будівлі, пише Західний кур’єр.

В епоху цифрових технологій відправити чи отримати вістку не складе для будь – кого особливої проблеми. Це можна зробити за допомогою електронної пошти, мобільного повідомлення (SMS) чи різних месенджерів - повідомлення буде відправлено і отримано за кілька секунд. Натомість, два століття тому ситуація була цілком інакшою і дещо тривалішою в часі.

Із 2013 року діє музей "Калуська в’язниця". Це один із найцікавіших об’єктів музейно-виставкового центру. Адже відвідувачі мають можливість побувати у підземеллі, яке служило в’язницею за трьох режимів: австрійського, польського і радянського.

У суботу, 3 лютого, з нагоди 10-річчя музею "Калуська в’язниця" відбудеться "круглий стіл". Захід відбудеться у приміщенні музею за адресою: м. Калуш, вул. Січинського, 5. Початок о 14:00, інформують "Вікна" з посиланням на Калуську міську раду.

У міжвоєнному Станиславові було досить багато кишенькових злодіїв, яких тоді називали «пасерами». Деякі з них володіли не гіршою майстерністю, ніж фокусники-ілюзіоністи, пише Західний кур’єр.

Були й такі, що заволодівали чужим майном завдяки хитрості. Розповідали про одного відомого станиславівського злодія, який здебільшого «працював» на площі Ринок у ярмаркові дні.

В ХІХ столітті до жінок, які не створили сім’ю, ставилися з упередженням і навіть із презирством, адже суспільство готувало жінці лише одну кар’єру – дружини і матері. Проте вже на початку ХХ століття такі погляди вважалися застарілими, пише Західний кур’єр.

«Професійна діяльність стає частиною життя все більшої кількості жінок, – читаємо у газеті «Кур’єр станиславівський» за березень 1905 року. – І той, хто стверджує, що справа жінки – це лише дім і сім’я, кидає камінь у город так званого жіночого руху, який все більше розвивається у різних країнах світу.

Давні афіші і плакати – це завмерлі голоси історії, які запрошують, наказують чи закликають із глибини століть. Вивчаючи їх, ми відчуваємо той невловимий подих минулого, який дає нам повну ілюзію причетності до вказаних у цих документах подій. Неначе то нас запрошують на театральну прем’єру чи банкірський бал і ніби ми самі опиняємося у вирі бурхливих і вікопомних подій. Спробуймо детальніше придивитися до цих пам’яток і вчитатися у те, що вони хочуть нам розповісти, пише Західний кур’єр.

Театральна афіша

Івано-Франківський окружний адміністративний суд задовольнив позов Косівської окружної прокуратури про зобов’язання міської ради укласти охоронний договір на об’єкт культурної спадщини місцевого значення «Польський будинок стрільця» у місті Косові.

«Підставою для звернення до суду стало встановлення факту бездіяльності органу місцевого самоврядування, який не забезпечив дотримання режиму використання та збереження пам’ятки 1936—1938 року. Суд підтримав позицію прокуратури та задовольнив позовну заяву в повністю», - повідомили в Прокуратурі Івано-Франківської області.

Сьогодні, 22 січня, на старому цвинтарі Калуша відкрили й освятили військову капличку Співстраждальної Богородиці. Відтепер кожен охочий матиме змогу помолитися за військових та цивільних людей, які загинули у воєнний час. Серед похованих тут — представники австрійської, німецької та російської армій.

Дамські капелюшки на зламі ХІХ і ХХ століть вирізнялися великими розмірами і багатим декором, і серед цього декору нерідко були й… опудала дрібних пташок, пише “Західний кур’єр”.

Ось як описував дамський капелюшок фейлетоніст газети «Кур’єр станиславівський» у 1910 році:

На початку ХХ століття у конторах станиславівських підприємців зазвичай було дуже шумно, адже там голосно цокали друкарські машинки. Переважно першою, кого бачив відвідувач, була панянка-машиністка, яка старанно друкувала ділові документи. При цьому не лише панянка, а й сама друкарська машинка була справжньою окрасою кожної солідної контори, адже її елегантний дизайн цінувався не менше, ніж технічні характеристики, пише “Західний кур’єр”.

Як з’явилися друкарські машинки

Пам'ятний знак встановили на бульварі Лесі Українки, будинок 12.

Про це повідомив міський голова Коломиї Богдан Станіславський.

"Такою важливою подією вшановуємо світлу пам’ять Героя України, почесного громадянина Коломиї та Львова, легендарного сотенного УПА Мирослава «Кривоноса» Симчича, для якого Україна була понад усе. Саме сьогодні минає рік, як він помер. Тому в цей день ми згадуємо його шлях та боротьбу", - йдеться у дописі.

У франківському видавництві “Лілея-НВ” вийшла книжка “Княжий город Галич” Івана Крип’якевича.

Це друга книжка з третьої частини серії “Галич”, ілюстроване видання для дітей. Першою в цій серії вийшла друком книжка Антіна Лотоцького “Галицько-Волинська держава”, повідомив видавець.

Днями в Космачі, що на Косівщині, за участі викладачів Університету Короля Данила, відбулася виїзна науково-практична конференція «Церква Параскеви у селі Космач. Минуле. Теперішнє. Майбутнє». У межах конференції презентували 3D-проєкт церкви Святої великомучениці Параскеви.

Над проєктом працювали викладачі й студенти УКД, узявши за основу креслення доцента Університету Короля Данила Зеновія Соколовського та архівні зображення, описи і фото, які вдалося віднайти. Ініціатива передбачає створення інтерактивного простору на місці зруйнованого храму, інформують "Вікна".

Відомому в нашому краї і в Україні письменнику, а водночас краєзнавцю, просвітянину й освітянину Василеві БАБІЮ – 75! З цієї нагоди уродженця с. Серафинців на Городенківщині, трудова, творча і громадська діяльність якого вже багато десятиліть пов’язана з Богородчанщиною та м. Івано-Франківськом, було пошановано в Літературному музеї Прикарпаття. Сюди прийшли Василеві колеги по обласній організації НСПУ й Товариству письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ), шанувальники його літературного таланту.

Степан Бандера – велична й унікальна постать нашої історії: його до сьогодні бояться вороги України, а самі українці з різних регіонів нарешті усвідомили роль Провідника ОУН і сприйняли його як символ багаторічної боротьби українського народу за незалежність. До відзначення 115-ліття від дня народження Степана Бандери Музей історії міста Коломиї долучився виставкою, на якій з-поміж інших матеріалів, експонуються й родинні світлини Бандерів. Ярославі Опарівській, дружині провідника, присвячую й цю статтю. Саме Ярослава стала однією з тих ланок, які, хоч і опосередковано, пов’язали ім’я Бандери з Коломиєю.

У сучасному Івано-Франківську більшість крамниць працює й у вихідні, проте в ХІХ столітті з покупками у вікенд було значно складніше.

З 1885 року в Галичині діяла заборона працювати в неділю, а власники крамниць, серед яких було багато євреїв, зачиняли свої заклади ще й у суботу. Дозволялося працювати у неділю лише кондитерам, пекарям, продавцям молочної продукції, ресторанам і кав’ярням, а також візникам і конторам, що надавали похоронні послуги.

Учора, 9 січня, на позачерговому засіданні виконавчого комітету Болехівської міської ради вирішили законсервувати пам’ятник невідомому солдатові у Болехові, що перебуває в аварійному стані.

У франківському видавництві Discursus оголосили передпродаж на нове видання – книжку Андрея Шептицького «До моїх любих гуцулів».

Про новинку повідомив видавець Василь Карп’юк.

Він розповів історію книжки:

6 січня минає 25 років із того часу, як відійшов у Засвіти учасник антибільшовицького підпілля, в’язень «Берлагу», пластун, член юнацтва ОУН, лікар-хірург Ігор Дякон (1926–1999) — представник добре відомої на Калущині священничої, вчительської, просвітянської родини Дяконів, яка переїхала й активно діяла на її теренах із 1920-х років.

Поважні старожили Верховинської Гуцульщини розповідали  про давню традицію щорічного ходіння на ярмарок «за Гору». За часів влади Австро-Угорщини, вони ходили на великий ярмарк у місті Сиґоті на Мармарощині (що зараз належить сусідній Румунії).

Ще десяток років тому великою рідкістю були світлини та листівки, які зображували вигляд наших населених пунктів у ХІХ – першій половині ХХ століття, ніхто не міг собі уявити, що подібний матеріал збережено і його можна побачити та використати в науковій роботі. Це стало можливим завдяки оцифруванню фондів архівів та бібліотек, продажем колекціонерами на аукціонах предметів з своїх збірок. На жаль, значний масив фото та поштівок не містить підписів, відповідно якщо на них відсутні загальновідомі споруди / об'єкти, їх важко ідентифікувати і «прив'язати» до конкретної місцевості.  

В Івано-Франківську 4 січня погасили марку, присвячену 100-річчю від дня народження кінорежисера Сергія Параджанова. Разом з маркою випустили конверт та листівки, повідомила кореспондентка Суспільного з місця події.

Створення поштового блоку ініціював Івано-Франківський осередок Національної спілки кінематографістів України, розповіла заступниця голови Спілки Ольга Терешкун.

У сучасному Івано-Франківську прихід Нового року святкують весело і гучно. Сто років тому мешканці Станиславова теж не нудьгували в цю казкову ніч, незважаючи на те, що тоді в місті було аж три новорічних свята.

Поляки святкували новорічну чи “cильвестрову” ніч з 31 грудня на 1 січня, багато українців – у ніч на 14 січня, через що цей день у місті називали “руським Новим роком”. Єврейська громада мала своє свято.