Незважаючи на те, що у міжвоєнному Станиславові з кожним роком з’являлося все більше автомобілів, мотоциклів і автобусів, основним міським транспортом усе ж залишалися кінні екіпажі – фіакри.

Аж до січня 1925 року фіакри, якими керували міські візники, були однокінними. Проте в місті, звичайно, були й приватні екіпажі, і заможніші мешканці могли собі дозволити впрягти в них і кілька коней.

В актовій залі Хмелівської гімназії відбулося урочисте відзначення нових лавреатів обласної краєзнавчої премії імені Євгена Паранюка. Його родина стала фундатором цієї премії, призначеної, відповідно до положення, для краєзнавців-ветеранів. Заснували цю нагороду  у 2016-му обласна організація НСКУ. Її голова Михайло Косило разом з колишньою вчителькою Хмелівської школи, небогою Євгена Паранюка Стефанією Дем'янів, вручили премію його імені. Цьогорічними лавреатами стали члени НСКУ:

25 червня  у Катедральному соборі Преображення Христового відбулася презентація книги “Довірений митрополита Шептицького – Тит Войнаровський” дослідниці, докторки історичних наук – Оксани Пасіцької.

Усі, хто були присутні на презентації, мали змогу ознайомитися з біографією, почерпнути цікаву інформацію про життєвий шлях та служіння Тита Войнаровського – українського громадського і економічного діяча, священника УГКЦ, помічника митрополита Андрея Шептицького, нащадка козацького роду Войнаровських, повідомляють на сторінці собору у фейсбуці.

На початку ХХ століття випадки наркоманії у Станиславові були поодинокими і радше вважалися рідкістю, хоч у багатьох країнах Європи все більше поширювалася «мода» на морфін.

Однак у міжвоєнні роки в міській пресі все частіше зустрічалися замітки про наркоманію та злочини, вчинені через наркотики. Так, у травні 1924 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила про зломщика-морфініста Станіслава Піляра. Він ніде не працював, але грошей на «кайф», очевидно, не вистачало, тож він удався до крадіжок.

У монографії присвяченій Галицькому району, а зокрема Галичу, її автори на основі невідомих джерел все ж подають інформацію про причетність Балицького до Організації Українських Націоналістів та інших організацій міста: «…До активу «Просвіти» в Галичі входили …Ф.Балицький. …На поч. 30-х рр. у Галичі виник осередок, а згодом екзекутива ОУН. Заслуга її створення належала директору школи В.Скрентовичу, вчителю Ф.Балицькому, ветлікарю П.Водославському та студенту семінарії Й.Мончуку…».

Понад 30 років у селі Кукільники Більшівцівської громади, що на Івано-Франківщині, стоїть пусткою костел Святого Івана Євангеліста і Марії Магдалини, зведений у першій третині XVIII століття. Колись оздоблена золотом, мармуром і фресками одна з головних святинь місцевого римо-католицького деканату нині перебуває у напівзруйнованому стані.

Староста Кукільницького старостинського округу Юрій Остяк, якого у 1953 році хрестили в цьому храмі, розповів Суспільному, що найбільших руйнувань споруда зазнала за радянського періоду. А нині костел нищить природа.

Видається, що для нас уже звичною стала негативна тенденція, коли одне за одним «вмирають» періодичні друковані видання, залишаючись лише в історії прикарпатської і загалом вітчизняної преси та в пам’яті їхніх постійних читачів – як безповоротні втрати для українського інформаційного і культурно-духовного простору. Причому ця тенденція виразно проявилася ще за кілька років до нинішньої великої війни в Україні, а в час збройного, політичного й економічного протистояння нашої держави масованому вторгненню московитів ще більше загострилась.

В музеї історії Коломиї презентували оновлену експозицію про життя і діяльність адвоката доктора Олекси Коссака. На відкриття запросили представників Національної асоціації адвокатів України, місцевих правників та громадськість. Це ще один музейний творчий захід про відомих мешканців писанкової, які залишили свій вагомий слід в історії нашого міста.

Деталі - у сюжеті НТК.

У 1933–1939 роках театр у Станиславові очолювала Зузанна Лозінська, яка раніше була відомою драматичною актрисою у Львові. Судячи з повідомлень преси, вона багато зробила для розвитку театрального мистецтва в Станиславові. Однак у серпні 1938 року пані Лозінська опинилася у вирі гучного скандалу.

У тодішній Польщі діяла Спілка польських сценічних акторів (ZASP), яка мала значний вплив на театральне життя, на жаль, не завжди позитивний. Зокрема її представники ревно слідкували за тим, щоб театри перш за все ангажували акторів та режисерів, які належали до цієї спілки.

Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав звернення громадськості міста до Президента Володимира Зеленського з закликом захистити пам’ятку архітектури готель “Дністер” від свавілля власників будівлі.

Сьогодні Марцінків підписав документ, долучившись до вже майже 600 франківців.

Сьогодні у своєму онлайн-включенні міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків розповів про дії міської влади щодо готелю «Дністер».

“По готелю “Дністер”. Місто прийняло рішення подавати до суду. Але ми хочемо просити – аби потім не було звинувачень, що місто щось неправильно подало, позовна заява неправильно складена, будь ласка, долучіться від активістів, від юристів, хто би хотів взяти участь”, – сказав мер.

У березні 1933 року львівська газета «Справедливість» повідомила про атракціон «Стіна смерті», який тоді гастролював галицькими містами.

Його суть полягала в тому, що професійні каскадери мчали на мотоциклах чи автомобілях на шаленій швидкості всередині імпровізованої арени з вертикальними стінами. Під час шоу вони виконували складні трюки в той час, як їхній транспортний засіб їхав по стіні, не підкоряючись силі гравітації.

У сучасному Івано-Франківську багато говорять про розвиток туризму. Проте не всі знають, що наше місто має давні й цікаві традиції гостинності. Станиславівські готелі сто років тому приваблювали клієнтів не лише зручними номерами, а й різноманітними додатковими послугами, розвагами, а також… цікавими історіями.

Особливості галицьких готелів

Приблизно пів тисячі франківців прийшли сьогодні на акцію “Сплав по “Дністру”, аби засудити знищення власниками унікальної пам’ятки архітектури – готелю “Дністер”, а також захоплення ними громадського простору під колонадою, яку зашили й закрили склопакетами.

Народний історико-краєзнавчий музей села Цінева став однією із 15 локацій нового туристичного маршруту "Ворота в Центральні Горгани". У ньому зберігають майже п'ять тисяч експонатів, розповіла Суспільному його керівниця Галина Якімович.

З її слів, музей створили у 1976 році. Він розташований у приміщенні колишньої школи, збудованої в 1910 році на гроші австрійської фірми.

У музеї — багато одягу, який носили бойки у різні часи, техніка, посуд, інструменти. Частину експонатів принесли місцеві жителі, частково — закуповували.

В Івано-Франківську на вулиці Франка демонтували стару польську тротуарну плитку з рожевого піщаника. Що про це каже місцева влада та чи повернуть плитку на місце, читайте у матеріалі Суспільного.

Про демонтаж плитки повідомив франківець Богдан Кудлак у Facebook. У коментарі Суспільному чоловік розповів: побоюється, що місто може втратити автентичний вигляд.

Жителі села Цінева Дубівської територіальної громади, що на Івано-Франківщині, власним коштом ремонтують 278-річну церкву св. Архистратига Михаїла. Відновлювальні роботи тривають чотири роки. На них витратили понад 4 млн грн. Про це Суспільному розповів виконувач обов'язків керівника ремонтно-відновлювальних робіт Олег Олексин.

З його слів, зараз "обшивають" фасад дошками й перекривають дах.

У серпні 1935 року львівська газета «Справедливість» повідомила про незвичайну оборудку в Станиславові, яка стала предметом тривалого судового процесу.

До Людвика Німбора, заможного власника нерухомості на вул. Сапєжинській, прийшов Кароль Данер, торговий агент із Варшави. Від імені своєї фірми він почав демонструвати різні товари і всіляко схиляти пана Німбора до покупки. Однак той не виявив жодного зацікавлення і відповів, що «нічого не купує і нічого не продає». Проте Данера це не зупинило. «Не існує такої речі, якої я би не міг продати чи купити! Я міг би продати і купити навіть повітря!» – гордовито вигукнув він.

Івано-Франківська міська рада має намір внести зміни до детального плану території на вулиці Тарнавського, 12.

За цією адресою розташована колишня залізнична лікарня, що є пам’яткою архітектури місцевого значення. Раніше Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ планувала облаштувати у ній дитячий садок. Тепер Архієпархія хоче реставрувати й пристосувати будинок під реабілітаційний корпус “Клініки святого Луки”, а на прилеглій території збудувати приватний заклад “Івано-Франківський католицький навчально-реабілітаційний центр святої Софії”.

Про минуле Поточища, що на Городенківщині, крім закарбованої історії на сторінках книг, нині промовляють давні мури вузеньких сільських вуличок. Хтозна, які славні події вони пам’ятають. А крім того є й чимало таємниць, які досі нерозгадані, пише «Галицький кореспондент».

Від чого пішла назва?

Колись село називалося Поточиська. Можливо, через потічки, які утворюють один великий потік, що впадає у Дністер. Це вже за радянської влади назву змінили на Поточище.

Серед давніх світлин і поштівок старого Станиславова є зовсім небагато таких, де місто зображене не в «парадному» вигляді, а в процесі будівництва. І це цілком зрозуміло: ну кому захочеться фотографувати гори будівельного сміття, риштовання і купи цегли? Проте деякі фотографи все ж зробили такі знімки, і завдяки ним ми бачимо, як створювалося наше місто. Спробуймо придивитися до цих світлин уважніше.

Ратуша

Голова Пасічнянської громади Андрій Гунда подякував голові та депутатам Надвірнянської районної ради за розуміння та передачу на баланс Пасічнянській сільській раді Пнівської фортеці (замку).

«Незабаром на замку буде встановлено інформаційні стенди, зроблено освітлення, згідно проекту розробляють заходи з консервації!!! Також проводитимемо елементарні заходи з благоустрою!!! Систематичне прибирання та вивезення сміття, що накопичується відвідувачами!!! Передали на рік, але це перший крок!!!», - зазначив А.Гунда.

Відділ освіти, культури, туризхму, молоді та спорту Букачівської селищної ради відповів на запит активіста Вадима Позднякова щодо перейменування вулиці Чехова в с.Колоколині. Про це у Фейсбуці написав журналіст Єгор Чечеринда.

У листі сказано, що вулиця Чехова у с.Колоколині названа в честь місцевого жителя Чеха, який проживав у даному населеному пункті в першій половині XX століття.

Відомий архітектор і урбаніст Юліан Чаплінський у неділю, 4 червня, на запрошення “Теплого міста” відвідав Івано-Франківськ. На “Розмову про архітектуру” з Чаплінським прийшли понад сотня франківців. Того ж дня архітектор записав відео, в якому поділився думками про скандальну псведореставрацію історичної пам’ятки – готелю “Дністер”.

За розвитком ситуації довкола ремонту “Дністра” Чаплінський уважно стежив кілька років, підтримуючи франківців, які критикували вульгарну реконструкцію, а насправді знищення пам’ятки, і вимагали, серед іншого, звільнити від склопакетів захоплену власниками колонаду. Далі – пряма мова Юліана Чаплінського:

У травні 1931 року на шпальтах галицьких газет з’явилася розповідь про дивний роман заможньої власниці кав’ярні і мандрівного музиканта.

Ще з 1926 року музикант Альберт Гольцтрегер разом із колегами їздив різними містами тодішньої Польщі і давав концерти. Прибувши до Перемишля, він тимчасово оселився у такої собі Регіни Гросс – власниці популярної кав’ярні, якій було трохи за двадцять, однак вона все ж на кілька років була старшою за Альберта. Між молодими людьми спалахнув роман.

Бюст російського хіміка Дмитра Менделєєва з постаменту, який є центральним елементом оформлення площі перед Калуським фаховим політехнічним коледжем, демонтували близько місяця тому. Про це повідомляють "Вікна".

Бюст з площі прибрали на звернення громадських організацій та активістів в рамках кампанії з деколонізації. Його перемістили на склад коледжу.

Під час лялькової вистави події розвиваються на очах у глядача – він неначе сам бере в них участь і радіє щастю одних героїв та обурюється поведінкою інших. Зв’язок із глядачем надає ляльковому театру надзвичайної сили, здатної примусити зовсім несхожих між собою людей зворушитися одним почуттям, заплакати разом чи засміятися одним загальним сміхом. Незважаючи на те, що стаціонарний ляльковий театр у нашому місті з’явився лише у 1945 році, історія галицького лялькового мистецтва сягає давніх часів.

Аматорські лялькові вистави

3 червня відзначають Всесвітній день велосипеда. З цієї нагоди пригадаємо цікаві факти про велосипеди в історії старого Станиславова.

Сотню років тому у Станиславові велосипедний рух відігравав значну роль, велосипеди були популярним транспортним засобом. Як писали в рекламних  оголошеннях, придбати двоколісного друга можна було, наприклад, у Кароля Гаусвальда – торговця залізними виробами й творця відомої кам’яниці, яка й зараз прикрашає наше місто (вул. Незалежності, 11).

Видавництво «Брустури / Discursus» працює над новим виданням роману “Довбуш” Гната Хоткевича за рукописами і машинописами, що зберігаються у ЦДІА у Львові. 

“Ми хочемо максимально відтворити мову, якою Хоткевич написав свій твір, зберігаючи гуцульські діалектизми, діалектні форми та їх варіанти. До діалектів будуть подані пояснення. Текст буде приведений до сучасного правопису”, – йдеться у повідомленні.

Орієнтовна кількість сторінок 472.

Прихильників вивчати історію Івано-Франківська налічується більше тисячі небайдужих містян.

У травні 2007 року краєзнавці, музейники, митці, науковці  обʼєдналися довкола видавництва «Лілея НВ» в історико-краєзнавче об’єднання під назвою «Моє місто», аби почати видавати нову краєзнавчу літературу про історію Івано-Франківська. Серед учасників – краєзнавці Іван Бондарев та Михайло Головатий (нині, на жаль, покійний), історики Зеновій Федунків, Іван Монолатій, видавець Василь Іваночко, колекціонер Зеновій Жеребецький, архітектори і мистецтвознавці Зеновій Соколовський, Ігор Панчишин і Василь Романець.

У 1933 році львівська газета «Хвиля» розповіла цікаву історію про скромного станиславівського єврея та Юзефа Пілсудського – першого лідера відродженої Польської держави, в 1926–1935-х роках – міністра оборони Польщі.

Довший час єврей зі Станиславова на прізвище Гоффман був помічником Пілсудського і користувався його повним довір’ям і великою симпатією. Після війни з більшовиками Гоффман повернувся до Станиславова, але часи тоді були нелегкі, тож йому довелося важко працювати, щоб заробити собі на шматок хліба.

За Австро-Угорщини мешканці Станиславівщини протягом певного часу могли вільно купувати зброю і навіть замовляти її поштою з інших місцевостей. Але згодом влада поклала цьому край, бо, на її думку, така свобода призводила до багатьох інцидентів та випадкових смертей.

Ще більше ускладнилася ситуація на Станиславівщині у міжвоєнний період, адже після буремних воєнних років на руках у населення було безліч зброї, на яку ніхто не отримував дозволів. Почастішали злочини із використанням зброї, і поліція була вимушена активніше застосовувати револьвери і карабіни проти затриманих.