У сучасному Івано-Франківську прихід Нового року святкують весело і гучно. Сто років тому мешканці Станиславова теж не нудьгували в цю казкову ніч, незважаючи на те, що тоді в місті було аж три новорічних свята.

Поляки святкували новорічну чи “cильвестрову” ніч з 31 грудня на 1 січня, багато українців – у ніч на 14 січня, через що цей день у місті називали “руським Новим роком”. Єврейська громада мала своє свято.

Відкриття першого туристичного бюро у Ворохті в 1936 році додало популярності відомому карпатському курорту.

Про розвиток туризму у Ворохті в період між першою та другою світовими війнами написав “Гуцульський калєндар-2024”, інформують на сторінці Туристичні цікавинки Ворохти й Татарова у фейсбуці.

Для українців Станиславова особливо пам’ятним стало Різдво 1939 року, яке ознаменувало собою незвичайну подію.

У книзі «Владика Григорій Хомишин: патріот, місіонер, мученик» її автор Петро Мельничук згадує про видіння, яке явилося тодішньому станиславівському єпископу Григорію Хомишину:

Атмосфера різдвяно – новорічних свят завжди є неповторною. Як колись, так і тепер, це чудова нагода зробити приємність іншим і передати найщиріші вітання та побажання. Ще кілька десятиліть тому, окрім вербального привітання, дуже поширеними було привітання за допомогою поштових листівок. Такий вияв уваги завжди був бажаним і примножував додаткові позитивні емоції.

На основі відомого масиву поштівок Галича виданих в австрійський та польський періоди, можна відзначити, що в той час не видавалися окремі листівки присвячені святам; навіть більше, листівок з зимовими видами міста було видано всього дві.

На початку ХХ століття перед зимовими святами місцева преса рясніла рекламою смаколиків і модних аксесуарів, а перелік балів, вечірок та інших заходів здавався безкінечним. Міжвоєнний період став разючим контрастом до цих безтурботних часів. Забав стало помітно менше, та й повідомлення про них ховалися десь на останніх шпальтах. Проте це зовсім не означає, що в ті непрості часи станиславів’яни геть розучилися веселитися. Однак їм довелося навчитися веселитися економно.

Магія першої зірки

Перед Різдвом значна частина мешканців Станиславова старанно готувалася до цього величного свята і намагалася очистити свої думки та помисли від усього злого. Проте були й нечесні особи, які користувалися передсвятковою метушнею і велелюдністю на ринках та у крамницях.

Так, у грудні 1904 року в торговця рибою Герша Дельмана хтось украв цілих сім великих коропів, які перебували у ящику в пивниці магазину і чекали на свою долю – бути проданими на ринку і прикрасити чиюсь різдвяну вечерю. Крамниця пана Дельмана знаходилася на вул. Гарбарській, а коропи вартували, немало-небагато, двадцять корон.

На сьогоднішній сесії Івано-Франківської обласної ради 2024 рік на Прикарпатті проголошено Роком Легіону Українських Січових Стрільців.

“З метою пропагування і збереження пам’яті про українські національні військові формування, добровільний рекрутинг та жертовну готовність стати до оборони рідного краю, що засвідчують історичну спадкоємність української військової справи і традицій, та з нагоди 110-ї річниці з часу утворення Легіону Українських Січових Стрільців”, – аргументувала голова постійної комісії обласної ради з питань культури, духовності та інформаційної політики Мар‘яна Гринечко.

Вигодська громада стала одним із переможців транскордонної Програми Interreg NEXT Польща–Україна 2021-2027 з великим інфраструктурним проєктом «Карпатські вузькоколійки – подорож слідами Карпатських лісових залізниць».

Про це розповіли на сторінці Вигодської селищної ради у фейсбуці.

У лютому 1901 року Станиславів сколихнула сенсаційна новина – до міста з Відня їде знаменита трагічна актриса Адель Зандрок (1863–1937). Пані Адельця, як лагідно називали її місцеві театрали, своєю глибокою та емоційною грою змусила глядачів у різних куточках світу пролити не одну цистерну сліз.

У Станиславові віденська зірка мала взяти участь у виставі, яку планувалося поставити на підмостках міського театру.

Багато хто захоплюється історіями у стилі «американської мрії», в яких розповідається про людей, які зробили себе самі. Проте подібні історії були не лише за океаном, а й у минулому нашого рідного міста. Читаючи про хлопчика, який рано втратив матір і мусив учитися на шевця, бо сім’я не мала грошей на гімназію, важко повірити, що йдеться про Володимира Домбровського – «взуттєвого короля» Станиславова і надзвичайно впливового громадського діяча.

Дитинство і юність

Прийнято вважати, що забудова коломийського Ринку до масштабної пожежі 1865 року була дерев’яною, й лише після неї на центральній площі одна за одною виросли кам’яниці. Але на карті міста 1859 року наріжна будівля на площі Т. Шевченка, 26, що з’єднується з округлою в плані одноповерховою спорудою № 1 на вул. В. Нагірного, саме в такій конфігурації уже є. Тому можна припустити, що збудована ще до 1859 року і, якщо й зазнала знищення внаслідок пожежі, то лише часткового, й згодом була відновлена. Зважаючи на скульптуру Келиха Гігеї – символа фармації (медицини) – на фронтоні будівлі, можна вважати, що одразу проектувалася для розміщення аптеки, або ж декорувалася саме таким чином після відбудови.

У вересні 1902 року у львівській тюрмі для чоловіків відбулися заворушення серед в’язнів. Щоб трохи «розвантажити» львівський карний заклад, близько двохсот в’язнів було вирішено перевести до тюрми «Діброва» в Станиславові.

Від того часу в станиславівській тюрмі настали неспокійні часи, адже між прибулими і місцевими в’язнями раз у раз виникали конфлікти. Ці сварки вилилися у бунт, який відбувся 3–4 січня 1903 року. Близько сьомої вечора з тюремних кравецьких та столярських майстерень почулися гучні крики: «Б’ють!», «Мордують!», «Не дамося!».

Громада села Перерісль Надвірнянського району позбулася пам’ятника радянській окупації. Про це повідомив директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери Ярослав Коретчук, інформує КУРС.

У світ вийшла перша фотокнига традиційного українського вбрання. Візуальний довідник, опублікований видавництвом CP PUBLISHING, містить унікальні фотографії Анни Сенік.

Фотографка Анна Сенік працює у напрямку етнофотографії понад 11 років. У співпраці з колекціонерами, музеями, фаховими етнографами та народними майстрами вона відтворює український народний одяг і створює яскраві, атмосферні фотосесії, відомі в Україні та за кордоном.

На зламі ХІХ і ХХ століття в Станиславові особливо відомим був журналіст Клеменс Вайтц, чиї дописи відрізнялися гострою актуальністю та іскрометним гумором. Він вів рубрику «Мої плітки» у газеті «Кур’єр станиславівський», присвячену міським трафункам, подіям і пліткам.

У вересні 1900 року журналіст розповів кумедну історію, з якої ми дізнаємося, як станиславівські пані реагували, коли їхні чоловіки приходили додому після веселої забави:

Якщо літа всі з нетерпінням чекають, то до зими більшість людей ставиться менш позитивно. А от сто років тому жителі Станиславова не могли дочекатися перших морозів. Адже тоді відкривалася улюблена міська розвага – ковзанка. Не меншою популярністю користувалося й катання на санках. Селяни з околиць використовували їх як звичайний транспорт, але міським жителям вони здебільшого служили для розваги. На початку ХХ ст. у місті з’явилися й перші лижники, для яких сніг і мороз теж були великою радістю.

«Світський салон просто неба»

У 1889 році в Станиславові була заснована Повітова каса хворих. Із 1903 року вона знаходилася на вул. Казимирівській, 20 (тепер вул. Мазепи).

На перший погляд, це була поважна інституція, що надавала допомогу на лікування місцевим жителям, які сплачували відповідні внески. Проте насправді Повітова каса хворих мала доволі скандальну репутацію, адже з нею були пов’язані кілька гучних сенсацій.

Єдина платівка співачки світової слави зі Станиславова-Франківська Іри Маланюк у чиказькому Українському національному музеї оцифрована і доступна публіці.

Новиною поділилася франківка, докторка мистецтвознавства Ганна Карась.

Українська хустка – споконвічний оберіг українців.

Цей витончений символ національної гордості об’єднує цілі покоління і символізує свободу, вірність традиціям та патріотизм. У кожному візерунку віддзеркалюється велика історія, теперішній день і наше спільне майбутнє, пише “Західний кур’єр” з посиланням на сторінку Делятинської територіальної громади.

На Прикарпатті у дерев’яному храмі знайшли приховані чотири великі зображення тризубів.

У храмі св. Параскеви в селі Великий Ключів, що на Коломийщині в Івано-Франківській області 8 грудня під час реставраційних робіт у церкві було зроблене сенсаційне відкриття.

Пам’ятник помідорі встановили на Городенківщині, зокрема у селі Городниця.

Його виготовив та подарував селу місцевий мешканець Андрій Кучмей, пише Фіртка.

Наступний 2024 рік на Івано-Франківщині хочуть присвятити Легіону УСС.

Відповідний проєкт рішення вже пройшов комісії Івано-Франківської обласної ради. Як повідомила КУРСу керівниця пресслужби облради Мар’яна Гринечко, його розгляд заплановано на черговій сесії обласної ради наприкінці грудня.

У 1911 році у Станиславові з’явилося нове культурно-освітнє товариство – казино «Ресурса». Воно відрізнялося від більшості станиславівських товариств тим, що було багатонаціональним, адже серед учасників були люди практично всіх національностей, представлених у тогочасному місті.

Першим головою товариства став Еміль Шаєр, його заступником – Леон Заторський. 24 грудня 1911 року відбулося урочисте відкриття товариства і освячення його приміщення, яке знаходилося на вул. Сапєжинській, 49 (тепер вул. Незалежності). Наступного року товариство переїхало до більшого приміщення на вул. Сапєжинській, 33.

У селах Кінашів та Загір'я-Кукільницьке, що на Івано-Франківщині, місцеві жителі виступили за збереження пам'ятників радянським солдатам.

У чому причина, читайте у репортажі Суспільного.

Що кажуть у селі Кінашів

В центральній бібліотеці імені Тараса Шевченка відбулась презентація книжки «Ольга-Олександра» Оксани Тебешевської — заслуженої вчительки України, членкині Національної спілки письменників України, Національної спілки краєзнавців України, поетеси, просвітянки, громадської діячки.

З історичних джерел ми дізнаємося, що у давній станиславівській тюрмі на Тринітарській площі (тепер вул. Старозамкова, 2), була передбачена посада ката, який виконував смертні вироки.

Певний час тим катом був такий собі Ковальський. Проте охочих на цю посаду було відверто мало, незважаючи на пристойну платню, тому траплялися «перебої з кадрами». Австрійський карний кодекс передбачав смертну кару через повішення. Втім, смертні вироки виносилися в Станиславові вкрай рідко, тому роботи у такого «спеціаліста» було мало.

Розпочалася конференція в Публічній бібліотеці імені Володимира Грабовецького. З вступним словом виступили доктор політичних наук, професор, ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ігор Цепенда, голова Коломийської районної державної адміністрації Любомир Глушков, голова Коломийської районної ради Іван Угрин, селищний голова Ігор Довірак.

Присутні говорили про Володимира Грабовецького як науковця, викладача, громадського діяча. Згадували і про Олексу Довбуша та Коломийщину в світлі досліджень академіком Грабовецьким історії опришківського руху.

Варене яйце на свято Миколая — такий подарунок у своєму дитинстві отримала 83-річна прикарпатка Марія Турчин. ЇЇ батько був бійцем УПА, загинув у 1948, а матір депортували у Караганду, коли Марії було сім років.

Про те, як за радянської окупації дітям забороняли відзначати свято Миколая та які подарунки Марія Турчин готує українським військовослужбовцям, читайте у матеріалі Суспільного.

Марія Турчин народилася у 1940 році в селі Олеша на Івано-Франківщині. Після депортації матері дівчинку від енкаведистів переховували чужі люди.

У франківському видавництві Discursus-Брустури виходить повне зібрання творів українського класика Марка Черемшини. На видання оголосили передзамовлення.

Кузьма ХОБЗЕЙ – багатолітній політв’язень радянського режиму, громадський діяч, автор книги «Тернистими шляхами», Почесний громадянин міста Калуша, депутат Калуської міськради першого демократичного скликання.

Присутні на церемонії відкриття меморіальної дошки йому, яку розмістили на початку вулиці, що їй раніше міськрада дала ім’я Кузьми Хобзея, згадували про життя української громади в Приполяр’ї – в місті Інта (Комі АРСР), куди 18-річного Кузьму, студента другого курсу Чернівецького університету, було заслано радянським режимом на 25 років концтаборів суворого режиму.

На базарі в будь-якому містечку Гуцульщини ви точно бачили домоткані килими, косівську кераміку, вишиті сорочки та пробували сирних коників. Тепер зразки гуцульської культури зібрано в одному просторі і ви самі можете долучитися до гуцульських традицій.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд залишив без розгляду позовну заяву підприємиці Світлани Бородайко до Івано-Франківської обласної військової адміністрації щодо виключення будівлі колишнього літнього кінотеатру "Трембіта" з переліку пам'яток архітектури місцевого значення.

Цю інформацію Суспільному підтвердив чоловік Світлани Костянтин Бородайко.