За тлумачним словником, залога — це військові частини, навчальні заклади та установи, розташовані в населеному пункті для його охорони та оборони. Синонімом є більш вживане слово «гарнізон» (від фр. garnison — забезпечувати, знаряджати). Старі станиславівські поштівки наглядно переконують, що гарнізон тут був не маленький. Тож які військові стояли тут за бабці Австрії? За списком львівського військового історика Михайла Слободянюка, у травні 1914 року в Станиславові дислокувалися: плацкоманда (управління гарнізону), штаб 8-ї кавалерійської дивізії (комендатура), штаб 13-ї кавалерійської бригади, 58-й полк піхоти «Ерцгерцог Людвиг Сальватор», полк драгунів «Герцог фон Лотрінген», 8-й полк уланів «Граф Ауерсперг» (лише команда призову і поповнень), 31-й полк польових гармат, 33-й полк польових гармат 20-й полк ландверу «Станиславів», команда ландштурма № 20, відділ жандармерії № 6, гарнізонний суд, гарнізонна аптека, військовий продовольчий склад. Сюди треба ще додати військовий шпиталь. Як бачимо, список солідний. Збереглося багато старих поштівок з мілітарними об’єктами міста. Як щодо невеличкої мандрівки у часі?
Полк нашого округу Слово «піхота» міцно увійшло до лексикону військових вже після Першої світової. До того царицю полів частіше називали інфантерією (від італійського infanteria — молодь). Піхотних полків у Станиславові було два — 58-й і полк ландверу «Станиславів». Перший — найстаріший у місті. У місцевих хроніках він фігурує з початку ХІХ століття. За Австрії існувала система комплектування, згідно з якою кожна військова частина мала свій призовний округ. Мешканці Станиславова та околиць йшли служити саме до 58 полку. Тому в 1914 році 72% його вояків були українцями. Полк входив до складу 22 піхотної бригади 11 піхотної дивізії ХІ корпусу, штаб якого стояв у Львові. Полк складався з чотирьох батальйонів, але у Станиславові були лише два, 2‑й батальйон стояв у Заліщиках, а 4-й занесло аж у Боснію — до містечка Фоча. Перед війною частиною командував полковник Іоганн Коншегг. Казарми 58 полку, на жаль, не збереглися. Тепер навпроти Білої хати — «елітний» комплекс Розташовувався полк у казармах на вулиці 3 мая (Грушевського), саме навпроти нинішньої Білої хати. Їх звели у 1889 році, витративши на це, за даними краєзнавця Михайла Головатого, 241 тисячу бюджетних ринських злотих. Казармовий комплекс сягав вулиці Камінського (Франка), а сусідня новопрокладена вуличка отримала відповідну назву — Кошарова (тепер Гончара). На жаль, ці величні триповерхові казарми не збереглися. Їх викупила фірма «КГД», яка у 2001 році знесла старі споруди та побудувала житловий комплекс із бізнес-центром. Крім того, до 58 полку відносилися великі військові склади, які були на перехресті сучасних Вовчинецької та Василіянок, лівіше від статуправління. Тепер тут стоять дві житлові триповерхівки.
Своя оборона У спогадах мешканців міста та на австрійських планах фігурує якийсь «полк крайової оборони». Так називали 20-й полк ландверу «Станиславів». Армія Австро-Угорської імперії складалася з кількох видів військ. Найбільшу частину становили загальноімперські цісарські полки (до них відносився 58-й). Вони мали абревіатури K. u. K., тобто цісарські й королівські. Після того, як монархія стала дуалістичною, Австрія та Угорщина обзавелися власними збройними силами, які називались ландвер (в Угорщині — гонвед). Це було щось середнє між внутрішніми військами та національною гвардією. Від загальноімперських військ вони відрізнялись відсутністю однієї букви в абревіатурі — К. К. Усі піхотні полки ландверу отримали назви від міст, де вони дислокувались. 20-й полк крайової оборони «Станиславів» був сформований у 1889 році. Його казарми розташовувалися між вулицями Озаркевича й Желехівського, виходячи фронтом на Чорновола. Наприкінці ХІХ століття військове містечко розширили до сучасної вулиці Курінного Чорноти. Воно складалось із триповерхового штабного будинку та довгих, подібних на стайні, бараків. Полк входив до складу 86 піхотної бригади 43 піхотної дивізії ІІІ корпусу ландверу. Корпусне керівництво було далеко — аж у австрійському Граці, тому із перевірками начальство приїздило не часто. Чого не скажеш про сусідній полк інфантерії. У 1914 році станиславівськими оборонцями краю командувала людина, яка б із гордістю могла очолити відому чеську броварню, — полковник Антон Козел. За національним складом полк також був українізованим — 72%. Вже перед самою війною один батальйон переїхав до щойно звільненого приміщення колишньої скарбової дирекції на вулиці Франка (тепер школа № 5). Під час бойових дій Станиславів потерпав від артобстрілів. Довжелезні бараки були зруйновані. Вціліли лише штабні корпуси, де у міжвоєнний період поляки розмістили піхотну частину. Тепер тут ще один житловий комплекс — на вулиці Курінного Чорноти.
Два полки розумників В австрійській армії існували певні традиції розподілення молодого поповнення між родами військ. Кавалерія завжди вважалась елітою. Там служила аристократія, а простих солдат підбирали високих, сильних, красивих — обличчя імперії, як ніяк. В артилерію йшли розумні. Кожен офіцер був непоганим математиком і міг легко розрахувати складну траєкторію польоту снаряда. Солдати там теж були не дурні, вміли обходитись із непростою військовою технікою. Ну, а тих, хто залишались, забирали в піхоту. Тож «найрозумніших військових» у Станиславові вистачало — цілих два полки: 31-й і 33-й полки польових гармат належали до львівської 11 артилерійської бригади. Від 1886 року гармаші займали казарми на розі сучасних Сахарова й Коновальця. Наприкінці століття для артилеристів збудували ще одне військове містечко — вище по Коновальця, одразу за перехрестям із вулицею Національної Гвардії. Перші казарми збереглись (тепер тут військова кафедра університету нафти і газу), а ось іншим пощастило менше — майже всю територію на початку 1990-х років забудували житлом для військових. Зрозуміло, що найбільше пороху споживають саме артилеристи. Тому їм належав великий пороховий склад, між сучасним меморіальним сквером та вулицею Сахарова. Якщо поштівок з казармами піхоти й кавалерії більш ніж достатньо, то артилеристи свої помешкання не афішували. Єдиним філокартичним доказом того, що артилерія у Станиславові таки була, є поштівка з вулицею Сапіжинською, де шістка коней тягне польову гармату. Судячи з напрямку — до своїх казарм на Зосиній Волі (Коновальця). Іван Бондарев | 
