Середа, 2018-07-18, 3:25 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2018 » Квітень » 15 » Гармати, ради, прапори. “Весна народів” у Станиславові продовжилася політикою
6:14 PM
Гармати, ради, прапори. “Весна народів” у Станиславові продовжилася політикою

Після розгону національної гвардії, про що «Репортер» писав у попередньому матеріалі, в місті відбулися кадрові чистки. У відставку відправили бургомістра Щуровського та окружного старосту Фестенбурга, якого замінив стрийський комісар Найсер.

Містянина Богусевича, що пожертвував 700 злотих на обмундирування гвардії та гаряче її відстоював, кинули до в’язниці, але за пару днів випустили. Втім, незважаючи на репресії, революція тривала, пише“Репортер”.

 

Під прицілом гармат

Наприкінці квітня 1848 року оприлюднили проект конституції, яка проголошувала Австрію конституційною монархією, а ще – свободу особи й совісті, віросповідання, мови і спілок. Останній пункт дозволив полякам створити першу в Станиславові політичну організацію – Окружну раду народову. Для цього активісти розіслали по округу запрошення поміщикам, заможним євреям та духівництву обох обрядів зібратись у місті 9 травня й вибрати членів ради. Натомість, окружний староста збиратись заборонив. Але делегати таки з’їхалися.

Збори мали бути в готелі Сакса, що стояв на місці теперішнього пасажу Гартенбергів. Люди громадились перед будівлею, але заходити не поспішали. Річ у тім, що комендант міста майор Геремановський наказав викотити на Вали гармати і націлити їх на готель. Паралельно розповсюджувались чутки, що солдати будуть грабувати і вбивати кожного, хто з’явиться в залі. Пару тижнів тому в сутичці з військовими загинув польський гімназист Гошовський, тож люди ставились до погроз серйозно.

Наляканий власник готелю Сакс і купець Чучава, який тримав там крамницю прянощів, пішли до старости перепитати, чи не будуть військові стріляти по зборах. Той конкретної відповіді не дав.

Тоді до чиновника вирушила повторна делегація, посилена юристом Гоппеном і ветераном-повстанцемАнтоневичем. Юрист загнав старосту в кут прямими запитаннями: «Чи ви накажете розігнати нас багнетами? Чи маєте на це конкретний наказ? Чи ­візьмете на себе відповідальність, коли проллється кров?». Крім того, Найсеру нагадали про 20-й параграф конституції, що надавав громадянам права вступати у товариства.

Староста здався. Він визнав, що готель є власністю пана Сакса, та якщо зібрання пройде без порушень громадського спокою, то він не матиме приводу розганяти його силою. У той самий день створили Окружну раду народову, на чолі якої став бучацький ксьондз Андрійович, заступниками обрали повстанця Антоневича та адвоката Яноху, секретарем – майбутнього бургомістра Ігнація Камінського.


Фейкова рада

Головну роль в Окружній раді відігравали поляки, хоча до її складу входили євреї та кілька українських священиків. Аби розколоти та ослабити революційний рух, австрійські чиновники вирішили створити Руську раду, яка б об’єднала українців та відірвала їх від поляків.

Приятель Камінського, український студент Іван Кобилянський довідався, що 10 травня відбудуться збори з заснування Руської (української) ради. Зібрання мало відбутися на площі Ринок, у наріжній кам’яниці, на місці якої тепер «Галерея-Н». Аби туди не потрапили поляки, захід проводився напівтаємно, вхід – лише за запрошеннями. Втім, Кобилянський зумів дістати два квитки.

У визначений день Камінський із товаришем прийшли на зібрання, але вхід їм заступили секретар шляхетського суду Штрах і комісар фінансової служби Вільк. Німецькою мовою вони запитали, що їм тут треба? Показавши запрошення і трохи поштовхавшись з охоронцями, друзі опинилися в залі. Далі надаємо слово Камінському:

«Всюди зайняли лавки й крісла переважно німці, кальвіністи, лютеранці, анабаптисти. Крім Штраха і Вілька, там зайняли місця Мареш і Ген, комісари циркулу (окружного староства – Авт.) Руманс­дорфер, Гайнбах, Байгард, Шад, Грюне, між них затесалося кілька міщан-поляків – пекар Антоній Гілліх, швець Галінський, і кілька євреїв – Горн Мордко і Фроїм Фішель. Камеральний радник Жулавський був першим ватажком між тими новоспеченими русинами. Зі справжніх русинів тут було кілька руських священиків – «рідкісні плавці, що з’явилися в цих бурхливих хвилях».

Камінського таки вигнали зі зборів. Руська рада зайняла цілком проавстрійську позицію. Скоро місто поділилось на два табори. Поляки носили білі кокарди, німці та українці – чорно-жовті, які централізовано розповсюджував Жулавський. Вони повторювали родовий штандарт цісарської династії Габсбургів, тож симпатиків монархії поляки зневажливо називали шварц-гельберами.

Трапився навіть кумедний епізод. Один польський патріот, діловод у книжковій крамниці, розлютився засиллям чорно-жовтих кокард і повісив одну з них на хвіст своєму великому псові. Цього не стерпів австрійський чиновник, цей причепив білі кокарди на своїх двох маленьких шпіців. Та коли великій собака їх побачив, то ледь не загриз, песики лише чудом втекли. У Станиславові з цього дуже потішались.

Втім, ота маріонеткова Руська рада не мала підтримки українців. Уже через два тижні її розпустили та створили справжню.

 

Під жовто-блакитними прапорами

Нова Окружна Руська рада виникла наприкінці травня перед святом Вознесіння. На Тринітарській площі зібралося безліч народу, 80 священиків, селяни з околиць. Відбулось богослужіння, військо дало почесний салют. Головою обрали пароха Угринова отця Григорія Шашкевича (двоюрідного брата Маркіяна з Руської Трійці). На багатьох були чорно-жовті кокарди. Кілька студентів, які приїхали зі Львова, почали роздавати синьо-жовті відзнаки, роз’яснюючи людям, що то є «наш, русинський народний колір». За півгодини натовп повністю «українізувався», позривавши німецькі кокарди. Також під час церемонії якийсь сивочолий містянин із Галича стояв біля Шашкевича та тримав синій прапор із золотим левом. Напевно, саме тоді в місті вперше використали національну символіку.

Потім люди пішли до готелю «Галіція» на Галицькій, де мало відбутись перше засідання ради. Народу набилося повно, багатьом забракло місця, вони стояли на сходах та на подвір’ї. Поляки, які вже мали свою Раду народову, намагались зірвати захід. Хтось крикнув, що у підвалі лежить порох і його ось-ось підпалять. Ще один польський студент почав волати, що стеля тріщить і зараз завалиться – для вірності він підкидав угору пісок. У залі зчинилася паніка, люди почали тікати, у дверей миттєво виник затор, хтось уже стрибав з вікон. Втім, кілька селян не розгубилось. Вони швидко вирахували провокаторів та почали їх гамселити. Студенту з піском вирвали півбороди й лишень прибуття поліції врятувало його від смерті. Ще двоє панів у кунтушах зі страху залізли у пічку. Порядок вдалося навести із величезними труднощами, і окружна Руська рада розпочала свою роботу.

 

Паростки парламентаризму

Надалі засідання Ради відбувались по четвергах у старій церкві святої Варвари, де вже не проводились богослужіння, – на початку теперішньої вулиці Коновальця. Посередині стояв стіл, за яким сидів голова і заступники, народ стояв у бабинці. Рішення приймали більшістю голосів.

Які питання розглядали? Різні: заснування єпископства станиславівського, садіння фруктових дерев попри дороги, запровадження руської (української) мови у школах, скарги селян на поміщиків.

Регламенту не було, часто панував гамір і безлад. Гімназист Амвросій Шанковський згадує, як у Станиславові зупинився один молодий український священик, що викладав у Відні, був на слов’янському зібранні у Празі і розумівся на засадах парламентаризму. Громада обрала його секретарем Ради. Аби люди якось дотримувались порядку, він приніс із собою церковний дзвоник.

Невдовзі, під час особливо гарячого обговорення, у залі зчинився такий ґвалт, що отець Григорій Шашкевич був змушений скористатися тим дзвоником. То селяни, які були в церкві, подумали, що їх кличуть до молитви, повклякали та опустили голови…

14 червня 1848 року відбулися вибори до Рейхстагу. Зі Станиславова послом до Відня поїхав заможний єврейський купець Абрахам Гальперн. В окрузі вибори виграли кілька українських священиків, за яких активно агітувала Руська рада, Гринь Петришин із Хриплина та дяк Іван Капущак із Ляховець (тепер село Підгір’я Богородчанського району).

У парламенті Капущак виказав палку промову за відміну панщини, після якої депутати влаштували йому бурхливу овацію. Селянин із провінції швидко звик до столичного життя.

«Капущак тримався зразу наших послів, – згадує в мемуарах Амвросій Шанковський, – приїхав навіть по першій сесії в гарнім білім сіраку і в суконних шарварах, впущених в елеганські чоботи. А що він знав трохи по-німецьки, то потім вхопили його віденські академіки (студенти – Авт.) між себе і зробили з нього ультраліберала. Ту свою переміну заявляв Капущак навіть зверхньою формою: він кинув свій народний стрій і надягнув калябрійський капелюх й уніформу віденського легіонарія. Так пристроєний, зі шаблею при боці, повернув він домів і казав своїй дячисі варити замість борщу й кулеші постійно каву».

Завершення слідує.

Іван Бондарев


Переглядів: 7 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018