Четвер, 2020-01-23, 8:57 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Серпень » 25 » Як у Коломиї кіно знімали
9:49 PM
Як у Коломиї кіно знімали
Дубль №1
Рік 1984-й. Літо в розпалі. Чергова сенсація. В середовищі мистецьких кіл поширюються поголоски про зйомки в місті нового фільму ленінградської кіностудії. Це повинна бути пригодницька картина, створена на основі типового радянського патріотизму. Подібні стрічки вітчизняний кінематограф продукував масово, але для нас, містян, це була подія, адже не так часто можна відчути дух знімального процесу, побачити відомих акторів, почути на власні вуха такі магічні вигуки, як: «Тишина на майданчику», «Камера», «Мотор!» і т. д. і т. п. Ленфільмівці повернулися якраз із натурних зйомок в Казахстані, зокрема знімали у місті біля озера Балхаш, яке чимось нагадує наше. Тепер їхньою базою стала Коломия. Багатьом тоді вдалося пожити в цьому «світі мрій». Не оминула «чаша сія» й автора цих спогадів. В масовки набирали переважно працівників відділу культури, акторів народного театру ім. Я. Галана. Ми спільно обідали, спілкувалися, жартували, інколи наші гості-кіношники просили розмовляти українською, казали про милозвучність мови, розпитували, хто такі бандери і чи вони ще є. З сусіднього королівського пивзаводу хтось постійно привозив каністру «шпільки» і тоді обід перманентно розтягався до вечері. Опісля всі отримували свій денний гонорар, незалежно скільки ти був у загальному кадрі. Ми, масовики, брали «чистими» на руки 15 карбованців – ставка цілком пристойна, як на той період. Нас одягали з їхнього студійного реквізиту. В головних ролях – провідні майстри театру й кіно, легендарні особистості, заслужені та істинно народні: Валерій Золотухін (у фільмі Копчинский), Олександр Дем’яненко, більше знаний, як просто «Шурік» з безсмертних гайдаївських кінокомедій. Він грав «технаря» Катасонова, а поза кадром викликав певне розчарування, виглядав стомленим, од недосипання, чи від масандри, що тут лилася рікою, якийсь відсторонений від усього з помітними мішками під очима, сивуватий, підстаркуватий чоловік, який, здавалося, опинився тут на розпеченій бетонці зовсім випадково, такою, власне є й його роль у цьому фільмі, далека від ідеалу, така ж сіра й невиразна. Як сказав би Станіславський «Не вірю». Це був зовсім не той добрий, кумедний персонаж, створений ним на екрані. Шурік, радше, викликав співчуття, аніж захоплення. Хоча він охоче спілкувався, розповідав, що втомився од свого персонажу, і йому приємно, що на Західній Україні його ніхто не називає Шуріком, а дивно кажуть при зустрічі «Слава Ісусу Христу».
У нього був якийсь депресивний стан, так що навіть довелося викликати дружину з міста на Неві. Цілковитою протилежністю йому постав Кіріл Лавров, народний артист СРСР та УРСР, лауреат Державних премій та нагород, театральний режисер, аристократ з діда-прадіда, людина з дещо плакатним обличчям свідомого будівничого комунізму тієї доби, амплуа якого – стереотипні образи військових командирів, вчених, революціонерів, двічі грав самого «вождя світового пролетаріату». Статний, імпозантний, красень Лавров прибув з донькою-студенткою Машою, яка, здається, теж намагалася освоїти родинне ремесло і знімалася в епізодичних сценах. Лавров і тут перевтілювався на позитивного «правильного» головного героя Євгена Фетисова. У нього та ще головного режисера-постановника Володимира Шределя були візитні картки, яких до того я ще не бачив у своєму житті. Частенько своїми гомінкими компаніями актори виїжджали за місто «на природу», де командування гарнізону влаштовувало їм пікніки з риболовлею. З якоюсь святою повагою Лавров сприйняв автохтонів гір – гуцулів. Він колекціонував старожитності і щиро подивовував з їхньої обрядовості, ноші, це йому нагадувало загадкових індіанців, інків чи ацтеків. Вся оця творча група справляла враження нормальних, контактних людей, з притаманним їм «обліко-морале», як казав незабутній Андрій Миронов, без наносної зірковості, одіозності, вульгарності, скандальності, пихи чи брутальності, якою сьогодні прославляє себе, скажімо, колишній кумир цілого повоєнного покоління, той же В. Золотухін.

Дубль №2
Робоча назва фільму «Пілот-випробовувач» вказувала, що фабула стрічки буде просякнута романтикою неба, а отже всі наступні тижні знімальна група проводила на військовому аеродромі. Ми були посвячені в тонкощі кінодраматургії, коли для інших повинно бути непомітно, що насправді в кадрі злітав один літак, а падав зовсім інший. Так у небі показано Іл-28, а «НП» сталося з МіГ-25. Підтасовку могли викрити тільки професіонали, пересічний глядач усе сприймав за чисту монету. До усіх особливостей аеродромної служби «пілоти» звикали доволі швидко, от тільки високий на зріст Павло Кадочніков, який грав інженера, набив собі ґулю на чолі до крила літака. І тому від зйомок його на якийсь час відсторонили, і поважного метра часто можна було бачити з двома миловидними супутницями, які допомагали безжурно коротати час. Події фільму відбуваються в середині 1960-х, десь буденні, інколи трагічні, з красивими піруетами потужних реактивних машин, стрімке піке – і смерть. А варто нагадати, що після втрати головного конструктора авіа- й ракетобудування В. Корольова реалії тих часів були саме такими. Тільки в нашій Коломиї можна нарахувати добрий десяток випадків, коли під час пробних польотів екіпажі розбивалися. Про це нагадують парні поховання на давньому меморіальному кладовищі «Монастирок».

Дубль №3
Зйомки закінчувалися десь під осінь. Почалися холодні сльотаві дні. Заключна сцена знімалася у військовому клубі за партією в шахи. По вікнах цюрить дощ. Ми повинні вдавати, що уважно стежимо за фігурами. «Гросмейстером» виступає «пілот» винищувача Аркадій Шалолашвілі – менш відомий, фактурний актор, який теж працював у Малому драматичному театрі в тодішньому Ленінграді. Він знявся у вісімнадцяти кінострічках. Серед найвідоміших: «Острів загиблих кораблів», «Пропаще діло» і «Три проценти ризику»…
Наступної днини всім подякували, після чого стало якось одразу меланхолійно і незатишно на душі. Ввечері увесь колектив зібрався відзначити цю знаменну подію у ресторані «Прикарпаття». Артисти і знімальна група весь час квартирували у цьому готелі. Туди і назад їх возив туристичний ЛАЗ. На тому святкуванні були й ми, статисти-епізодники, масовка. Шалолашвілі незмінно виголошував свої традиційні грузинські тости. Опісля були танці, чимало випили і з’їли, а на ранок вони поїхали з міста. А вже наступного року ми побачили фільм «Три проценти ризику» на великому екрані під час прем’єрного показу в кінотеатрі ім. Мирослава Ірчана. Приїхав улюбленець публіки К. Лавров.
Кожен з учасників проекту впізнавав себе. А далі почалася горбачовська перебудова, гласність. Наставала нова ера, відкривалися невідомі сторінки власної історії, на поверхню спливали давно замовчувані факти і свіжі резонансні події. А якось інформаційна програма «Час» показала «гарячий» сюжет. Враз мені «різануло вуха» від почутого знайомого прізвища, а далі показали «картинку». З монітору телевізора на мене дивилося обличчя ленінградського актора театру і кіно Аркадія Шалолашвілі.
Його обвинувачували в організованому бандформуванні, яке складалося з доброї сотні бійців. Головний рекетир, на жаль, використав свій талант не лише на екрані, але й у кримінальних цілях, входячи в злочинне угрупування братів Седюків, більш відомих, як «Коля-Карате» та «Маккена».
Завдяки своєму хисту він вдало маніпулював при різних махінаціях з комерсантами, які тільки-но набиралися сили перед крахом Радянського Союзу. І грав він свою роль блискуче, а це і рекет, і вимагання, і збройні пограбування, які масово входили в тодішнє пострадянське суспільство. Його поважали і називали Аркадій Палич. Після арешту за нього почали клопотати такі визначні діячі радянського кіно, естрадні виконавці, як Михайло Боярський, Костянтин Райкін. 1995 року А. Шалолашвілі помер від цирозу. Тепер я маю можливість ще і ще раз «прокручувати» на відео­магнітофоні фільм «Три проценти ризику» з його участю та дивуватися метаморфозам чужих доль.
Василь Нагірний, член НСЖУ
Новини Коломиї

Переглядів: 698 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020