Він достеменно знає кожну вулицю, кожен будинок старого Станиславова і щедро ділиться своїми знаннями з усіма, кому це цікаво. Нинішнього року програма «Вулиця», яка виходить на обласному телебаченні «Галичина» і в якій краєзнавець Михайло Головатий розповідає про історичну забудову теперішнього Івано-Франківська, святкуватиме свій перший круглий ювілей — 10-ту річницю. А у вівторок, 22 січня, ще поважнішу дату відзначатиме і сам пан Михайло — йому виповнюється 70 років. До речі, вже тепер, на час виходу газети, можна відкрити секрет, який мав стати сюрпризом для ювілянта: з нагоди 70-річчя Михайла Головатого видавництво «Лілея-НВ» підготувало йому оригінальний подарунок — збірник праць під красномовною назвою «Вулицюга». "Потяг до старовини у мене був з дитинства, — розповів журналістові «Галичини» Михайло Головатий. — Архітектура, історія — це мене приваблювало завжди». Щоправда, вивчати історію рідного краю відомому тепер краєзнавцю довелося не відразу. Коли Михайлові було всього 7 років, його разом із матір’ю, старшим братом та двома сестрами вислали до Сибіру — на північ Томської області — за допомогу повстанській армії та опір колективізації. Михайлів батько на той час уже перебував у воркутинських таборах. У Головатого-старшого дуже драматично склалася доля: спочатку він захищав Варшаву від німців як польський жовнір і був полонений; коли ж звільнився з німецького концтабору в 1944 році, потрапив до радянської армії і повернувся з війни інвалідом. А вже в 1947 році його ув’язнили за співпрацю з УПА. Лише наприкінці 1972-го інженер Михайло Головатий, закінчивши Томський політехнічний інститут й відпрацювавши кілька років на секретному виробництві для аерокосмічної галузі, повернувся до Івано-Франківська. Через два роки, пройшовши курси екскурсоводів, він почав досліджувати історію міста, зосередившись на минулому окремих вулиць та будинків. «Особливе враження на мене справила зустріч із дослідником історії нашого краю Петром Арсеничем, — розповідав Михайло Головатий. — Він дав мені деякі архівні документи, які на той час не були у відкритому доступі, і саме його я вважаю своїм вчителем». Найменш дослідженими сторінками історії міста Михайло Головатий вважає часи заснування міста і той короткий період, коли Станиславів був столицею ЗУНР. Щодо початків Станиславова, то краєзнавці досі сперечаються, коли саме було засновано фортецю в міжріччі Бистриць. Тому в Івано-Франківську заведено відзначати річницю надання місту магдебурзького права локаційним привілеєм Андрія Потоцького від 7 травня 1662 року. «На пустому місці магдебурзьке право не надають, тут уже мало бути розвинуте самоврядування, мали працювати якісь цехи, — пояснював Михайло Головатий. — За різними оцінками, час заснування міста перебуває в діапазоні від 1611 до 1662 року». Заснування Станиславова оповите легендами і має немало таємниць. Дехто з теперішніх краєзнавців-езотериків стверджує, що план міста-фортеці подібний до кабалістичного дерева Сефірот і розташування будівель у ньому має магічний підтекст. Але до таких містичних теорій Михайло Головатий ставиться скептично. «Таємничість мене також займає, але все таки я — інженер і пройшов через точні науки, — казав пан Михайло. — Тому мушу сказати, що в тих джерелах, які я досліджував, я не знайшов нічого кабалістичного». А от стосовно підземних комунікацій, які колись простягалися під мурами фортеці і пролягали через давнє місто, є ще багато нез’ясованих моментів. Адже дотепер у розпорядженні дослідників немає точної карти підземних ходів, якими свого часу користувалися оборонці міста-фортеці. Зусиллями історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто», до якого належить і Михайло Головатий, торік було виявлено підземний перехід на оборонну терасу біля палацу Потоцьких. А під час реставрації палацової брами робітники наштовхнулися на ще один надзвичайно цікавий об’єкт — мур із каменю та цегли глибоко під землею. «За легендою, палац засновників міста магнатів Потоцьких був з’єднаний із головним храмом міста, кафедральним костелом (тепер — Музей мистецтв Прикарпаття. — Авт.), велетенським підземним ходом, по якому можна було навіть проїхати фіакром, запряженим трійкою коней, — розповідав Михайло Головатий. — Можливо, реставратори натрапили на рештки чогось подібного до цього. Щоб зробити відкриття, тепер, крім нашого ентузіазму, потрібне сприяння міської влади та кошти для проведення досліджень». , Також, на думку Михайла Головатого, потрібно ще багато працювати над дослідженням тих часів, коли Станиславів недовгий час був столицею ЗУНР. Той період недостатньо вивчений хоча б тому, що в радянський час ця тема була під забороною. Але дотепер у місті стоять будинки, в яких працювали керівники найвищих органів влади молодої Української держави. «Уряд містився у нинішньому будинку правосуддя на Грюнвальдській вулиці, це була щойно збудована у 1914 році кам’яниця для дирекції залізниць, — розповідав краєзнавець. — Минулого року, коли святкували 350-річчя міста, планувалося встановити меморіальну дошку з написом про те, що тут від січня до травня 1919 року працювали державні секретаріати ЗУНР, та із переліком всіх міністрів на чолі з Сидором Голубовичем. Але, на жаль, забракло на це коштів. А в будинку, де тепер готель «Дністер», засідала Національна рада — законодавчий орган ЗУНР. Цю кам’яницю також збудували в 1914 році, спочатку вона називалася «Австрія» і належала греко-католицькій капітулі. В часи ЗУНР її чомусь перейменували на «Одесу». В готелі жили окремі міністри, чільник Національної ради, а згодом диктатор Євген Петрушевич, тут зупинялися Винниченко, Грушевський і Петлюра». Від тих столичних часів залишилися спогади про київських панів, отаманів і полковників, які замітали вулиці шароварами і смітили грішми. Через них у Станиславові сталася велика, навіть як на воєнний час, інфляція, ціни на базарах стрімко пішли вгору. ѕОсь уже чотири десятки років інженер Михайло Головатий на дозвіллі займається дослідженням історії рідного краю. За цей час з’явилися на світ дві з половиною сотні публікацій, десятки телепрограм з розповідями про визначні будівлі на вулицях нашого міста, проведено безліч екскурсій. Але ставити крапку на своїх дослідженнях краєзнавець ще не збирається. «Маю один гріх: досі немає книжки про рідне село Братишів Тлумацького району, — зізнався журналістові «Галичини» Михайло Головатий. — У селі є місцевий історик-краєзнавець Петро Боднарчук, він зібрав деякі матеріали, але до реалізації задуму ще далеко. Якби ми це разом зробили, то вважав би, що недарма жив на цій землі». Історійка від Головатого Жив собі в Станиславові один єврей, який мав невеличку тютюнову крамницю на вулиці Галицькій. Настав його час і він тихенько відійшов на той світ. Зібралися інші євреї, щоб його поховати. Аж раптом прискакав посланець із староства і наказав затримати похорон, мовляв, траурну церемонію буде оплачено державою. За якийсь час прийшов військовий загін і з великими почестями старого поховали. Все місто було здивоване. Старий єврей виявився героєм австро-пруської війни 1866 року, на якій він втратив ногу. Але жив він не гоноруючись своїми заслугами. Чи кожна людина може похвалитися звитягою, яка б дорівнювала її скромності? Богдан СКАВРОН |
