Українська хустина – невід’ємна дівоча і жіноча прикраса, незмінна супутниця у житті прекрасної статі, оспіваний у піснях елемент одягу. В кожному регіоні нашої країни є свої звичаї пов’язувати хустку, а як це робили у Косівському й Верховинському районах – мали змогу дізнатися присутні на майстер-класі Богдана Петричука – молодого ентузіаста, наукового працівника Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини, студента історичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, який з любов’ю досліджує звичаї й традиції рідного краю. У Національному музеї Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського за вправними рухами Б. Петричука слідкувало чимало цікавих очей. Як пов’язували давні головні убори жінки з сіл Бабина та Брустурів Косівського району і села Головів Верховинського району, докладно розповів молодий дослідник, продемонструвавши свої вміння присутнім. Без національного строю важко уявити розвиток культури українського народу, духовність, притаманну мешканцям різних регіонів та навіть ближніх сіл. Одяг завжди відображав соціальний статус людини, її приналежність до певного народу та вказував на те, чим вона займається. Гуцульський край славиться своїми традиціями, але, на превеликий жаль, багато цієї матеріальної культури вже втрачено. Богдан Петричук – один з тих, хто вивчає звичаї рідного краю за покликом душі. Ще з дитинства хлопець захопився старожитностями. Йому підвладні секрети ткацтва, плетіння ґердану, в’язання хусток і переміток, та головне – хлопець своїми розповідями про традиції й обряди захоплює слухачів. Зачаровують його вправні рухи, коли з клаптика тканини творяться справжні дива у вигляді акуратно зав’язаної перемітки чи хустки. Перед Великоднем гуцули мали купити сорочку й оновити хустину. Саме у традиційну гуцульську ношу юний дослідник вбрав моделей, працівниць музею. Наочно показав пан Богдан, як носили запаски, які прикраси вбирали та продемонстрував різні варіанти, як пов’язували перемітки й хустки. Показ супроводжувався цікавими історіями, різними веселими бувальщинами та розповідями про обряди, звичаї і прикмети, які Богданові вдалося почути від старожилів Карпатського регіону. Дівчата вбрані в національні гуцульські строї, як кажуть на Гуцульщині, виглядали, мов чічки. Збирав історії Б. Петричук по крихті, багато спілкувався з старшими, вивчав давні фотографії, багато подорожував і, як результат дослідницької роботи, вже зібрав чималу колекцію кераміки, одягу, прикрас, фотографій, виробів з різних матеріалів, монет, елементів побуту датованих кін. XIX – поч. XX століття. До слова сказати, хлопець управно володіє технікою бісероплетіння і ткацтвом, вміло реконструює старовинні головні убори, а не так давно власноруч пошив весільну накидку – ґуґлю на основі старої. Богдан Петричук організував не один майстер-клас, показуючи і популяризуючи звичаї гуцульського краю. Музейник не покидає дослідницької роботи і продовжує складати мозаїку гуцульської історії. Ми й надалі будемо знайомити читачів з роботою Б. Петричука і друкувати на сторінках нашого тижневика невідомі факти, зібрані молодим дослідником. Оксана Островська, Коломийські ВІСТИ |
