Тепер купити меблевий гарнітур - не проблема. До кольору, до вибору: меблі польські, італійські, французькі, китайські, оригінальні й підроблені, українські фабричні, українські кустарні - на всяк смак та гаманець! Чому ж тоді ми, затамувавши подих, завмираємо перед музейною експозицією старовинних меблів, уявляємо, як виглядали колись покої, хто мешкав у таких квартирах, і віримо, що тоді люди, мабуть, були щасливіші?.. Початок минулого століття - це час зламу епох. Модернізм підкорив мистецтво, а відтак проник і в повсякденне життя. Пишні сецесійні форми поволі поступалися суворим і простим конструктивістським проектам в міській архітектурі. А в помешканнях міщан можна було зустріти і австрійську декоративність, і новомодний функціональний мінімалізм. Помешкання у станиславців середнього достатку було, як правило, багатокімнатне. Навіть якщо житло винаймали - то нерідко одразу весь поверх будинку. Передбачалися, крім покоїв господарів, ще й кімнати для прислуги, господарські приміщення, пральня, ванна кімната (лазничка). А скільки нарікань знаходимо у тогочасних дамських журналах на те, що у найманих квартирах кухня замала - зазвичай не перевищує 20 кв.м!
Бідніші люди такими проблемами не переймалися: мусіли тіснитися в одно-двохкімнатних квартирах цілими родинами, адже вартість найманого житла у Станиславові була дуже високою, часто вищою, ніж у європейських столицях. На поч. ХХ ст. за двохкімнатну квартиру треба було заплатити до 800 корон. Це більше, ніж піврічна зарплата кваліфікованого робітника. Але повернемося до помешкань галичан середнього достатку. Центральною кімнатою квартири, звичайно, була вітальня. Якщо в австрійські часи у вітальні чільне місце займав помпезний буфет аж до стелі з великою кількістю різьблених прикрас або не менш масштабний креденс, то у 30-х рр. ХХ ст. інтер'єр кардинально змінився. Остаточно затвердився конструктивний модерн і меблі набули чітких геометричних форм, стали нижчими, меншими і легшими. Гаслом інтер'єру стало: «доцільно, гарно, гігієнічно». Значно зменшилась кількість меблевих прикрас, ввійшли в моду вмуровані шафки. Та й кількість меблів у кімнатах зменшилася.
Популярністю стали користуватися меблі у формі скринь, які пропонували розставляти чи поодинці, чи комбінувати з полицями. Їх можна було використовувати як бібліотечну шафу чи креденс. Основною прикметою таких меблів була їх мобільність. Столик та стільці теж стали меншими та легшими. Часто вони прикрашалися різьбленням у гуцульському стилі. Особливо модними на поч. ХХ ст. були стільці з високою різьбленою спинкою, покриті лаком незвичних раніше кольорів - аж до фіолетового. Оббивка на таких стільцях була виконана у фантастичних, морських чи рослинних мотивах.
Змінився вигляд самих кімнат: стіни почали білити у світлі тони, вікна стали більшими, вони розміщувалися не тільки при одній стіні. Зникли важкі килими, які раніше служили завісами на дверях, фіранки на вікна почали шити з легкої матерії. Килими на підлозі стали малими за розміром і легкими, щоб господиня могла їх якнайкраще витріпати (якщо не мала «електричного відпорошувача», тобто порохотяга). У моду почав входити лінолеум. Килими зі стін не зникли, проте до них висувалися нові естетичні вимоги. Жіночі журнали радили замовляти килими або у мистецьких майстернях, або купувати прямо на селі у визнаних майстрів. Доброю славою користувалися гуцульські ліжники та подільські килими.
Оздоблення вітальні зводилося до кількох дрібних прикрас та кімнатних рослин. Типова спальня на поч. ХХ ст. зазвичай займала цілу кімнату і містила два ліжка (або одне громіздке і високе з балдахином), два нічних столики, дві шафки, комод та вмивальник. Проте модернізація торкнулася і цієї кімнати. У моду почали входити тапчани. Ось як описана ця меблева новинка в журналі «Нова хата» за жовтень 1931 року: «Низький, прикритий килимом, він нагадує собою давню вигідну софу. Його нутро зладжене у формі білої вилакованої скрині, куди ховається на день постіль і нічна білизна. Сміло можемо назвати його ліжком майбутнього». Пропонувалося також замінити ліжко великим пружинним матрацом, який розміщується на невеликих ніжках. Але найбільшої популярності набули металеві ліжка з дротяною сіткою, а також дерев'яні лави зі спинкою, які вистелювалися широкими подушками-матрацами. Нічні столики теж зазнали перетворень. Вони стали меншими і часто зводилися до двох закритих або навіть відчинених поличок. На такому маленькому столику могли поміститися тільки лампа, книжка чи газета. Загалом спальня з колись «закритого» приміщення перетворилася у житлову кімнату, яку можна було використовувати і вдень. Кабінет складався з бібліотечної шафи, бюрка для письма та шкіряних крісел. На підлогу радили стелити гуцульський килим. Необхідною частиною помешкання, не залежно від його розмірів, була лазничка - ванна кімната. Якщо у квартирі не було водопостачання, то лазничку розміщували біля кухні. До пічки прикріплявся бляшаний посуд, який вміщував води на одну купіль. Нагріта від пічки вода передавалася по шлангу до ванни, відділеної від кухні дерев'яною перегородкою чи полотняною завісою. У кухні інколи, окрім приготування їжі і миття посуду, також прасувалася білизна, шився та латався одяг, чистилося взуття. Проти такого нераціонального та негігієнічного використання кухні виступали жіночі журнали і пропонували все, що не пов'язане з приготуванням їжі, перенести у господарські приміщення чи передпокій. Часто у квартирі мирно уживалися модерні меблі поряд із сільськими елементами інтер'єру. Модними вважалися мальовані «сільські» полиці, які розміщувалися в кухні чи вітальні. Це могли бути великі чи зовсім невеличкі за розміром полиці, з'єднані на покутті чи окремо розміщені на стіні. Під самою дошкою полиці розміщувалася рама, поділена на кілька частин, куди вправляли картини чи мистецькі світлини. Під поличкою повинен звішуватись додолу килимок чи вишиване панно (гобелен). На поличку ставили декоративні прикраси (вазочки, мисочки), а поряд із ними вжиткові предмети, які часто потрібні господині. Завдяки такому розміщенню речей полиця не набувала музейного вигляду. Меблі виготовлялися з місцевих порід дерева: горіха, дуба, сосни, ясена, липи та з привозних - червоного дерева, амаранту, палісандру. У Станиславові міжвоєнного періоду меблі продавали Б. Цирінг, М. Гільобтер, І. Лехнер, У. Шнайд, І. Кев'яр, Д. Уріх, а металеві меблі - Кароль Гаусвальд. Знаменитими меблевими різьбярами були косівчани В. Девдюк, М. Пітеляк, М. Медведчук, а також І. Семенюк із Печеніжина. Косівський майстер В. Гуз пізніше у 1947 році виконав різьблений меблевий гарнітур для Кремлівського палацу. Жіночі організації, такі як «Союз українок», на курсах вчили галичанок не тільки господарювати чи куховарити, але і створювати хатній затишок. У Львові у Промисловому музеї та Музеї артистичного промислу часто проводились виставки «сучасного уладження мешкання», де демонструвалися меблеві новинки, взірці інтер'єру кімнат, а також читалися лекції. Секретами комфорту в оселі поділилася з читачами «Нової хати» українська письменниця Наталена Королева ще у 1930 році. Ворогом затишку письменниця вважає надмірне використання фабричних шаблонних прикрас, які не компонуються між собою. Також письменниця застерігає від покупки «чужих», не властивих українській традиції речей. У квартирі мають шануватися речі, які відображають родинні традиції. Неохайність шкодить квартирному затишку, але також шкодить йому й надмірний порядок. Проте «артистичний безлад» повинен бути добре продуманий господинею. «Кинута немов випадково з поспіху квітчаста хустка на спинку стільця дає далеко більше краси, як та ж хустка, чепурно прип'ята цвяшками на стіні», - радить письменниця. Чільне місце в галицьких оселях відводилося іконам. Мистецькі твори мали б бути оригінальними, в крайньому випадку - гравюри, чи дереворити. «Але найліпше устаткування можна зіпсувати кількома шаблоновими олеографіями, або - боронь Боже - групою поштових листівок», - зауважує Наталена Королева. Головне ж у галицькій оселі - це український національний дух, який приносять у помешкання українські килими, гобелени ручної роботи, вишивки, гафтування й, звичайно, книги. Отже, підсумовує Наталена Королева, щоб створити справжній затишок, не потрібні великі гроші. Досить, як завжди, доброго смаку. Наталія ХРАБАТИН, "Галицький кореспондент" |
