Вівторок, 2019-09-17, 3:40 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2013 » Січень » 18 » Костел та кляштор отців Домініканців у Єзуполі
11:27 AM
Костел та кляштор отців Домініканців у Єзуполі
У 2006 році в Кракові вийшла друком книга «Костели і кляштори римо-католицькі давнього воєводства Руського». У ній автори скрупульозно зібрали і узагальнили  матеріали про польську архітектурну та історичну спадщину на теренах Галичини. Попри відчутні  пропольські амбіції дослідників, книга усе ж є цінним джерелом для вивчення минулого галицьких міст та містечок. Вона не залишає байдужими поціновувачів старовини особливо у тих поселеннях, де польські костели і досі зазнають невідворотних руйнувань. Нас у цій книзі зацікавила історія спорудження костелу та монастиря у давньому містечку Єзуполі на берегах Дністра. Про його минулі сторінки пропонуємо  наступну розповідь.
У давні часи містечко Єзупіль носило назву Чешибіси. Проте у ньому, як свідчать джерела,  уже існував  костел в 1443 році, але про нього маємо брак будь-яких відомостей. Томаш Піфавський у своїй праці з 1615 року написав, що з часом від його будівлі, знищеної татарами, не залишилось навіть слідів, а на тому місці розташувалися поля плебанські. Фундація Якова Потоцького відзначила новий початок єзупільської святині. Тимчасовий дерев’яний костел був зведений 1598 року, а неподалік нього досить скоро виросла і споруда кляштора. Початок будівництва мурованого костелу був зрушений правдоподібно теж у 1598 році. Потоцький запросив у Єзупіль архітектора зі Львова Павла Доміні, званого Римлянином. Перебування архітектора у містечку засвідчено документально два рази – у 1598 та 1617 роках. Вже самі дати свідчать про дуже повільний ритм праці по спорудженню костела. В 1610 році, перебуваючи в обозі під Смоленськом, Якуб Потоцький наказав на десять років виплатити єзупільському пшевору по 1000 злотих річних, які призначались на спорудження костелу, у якому фундатор мав бути захоронений. Потоцький помер під Смоленськом в січні 1613 року і був похований у Єзуполі. Ще тоді костел не був повністю готовий, а після цього, як зазначає у своєму дослідженні о. Шимон Окольський, у його будівництві взагалі настала перерва. Відновив будівництво мурованої святині син Якуба Микола Потоцький. В той час, коли Окольський писав свою працю, присвячену правовим відносинам на Русі (видана у 1646 році), була збудована одна частина нового кляштора. Автор згадує, що в костелі знаходився в той час образ Матері Божої, який був оздоблений срібними шатами, а також численними вотами та лампадками.
Костел остаточно був закінчений в 1651 році стараннями Миколи Потоцького. Будівля була в основі у формі хреста, збудована з каменю і алебастру з п’ятьма вівтарями. Добра справа Миколи Потоцького була завершена встановленням мармурової таблиці на його честь.
Гетьман помер наприкінці 1651 року і був похований в костелі єзупільськім 15 квітня 1652 року.
Як писав Олександр Чоловський, кляштор у Єзуполі був пограбований в 1657 році, коли козацький полковник Антон Жданович проходив через Покуття, ідучи на допомогу Ференцу Ракоці. У січні 1672 року в костелі єзупільськім відбувся урочистий похорон Якуба Потоцького, що помер в квітні року попереднього у Варшаві. Якуб був сином Миколи Потоцького, внуком Якуба, фундатора монастиря. В справі поділу родинного маєтку отримав він Тисменицю. Однак той факт, що його поховано у Єзуполі, а не Тисмениці, де також знаходився костел Домініканців, свідчить про те, що єзупільський костел виконував роль мавзолею поховань родини Потоцьких. Після занепаду Кам’янця-Подільського та захоплення турками Поділля, над Покуттям нависла загроза нових нападів чужинців. Домініканці два рази у 1672 та 1676 рр. покидали кляштор. У 1676 р. Єзупіль захопили загони молдавського господаря Стефана Дуки, що був союзником турецької армії. Після журавненської угоди, восени того ж року ченці повернулися до майже повністю зруйнованого монастиря.
З відомостей з 1706 року дізнаємось, що мури костелу були розвалені, а причиною цього стало те, що люди брали зі стін каміння і використовували алебастр для своїх фундаментів. Документація з монастиря була вивезена до Львова, оскільки у костелі не було місця для її зберігання. Як бачимо, костел і кляштор були знищені 1706 року. Відбудова їх почалася тільки з 1715 року завдяки офіруванню Іванни Велігорської (з Потоцьких), власниці Тисмениці.
Погані часи єзупільський кляштор пережив тоді, коли опинився в руках Яна Каетана Яблоновського (внука гетьмана Станіслава-Яна), який відмовився виплачувати Домініканцям десятину та інші кошти. Більше того, внаслідок переходу до Львова монастир був спустошений самими ж поляками. Костел знову став пусткою на 15 років. По довгім та дорогім процесі, а також після звернення до нунція та апостольської столиці, конфлікт між Яблоновським та Домініканцями було залагоджно підписанням угоди 1747 року і останні повернулися до Єзуполя. Конвент не відшукав належних квот, але отримав від Яблоновського обітницю регулярно виплачувати належне. Проте брак коштів, які були потрібні на утримання костелу і кляштора негативно відбилися на їхньому стані. Власники змушені були оголосити публічні пожертви на врятування будинків, які лежали в руїні. 1775 року костел почав руйнуватися і міг завалитися. Відправи на деякий час змушені були перенести до захристії, але й те перестало бути безпечним місцем. Пізніше до господарської частини кляштора було перенесено частину церковних речей і там облаштовано провізоричний (тимчасовий) вівтар, над якими помістили образи.
Взагалі там було два вівтарі: Матері Божої – головний та Розп’ятого Христа – бічний. Вівтар, присвячений св. Вінценту, залишався у зруйнованому костелі. Спорудження нового костелу розпочав у 1775 році пшевор о. Михай Вахманський. Було зведено частину веж та стіни по вікна. По його смерті у 1790 році будівництво зупинилось.
В протоколі візитації 1817 року занотовано, що в Єзуполі стояло два костели: один зруйнований, а другий незакінчений.
На початку XIX ст. головний вівтар носив ім’я Розп’яття, а бічні – святого Домініка та Матері Божої. У 1829 році Каетан Дідушицький, фундатор парафії єзупільської, розпочав спорудження ще одного – третього – костелу, стіни якого до вікон були вибудовані до 1830 року. Перед конвентом було порушено прохання про використання матеріалу старого костелу. Старий костел був малий і на той час уже не функціонував. Більше того, він знаходився збоку кляштора і мав непривабливий вигляд, тому його було вирішено розібрати. Це пришвидшило будівництво костелу, розпочатого М. Вахманським, і в 1840 році воно наближалося до закінчення. Костел був збудований із каменю та цегли і накритий тимчасовим склепінням з дерева, покритого тиньком. Нава була побілена. Головний вівтар розмістився у центрі, а з двох сторін перед ним стояли дерев’яні фігури святих Петра та Павла, а вище, ніби піднімаючись в небо, – Матір Божа. Перегородка була оздоблена новими дубовими балясами. Спереду стояв давній амвон, а по боках розміщувались вівтарі святого Домініка (зліва) та Матері Божої Рожанцової (справа). Останній був зроблений з мармуру і оздоблений пілястрами. Над ним висів образ Матері Божої в металічних шатах, а біля лівого вівтаря розміщувалась хрестильна.
Старий костел ХVII століття згодом також було розібрано, а матеріал був використаний для побудови двірських будинків. Місце, де він стояв, було сплановано. Від нього залишились під землею три крипти. В одній із них знаходився алебастровий саркофаг з гербом Пилява. Про долю будови, розпочатої в 1830 році Каетаном Дідушицьким, не маємо жодних відомостей – під кінець XIX ст. на його місці росли липи.
В 1881 році скульптор Йозеф Зелінський виготовив для костелу позолочену фігуру Христа. Він також виконав і деякі столярські роботи. В 1883 році було закінчено покриття нового даху. Пізніше під стіну було перенесено вівтар, для якого було справлено нові фігури святих. В 1891 році у костелі була встановлена фігура Матері Божої Переможниці. З опису костелу наступного року дізнаємося, що головний вівтар носив уже ім’я Матері Божої, а бічний – Христа Спасителя.
В роках 1893 -1903 пшевор о. Флоріан Білат з великою енергією взявся за закінчення спорудження костелу. За його часів (1894-1897 рр.) була також збудована каплиця в Узені. Його ж стараннями у костелі було встановлено новий вівтар та орган, який виконав заклад Яна Сливінського зі Львова, справлено нові дзвони. Отець Білат використовував різні способи для закінчення костелу. До споруди було додано також бічну наву, підвищено головну і вежу. Автором проекту тої прибудови був, напевно, архітектор Ян Томаш Кудельський зі Станіславова. У 1903 році костел і кляштор був вимальваний малярем Крупським. В 1909 році в костелі збудовано два бічні вівтарі. Також було підвищено і накрито бляхою (в деяких місцях гонтою) кляшторний будинок.
В тому ж році в Єзуполі відбувся похорон Войцеха Дідушицького, могилу якого спорудили при костелі. В наступному році в містечку працював маляр Кароль Політинський.
У 1916 році австрійсько-російський фронт Першої світової війни зупинився на Бистриці. У вересні того ж року люди з Єзуполя були евакуйовані. Після повернення в червні 1917 року мешканці застали ціле містечко, а також костел, зруйнованими. В другій половині червня Домініканці покинули Єзупіль і подалися до Станіславова, де перебували кілька тижнів. Часткове зруйнування святині змусило їх перенести відправи спочатку до каплиці в Узені, а пізніше до бічної нави єзупільського костелу, де була облаштована тимчасова каплиця. Першим за відбудову костелу уже в 1917 році взявся Ян Шпорек. Від осені 1919 року відбудова костелу проводилась за проектом запрошеного із Станіславова архітектора Зигмунта Бокуна. Спочатку було накрито його подібно до попереднього – псевдосклепінням з дощок. Розмальовувати костел знову запросили Кароля Політинського. Відбудову костелу було закінчено в 1922 році, а 1924 року під час канонічної візитації архиєпископ Болеслав Твардовський освятив споруду.
Образ Матері Божої Єзупільської, який під час війни був вивезений до Чехії, повернувся до містечка у 1927 році. У 1926 році в Пустельному (біля Варшави) відлито три дзвони для Єзуполя, які посвятили Матері Божій Ченстоховській, святому Михайлові і святому Якову. В 1927 році для костела зроблено лавки. У 1933 році привезено четвертий дзвін – святого Бернарда, виготовленого в майстерні Кароля Щабего в Білій. Дзвони були сконфісковані за німців у листопаді 1943 року. У 1929 році для костелу єзупільського був виконаний вівтар святої Терези. Також в книгах видаткових були зафіксовані прізвища двох столярів: Руссіана і Кудли. В 1936 році різьбяр Ян Фішер зі Львова зробив проект ще одного вівтаря. Отці Домініканці налагодили контакт про співпрапцю з Яном Серафіном із Станіславова, який аж до початку війни працював для Єзуполя. Він у 1936 році закінчив амвон. В червні того ж року було проведено роботи при головному вівтарі. Збереглися прізвища двох каменярів – Русецького та Маріана Вцісли.
На початку окупації радянською владою частину кляштора було розквартировано – до келій кляшторних поселили приватних осіб. В травні 1944 року Домініканці були виселені з монастиря і замешкали в будинках парафіян. (Повернулися вони до кляштора за німців). Але згодом вони знову залишили Єзупіль і подалися до Станіславова. Частину нерухомості з кляштора і костелу також було перевезено із Станіславова до міста Ярослава. Були це предмети, що використовувались у костелі та канцелярії, решта залишились на місці. Два образи були передані на сховок греко-католицькому пароху. Збіжжя було роздано людям. Подальша доля вивезених предметів – невідома. Винятком був  образ Матері Божої з Дитятком, який знаходиться у кляшторі Домініканців в Ярославі. Книги парафіяльні також спочатку попали до Ярослава, а звідти були вивезені до Вроцлава.
Після 1946 року кляштор в Єзуполі було передано НКВД і районному відділу міліції. В 1955-1958 рр. він служив як військовий шпиталь, а пізніше там була облаштована лікарня. Костел і прилегла територія тривалий час були пунктом цивільної оборони.
У 1992 році в Єзуполі була зареєстрована парафія римо-католицької церкви, якій в 2003 році було передано костел. 
Так почалася нова сторінка його історії...
     Переклад з польської Івана Драбчук

Переглядів: 663 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019