Музеї-скансени найбільш раціональна, дохідлива і дійова форма комплексного показу творів народної архітектури, предметів побуту у природному оточенні. Прийнятий у музеях України етнографічний принцип побудови експозиції полягає в тому, що споруди (житлові, господарські, виробничі і культові) відтворюються в тих ансамблях, до яких вони початково належали. Таким чином формуються мікросела (сектори), які представляють відповідні етнографічні зони. А це дає можливість у музеях простежувати різні архітектурні школи. Одним із таких музеїв є Музей архітектури і побуту Прикарпаття (єдиний в Івано-Франківській обл.), який характеризується показом споруд Івано-Франківщини. У 1994 році музей увійшов до складу Національного заповідника «Давній Галич», займає територію 4,5 га. Тут зібрано кращі зразки народної архітектури, в яких втілюється досвід, талант і праця багатьох поколінь нашого народу. Скансен сьогодні дає можливість відвідувачам побачити народну архітектуру і побут у своєрідному комплексі, зберігає і відтворює різноманітні пам’ятки історії та культури нашого регіону, предмети побуту та знаряддя виробництва в середовищі, наближеному до природного, дає відвідувачам повну картину життя карпатського та прикарпатського сіл у давні часи. Експозиційні сектори, що відповідають певним зонам та районам розміщуються у послідовності, яка дає можливість оглянути скансен окремими частинами: Покуття, Гуцульщина, Бойківщина, Опілля. Кожна з етнографічних зон українського Прикарпаття розпланована в мікрорельєфі місцевості. У інтер’єрах пам’яток чимало етнографічних реліквій – предметів життя і побуту наших предків. Будинки всі оригінальні, представлені як зразки житла прикарпатців. Їх перевезено на територію музею та встановлено у відповідному тематичному контексті. Виняток становлять тільки окремі експонати – малі архітектурні форми, які в селах швидко руйнуються, бо, як правило, їх будують з менш якісних матеріалів. Одним з найбільш показових елементів матеріальної культури є народне будівництво, зокрема житлове, що тісно пов’язане з формою сім’ї і побуту. Хати ХІХ - початку ХХ ст. вже є пам’ятками історії та культури, що характеризують минуле краю, місцеві будівельні традиції, їх самобутність. За зразками старовинних будівель можна простежити етапи розвитку українського народного зодчества, його зв’язки з традиціями культур інших народів. Традиційне сільське будівництво відзначається значною поліваріантністю як у плануванні житла, застосуванні різноманітних будівельних матеріалів, технік, так і в специфіці господарського комплексу, формуванні двору, поселень. В Музеї представлено хати, будовані у каркасно-дильованій, каркасно-валькованій техніках та у зруб. Експонати для інтер’єру будинків також зібрані відповідно до специфіки регіону. Музей дозволяє всім відвідувачам, незважаючи на вік, пережити конкретну еру минулого. На основі детального наукового дослідження представлено звичайний день з життя прикарпатців. Відвідувач має нагоду «пережити» фрагмент минулого та особисто глибше ознайомитись з усім, що його цікавить. «Прикарпаттям в мініатюрі» називають музей відвідувачі. І кажуть, що "... сюди хочеться повертатися знову і знову, щоб відчути енергетику єднання старовини і сучасності. А вони зустрічаються саме тут. Перед нашими очима зразки ткацтва, вишивки, гончарства, дереворізьблення, одягу, музичних інструментів”. (Запис із «Книги відгуків»). На основі архівних документів, археологічних та бібліографічних матеріалів, польових спостережень у Музеї проводиться науково-дослідна робота. Зібрані колекції, які є цінним матеріалом для наукових досліджень. Але, на жаль, у нас мала кількість екскурсантів. Дуже мало відвідують Музей учні шкіл області і нашого району. А в нас можна ознайомитись з народною архітектурою та побутом чотирьох етнорегіонів Івано-Франківщини, глибше пізнати минуле нашого краю. Музей популяризує зібрані в ньому пам’ятки шляхом організації виставок, видання буклетів, статей, проведенням екскурсій, уроків народознавства, консультацій, відеозйомок звичаїв та обрядів. Є і наші недоліки, недопрацювання. Потрібно більше реклами, більше цікавих експозицій, відтворення звичаїв та обрядів, промислів та ремесл, щоб зацікавити громадськість, молодь чудовими народними традиціями. Значні завдання, які стоять перед музеями на сучасному етапі, передбачають удосконалення всіх ланок діяльності музеїв і, зокрема, їх виховної функції. Посилити вимоги до експозиції – основи всієї культурно-масової роботи музеїв. Але, напевно, і вчителі шкіл повинні більше організовувати екскурсій в музеї, де учні можуть ознайомитись з минулим, з дитинства пізнати свій рідний край, своїх предків. Кожна людина повинна знати своє походження, своє минуле, бо без аналізу минулого, не можна зрозуміти сучасність. Цінність музеїв просто неба незаперечна. Вони збільшують кількість пам’яток, які необхідно зберегти, образно показують історію, збагачують культурне життя, виховують у молоді повагу до традицій народу, до живих ще цінностей рідного краю. Леся Михальчук, завідувач Музею архітектури та побуту Прикарпаття Національного заповідника «Давній Галич» |
