Неділя, 2019-09-22, 11:27 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2011 » Травень » 15 » Народний оборонець. Громадсько-політична діяльність Василя Стефаника
7:00 PM
Народний оборонець. Громадсько-політична діяльність Василя Стефаника
У 1970 році жителька Коломиї — вчителька-пенсіонерка Емілія Мерв’як, чоловік якої Теодор Мерв’як разом із Василем Стефаником брав активну участь у передвиборній агітації, подарувала Івано-Франківському обласному краєзнавчому музею досі не відому фотографію. На ній бачимо групу селян та вчителів, активних членів радикальної партії зі Снятинського повіту, а серед них у центрі — Стефаника. Фотографію зроблено в Снятині, мабуть, у 1907—1908 роках — у час, коли Стефаник став послом до віденського парламенту.
Василь Стефаник не був політичним діячем маcштабів М. Драгоманова, І. Франка чи  М. Павлика. Однак він був активним діячем радикальної партії, заснованої І. Франком і  М. Павликом у той період,  коли вона була найбільшою прогресивною політичною силою Галичини.
На шлях громадсько-політичної діяльності Стефаник вступив ще учнем 4-го класу Коломийської гімназії, ставши членом таємного гуртка драгоманівського напряму. Виявлені в Івано-Франківському архіві документи та спогади Д. Лукіяновича свідчать про його зв’язки із станіславівськими гімназистами. 1889 року Василь Стефаник і Лесь Мартович як делегати з Коломиї були на з’їзді гімназистів у Станіславові, влаштованому з нагоди століття Французької буржуазно-демократичної  революції.
Про існування «Поступу» хтось доніс дирекції гімназії. Справа виявилась настільки серйозною,  що найактивніших членів гуртка було притягнуто до судової відповідальності. У своїй автобіографії Стефаник писав, що й він ще учнем Коломийської гімназії належав до таємного гуртка гімназистів, які мали «більше як 300 томів своєї тайної бібліотеки». Після виключення Стефаника з Коломийської гімназії він разом із Лесем Мартовичем належав до активних членів таємного гуртка Дрогобицької гімназії, підтримував зв’язок з М. Павликом та і. Франком,  проводив активну громадсько-політичну роботу в селах Русові,  Топорівцях, Серафинцях.
Ставши студентом Краківського університету, Стефаник, активний член «Академічної громади», вивчав організовану боротьбу польських селянських мас і набутий політичний досвід намагався перенести на рідну землю. На сторінках коломийського двотижневика «Хлібороб» ділиться своїми спостереженнями, закликає до дружби й єдності з польським народом.
В 1895-му Стефаник брав активну участь у виборчій кампанії до австрійського парламенту,  проводив агітацію по селах Обертинщини за кандидатів радикальної партії, за що його й арештували на 13 діб. Дослідникам спочатку не було відомо, де саме арештовано письменника. У відділі рукописів інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук України нам пощастило виявити лист Т. Окуневського до газети «Діло», в якому він повідомляє, що вранці 3.08.1895 р. у селі Герасимові арештовано Стефаника і в супроводі жандармів відправлено до староства в Городенці. Арештовано його за доносом священика. Вийшовши на волю, Стефаник у листі до В. Морачевського писав: «Казали, що мені 13 днів криміналу стане на то, аби вже носа не показати на той терен агітації, відки мене прогнали. Помилилися, бо вже вчера був на зборах і ще нині піду, аби мужикам показати, що за «бунтацію» не гниєся довго в криміналіѕ»
У 1903 році Стефаник — у складі галицької делегації на всеукраїнському святі — відкритті пам’ятника і. Котляревському в Полтаві.
По дорозі в Галичину він відвідав  Житомир, Тернопіль, а звідти виїхав до Львова, згодом — до Городка, до Леся Мартовича, і всюди ділився своїми враженнями  від поїздки в Полтаву. Скажімо,  6 жовтня 1903 р. у Тернополі Стефаник виступив з доповіддю про поїздку на Наддніпрянську Україну. Двогодинну промову письменник закінчив побажанням: «Наші галичани повині туди якнайчастіше виїздити, а те лише вийде їм на користь. Там, у джерела нашої старої культури, там, де кожна п’ядь землі говорить нам про колишню нашу силу і славу, — там чоловік мимоволі кріпшає духом та сталить до боротьби».
Поет М. Вороний у листі до Стефаника висловлював думку,  що приїзд галичан на відкриття пам’ятника І. Котляревському, «як і саме свято, є важливим історичним моментом». І справді воно стало важливим чинником творчого єднання і дружби галичан із наддніпрянцями,  які тоді були розділені штучним кордоном по р. Збручі.
В 1905—1906 роках В. Стефаник, К. Трильовський разом з І. Сандуляком і С. Зінкевичем,  В. Порайком та іншими проводив на Покутті агітацію за загальне виборче право у зв’язку з виборами депутатів до австрійського парламенту. 
К. Трильовський у листі до В. Стефаника писав: «Ваші промови роблять величезне вражіння на мужиків, тому я дуже вас прошу не лишати агітації».
В листі від 29 січня 1907 р. Трильовський інформував Стефаника: «Повстала гадка, щоби від партії радикальної кандитували Ви, і я ту думку усіма силами підпираю. Що ви не є заводовий політик і законів спеціально не студіювали — се інша річ. Однак прапору поступу не зрадите, а біду народну знаєте добре і се вистарчає, особенно як зважимо, якої масти ріжні рутенці виходять в посли...» За сприяння  К. Трильовського Охрамович зрікся мандата 3 березня 1908 р., і В. Стефаник став послом до віденського парламенту.
У 1905 р. В. Стефаник і його товариш ще з Коломийської гімназії, директор школи у Вовчківцях,  фольклорист і  громадсько-культурний діяч Василь Равлюк (1872—1955) заснували у Снятині окружний відділ товариства «Взаємна поміч галицьких і буковинських учителів і учительок» («ВПУ»), а в  1909-му — філію Товариства «Просвіта». Коли В. Стефаника було обрано послом до австрійського парламенту (1908), він скаржився В. Равлюкові на те, що його примушують робити політику, а «нарід темний і ніхто над його освітою не працює», і просив Равлюка, шоб він з учительством узявся до цієї  роботи. Вони вирішили залучати вчителів до культурно-освітньої роботи, а письменник як посол оборонятиме їх від переслідування австрійською владою.
Досить скоро товариство «ВПУ» згуртувало свідоме українське вчительство в одну громаду і надавало своїм членам як матеріальну, так і моральну допомогу — заснували по селах читальні, кооперативи, позичкові каси.
В роки Першої світової війни В. Стефаник перебував у Відні і допомагав багатьом учителям, які опинилися в західній частині Австрії. Учитель Богдан Заклинський писав В. Гнатюку 19 вересня 1916 р. про нього: «Одинокий посол, що щиро занявся нашими переселенцями та старається поправити їх гірку долю».
Ми розшукали листи В. Стефаника за 1916—1917 pp. до родичів Гриця та івана Стефаників (1896—1982), які перебували тоді в австрійській армії. Вони засвідчують, що письменник рятував багатьох людей з біди, допомагав порадами і матеріально.
14 грудня 1917 року на надзвичайних загальних зборах філії «Сільського господаря» в Снятині письменник сказав такі знаменні слова: «За фронтом,  на сході, в найбільшій величі встає новий світ. Звідти йде до нас світло для нашого розвою. Ми народ молодий, сильний, підемо вгору!». Раніше вважалося, що у цих словах  В. Стефаник виявив слово «радість» з приводу встановлення Рядянської влади в Україні, але це неправда — письменник мав на увазі третій Універсал Центральної Ради від 20 листопада 1917 року, в якому проголошувалося: «Віднині Україна стає Українською Республікою».
Через рік на вічі в Снятині від імені 4500 учасників письменник рішуче запротестував проти окупації західноукраїнських земель панською Польщею, бо це був би «нужденний політичний морд української нації в Галичині».
Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення ЗУНР Стефаник виступав, щоб Східна Галичина і Буковина були прилучені до матері України. Він як член Української Національної Ради ЗУНР час від часу їздив до Станіславова, брав участь у голосуванні 3 січня 1919 р. за злуку ЗУНР з УНР. 12 січня Стефаник у складі делегації із 65 осіб поїхав до Києва, де 22 січня 1919 р. було урочисто проголошено соборну Україну.
28 червня 1925 року на драгоманівському святі в Коломиї Стефаник виступив з промовою про видатного вченого, який мав значний вплив на формування його світогляду. В серпні 1926 р. Стефаник виголосив промову на відкритті Народного дому в Стецеві і за це Коломийський окружний суд розпочав проти нього слідство.
Ці далеко не повні факти засвідчують, що  В. Стефаник як парламентар і голова повітового комітету радикальної партії, громадський діяч плідно працював на українську справу, сміливо відстоював інтереси пригноблених  галицьких українців.
Петро АРСЕНИЧ

Переглядів: 1326 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019