Четвер, 2020-01-23, 8:43 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2013 » Травень » 29 » Нові деталі із життя Кобилянських
1:44 PM
Нові деталі із життя Кобилянських
«Звідки походить рід Кобилянських?» — таке запитання неодноразово ставили й досі ставлять собі дослідники творчості відомої української письменниці Ольги Кобилянської. В науковому обігу побутує думка, що Кобилянські на Буковину прийшли з Наддніпрянщини. Так вважають одні дослідники, другі — що з Галичини. Чи справді це так?            
Відомий український поет, перекладач, літературознавець, директор Чернівецького літературно-меморіального музею О. Кобилянської Володимир Вознюк, досліджуючи творчість та життєпис письменниці, звернув увагу на цитату в її спогадах, написаних для мовознавця і громадсько-політичного діяча Буковини Степана Смаль-Стоцького під назвою «Про себе саму»: «На жаль, дідо Яків Кобилянський і батько його, греко-католицький парох у Микитинцях у Галичині, не подбав про те за життя, щоб диплом шляхетства заховався для одинака-сина, а коли його (як не раз оповідав нам батько) упоминали й звертали увагу його на доцільність такого диплома навіть вище поставлені поляки,  ба між тим і одна знана дідичка, він махав байдужно рукою, примовляючи: «Виживе й без того, в нього добра голова».
Проаналізувавши всі населені пункти, В. Вознюк з’ясував, що в Галичині є тільки два села з такою назвою — одне в Косівському районі, а друге біля івано-Франківська. Пан Володимир побував у Микитинцях Косівського району і встановив, що в ньому священиків з таким прізвищем ніколи не було. Тому, на його думку, родичі письменниці жили в Микитинцях біля Станиславова. Щоб роздобути хоч якусь інформацію, він зателефонував до місцевого жителя поета Ярослава Довгана, а той, своєю чергою, звернувся до автора цієї статті, який працює над книжкою «історія села Микитинців».
У ході дослідження з’ясувалося, що Коблянські на Прикарпатті з’явилися у 60-х роках ХVII ст. Дрібний український шляхтич Василь Коблянський першим із родини переїхав із Перемишльщини в Галицький повіт. Про це свідчить атестація, стверджена підписами і печатками його братів, в якій вони засвідчували шляхетське походження Василя. «Ми, Коблянські, генеральні брати, що мешкаємо в повіті Перемишльськім, зізнаємо і даємо атестацію брату нашому шляхетному Василію Коблянському, який у цей час мешкає в повіті Галицькому».
Ймовірно, саме Василь Коблянський оселився в Микитинцях і був першим священиком з цієї родини. Наші здогадки ми можемо підтвердити такими даними. Першим відомим микитинецьким священиком був Ян Коблянський. Він згадується у церковних візитаціях, датованих 1740 і 1756 роками. У місцевому храмі отець Ян служив десь із 80-х років ХVII ст. Цілком можливо, що саме він і був сином Василя та мав шляхетське походження. В елекційному акті, наданому церкві в Микитинцях 1765 р. лежайським старостою Юзефом Потоцьким, сказано: «Я презентую рекомендованого мені консисторським урядом шляхетного Володимира Коблянського (онук отця Яна та, можливо, правнук Василя Коблянського. — Авт.), знаного взірцевими звичаями й здібністю». Слово «шляхетного» свідчить про шляхетське походження о. Володимира. Відповідно якщо онук був шляхтичем, то й дід також.
Нам вдалося встановити, що рід Коблянських походить із населеного пункту Кобло Самбірського повіту, який на той час належав до Перемишльщини. Що стосується прізвища Кобилянський, то, на нашу думку, його первісне написання було Коблянський. Підтвердженням цієї версії служать документи того часу. У згаданих церковних візитаціях за 1740 і 1756 роки та в документі за 1765 рік згадуються священики Ян Коблянський, його син Михайло Коблянський і онук Володимир Коблянський. У Йосифінській метриці 1788 року йдеться про те, що в будинку №66 жив священик Василь Ко(би)лянський, а в сусідньому (№67) — якийсь Фелікс Кобилянський. У прізвищі священика літери «би» дописано вгорі. Через кілька сторінок у цьому ж документі знову йде перелік землевласників і прізвище священика Василя написано як Кобилянський. Очевидно, в першому варіанті писар допустив помилку ненавмисне. Ще за старою звичкою він написав Коблянський і тут же виправив на Кобилянський.
За неповні 100 років прізвище Коблянський трансформувалося у Кобилянський. Чому так сталося, тепер важко відповісти однозначно. Ймовірно, спочатку зміни відбулися в усному варіанті: для спрощення вимови між двома приголосними з’явився голосний «и». Або ж микитинецькі священики хотіли бути ближчими до народу, тому й відбувся свідомий процес зміни прізвища. На таку думку нас наштовхнула наведена цитата зі споминів О. Кобилянської до Смаль-Стоцького. Письменниця дала чітко зрозуміти, що її прадід і дід Яків відцуралися свого шляхетського походження.
Окремо скажемо про Василя Коблянського і спробуймо з’ясувати, які обставини змусили його покинути батьківщину й перебратися до Микитинців. 
У XVII ст. шляхту в Західній Галичині охопив рух оборони перемишльського православного владики від унії. Запекла боротьба розпочалася після смерті єпископа Михайла Копистенського (серпень 1591 р. — січень 1610 р.) і тривала майже півстоліття. Оборона православ’я від унїї на той час вважалася питанням честі — не лише релігійної, а й національної. Місцевій шляхті вона була близька тому, що майже всі церковні посади від дяка до владики обіймали члени місцевих шляхетських родів, які будь-які зміни сприймали дуже боляче. Коли помер М. Копистенський, який до кінця життя дотримувався православ’я, король Зирмунт віддав перемишльське владицтво за протекцією місцевого біскупа уніатові Атанасію Крупецькому. Цей факт дуже обурив місцеву шляхту, яка разом з духівництвом виступила проти нього і почала підтримувати владику Сильвестра Гулевича.
Політична боротьба між уніатами і православними іноді переростала в силові акції. У низці випадків одна зі сторін, спираючись на озброєні загони, домагалася своїх прав там, де через слабкість виконавчої влади не могла отримати церкви та маєтки, які на їхню користь відходили за рішенням суду.
У протестній акції активну участь брали Грицько Коблянський, Федір Коблянський, Олександр Угерницький та інші шляхтичі (серед яких, можливо, й був Василь Коблянський). Король Зирмунт змушений був узяти А. Крупецького під «спеціальну опіку» і «застрахував» його життя «на випадок якоїсь пригоди» на 50 тис. дукатів. А це означало, що якби щось сталося з владикою Крупецьким, то вказані шляхтичі мали б сплатити названу суму. 
Крім згаданих форм боротьби, шляхта ефективно застосовувала права патронату над церквами і монастирями в своїх маєтностях. Згідно із тодішніми законами Польсько-Литовської держави шляхтич, опікуючись церквами у своїх дідичних володіннях, мав право подавати кандидатури священиків до храму. В умовах релігійної боротьби саме від його вибору залежало священик якої конфесії — православної чи уніатської — посяде ту чи ту парафію. Прихильники православ’я з числа Гулевичів активно використовували право патронату в боротьбі з уніатами. 
20 березня 1633 р. С. Гулевича було іменовано єпископом Перемишльським та Самбірським. Його обрання підтримало близько 80 православних ченців і священиків з єпархії, а також понад 100 шляхтичів перемишльського краю. Новий єпископ домігся від польського уряду передачі йому трьох монастирів на Прикарпатті — у Лаврові, Спасові та Смольниці. Таке рішення не визнав уніатський владика, який разом зі своїми прихильниками засів у монастирі Святого Спаса і не бажав іти на жодні поступки.
У 1636 році Сильвестр Гулевич зібрав 10-тисячне шляхетське ополчення перемишльської землі, з яким захопив резиденцію уніатського владики. У збройній сутичці загинув брат єпископа А. Крупецького, а декілька учасників зіткнення зазнали серйозних поранень. Внаслідок таких рішучих дій владиці Сильвестрові вдалося повністю зайняти Перемишльську єпархію разом з її маєтками, звівши вплив уніатського єпископа до мінімуму. Але остаточної перемоги в цій боротьбі С. Гулевич так і не досяг. Владика Атанасій Крупецький домігся в судах визнання дій свого опонента незаконними. На православного єпископа та багатьох учасників штурму було кинуто інфамію, і 1638 р. Крупецький спробував повернути втрачені монастирі та маєтки. Але йому це не вдалося. Прихильники С. Гулевича вчинили збройний опір. У 1641 р. справу було полагоджено компромісом: в обмін на зняття інфамії Сильвестр Гулевич відступив Атанасієві Крупецькому Лаврівський монастир.
Після смерті С. Гулевича «так само збройною рукою» шляхтичі підтримали його наступника — православного владику Антонія Винницького (1659—1679). Вони допомагали йому в боротьбі проти наступника А. Крупецького — поляка-уніата Хмельовского, якому «унеможливили не тілько володіннє, але й саме пробуваннє в перемиській епархії». 
Можливо, саме за віддану службу православним владикам Василь Коблянський отримав Микитинецьку парафію. Адже село було зручним з усіх поглядів. Воно розкинулося поблизу двох великих міст — Станиславова і Тисмениці й мало перспективу «росту».
Або ж Василь Коблянський змушений був утікати від переслідувань прихильників унії, з якими він та його родичі тривалий час воювали. Відомий український історик Михайло Грушевський писав: «Все, що взяло якусь діяльнійшу участь в обороні Західньої України від польської окупації, коли не згинуло в самій боротьбі, мусіло з перемогою Польщі або еміррувати до земель волинських, побужських і т. п.».
Сліди священичої родини Кобилянських у Микитинцях губляться в першій половині 80-х років ХVII ст. Відомо, що від жовтня 1783 року парохом Микитинецької церкви був уже отець Василь Яремкович. 
Чому село покинули Кобилянські — це й досі залишається таємницею. 
Не збереглися на сільському цвинтарі й їхні могили, бо на той час на гробах встановлювали лише дерев’яні хрести, які з роками зігнили, а могили запалися і зруйнувалися.
Отож можемо лише припустити, що, буваючи в Станиславові, Ольга Кобилянська, можливо, й відвідувала Микитинці, відшукуючи останнє місце спочинку своїх предків.
Ростислав ГАНДЗЮК. м. Івано-Франківськ

Переглядів: 359 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020