П`ятниця, 2021-10-22, 2:21 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2011 » Травень » 19 » Петрилівський Кобзар
10:26 AM
Петрилівський Кобзар
Одному з найдавніших пам’ятників Т. Шевченку на Тлумаччині виповнюється 100 років. Наприкінці ХIХ — на початку XX століття завдяки товариствам «Просвіта» й «Січ» ім’я Тараса Шевченка переноситься зі студентських аудиторій і професорських кафедр до тісних сільських читалень. Поезія незламного сина України стала для простолюду Галичини провідною зорею.
Особливо готувалися сільські громади до вшанування 50-ліття від дня смерті та 100-річчя від дня народження поета. В тодішньому культурному й політичному піднесенні, зумовленому активізацією діяльності на теренах Товмацького повіту Української радикальної партії, яку 1907 року очолив адвокат доктор Іван Макух, виділялося с. Петрилів. Активісти місцевого товариства «Просвіта» на чолі з Павлом Мазуриком виступили після насильницької смерті відомого священика-патріота Марка Каганця в Коропці проти утисків польської жандармерії на Бучаччині, в Нижневі й інших селах.
Як зазначають тогочасні писемні джерела, «19 травня 1911 року відбулося відслонення» одного з перших на Станіславщині пам’ятників Тарасові Шевченку — якраз у Петрилові. З того приводу відбувся величальний похід сільськими вулицями, в якому взяли участь більше тисячі жителів цього села й навколишніх. Перше скульптурне відтворення образу безсмертного Кобзаря в селі належить невідомому аматорові. Він виготовив його на основі Шевченкового портрета, що належить пензлю І. Крамського (1871). Пам’ятник постав у центрі села, на перехресті головних вулиць навпроти читальні «Просвіти». За спогадами старожилів, це було майже півметрове погруддя з чітко вираженими рисами обличчя й одягу, що стояло на оздобленому постаменті під розлогим ясеном, який посадили з нагоди скасування кріпосного права у Галичині. Скульптуру обрамляв овальний дашок, який надавав композиції виразності й захищав від опадів. На його верху встановили невеличкий  хрест. Тому кожен подорожній тут зупинявся й за давнім галицьким звичаєм знімав шапку, кланявся і хрестився.
Пам’ятник, який освятив місцевий парох о. В. Димінський, три десятиліття надихав «твердих» радикалів, освітян, «січовиків», «луговиків» та «каменярів» до політичної й культурно-просвітницької діяльності. Шевченків патріотизм та Франковий радикалізм петрилівців викликав палку підтримку серед провідних діячів краю. До села частенько навідувались як уже згадуваний і. Макух, так і відомий К. Трильовський, економіст С. Данилович, повітовий шкільний інспектор часів ЗУНР А. Домбровський, а в дні Злуки місцеве віче делегувало на Трудовий конгрес до Києва свого представника —  П. Мазурика.
Однак перші місяці сталінської більшовицької влади в селі «ознаменувалися» забороною всіх політичних партій, товариств та спілок. Не забарилися в січні—лютому 1940 року й переслідування їх керівників та активістів. У цій ситуації вночі після Різдва Христового хтось потай зняв з постаменту погруддя Кобзаря, що служило громаді символом нескореності духу та високої моральності. Досі невідомо, хто й чому це здійснив. Чи то зробили це адепти нової влади, яка боялася поширення Шевченкових націоналістичних ідей? Чи, навпаки, вдалися до того щирі патріоти, занепокоєні долею самобутньої пам’ятки, або ж на знак протесту проти свавілля НКВС по селах району?
Проголошення ж у Львові З0 червня 1941 року Акта про Соборну Українську державу вселило надію й на відновлення культурно-історичної пам’ятки в Петрилові: в селі вивішують жовто-блакитні стяги, поновлює роботу «Просвіта», на сільському майдані насипають символічну могилу борцям за волю України. Та віднайти погруддя поета так і не вдалось. А на початку серпня мадярська комендатура передає владу на території області німецькому командуванню, після чого в наших селах настала нова доба з суворішими законами й порядками.
Не могло бути й мови про відновлення пам’ятника і в героїчні післявоєнні роки: село чинило шалений антирадянський спротив. Згідно з таємною доповідною секретаря Станіславського обкому КП(б)У П. Щербака та начальника облуправління МГБ полковника Сараєва від 6 грудня 1949 року на ім’я секретаря ЦК КП(б)У О. Кириченка, село віднесли до тієї категорії, що «...найдужче уражене  оунівським бандитизмом і підлягає депортації 525 жителів». Але смерть «вождя народів» та «хрущовська відлига» докотилися й до Товмаччини. А коли на відзначення чергових роковин від дня народження Кобзаря ЦК КП(б)України прийняло постанову про впорядкування місць, пов’язаних з іменем Т. Шевченка, адміністративний актив Петрилова вирішив відновити пам’ятник Кобзареві і поклав відповідальність за це на художника-самоука надзвичайного мистецького хисту уродженця с. Новосілки на Тлумаччині І.Погребного. Чудовий портретист, картини якого згодом прикрашатимуть школу, Будинок культури, адмінбудівлі села, руки якого швидше звикли до пензля й олівця, ніж до різця, на рівні професійного різьбяра виконує непросте замовлення. і травневими днями 1956-го навпроти приміщення «Просвіти» знову постав образ поета-страдника.
Але довго на цьому місці пам’ятник уже не стояв. У середині 60-х місцевий колгосп імені Т. Шевченка очолив уродженець Острині Богдан Гриньків. Він розгорнув економічні та соціальні перетворення в Петрилові. Та невдовзі пам’ятник уже не вписувався в забудову села, і його, за рішенням правління колгоспу та місцевих партійних органів, перенесли до затишного яблуневого скверика навпроти колгоспної контори. А до створення нової скульптури Кобзареві залучили знову І. Погребного, а також члена Спілки художників України В. Борисенка. У їхній співпраці зародилася ідея нового композиційного вирішення: з найвищої місцини села з висоти двометрового гранітного постаменту кидає Кобзар свій погляд на Дністер та розлогі лани на його берегах. Таким постав перед петрилівцями в травні 1968 р. новий варіант пам’ятника. Однак на цьому сільська Кобзаріада не завершилася. У середині 80-х композицію перенесли навпроти новозбудованої адмінбудівлі. А після проголошення незалежної Української держави в центрі села поруч із могилою борцям за волю України і провідникові Четвертої військової округи загонів УПА М. Твердохлібу «Грому» з’явився пам’ятний знак, напис на якому повідомляє, що на цьому місці буде встановлено пам’ятник Т. Шевченку.
Петро БОДНАРЧУК, учитель, краєзнавець

Переглядів: 665 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 21. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2021