П`ятниця, 2019-09-20, 8:29 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
 
Архів новин
Головна » 2011 » Травень » 19 » Петрилівський Кобзар
10:26 AM
Петрилівський Кобзар
Одному з найдавніших пам’ятників Т. Шевченку на Тлумаччині виповнюється 100 років. Наприкінці ХIХ — на початку XX століття завдяки товариствам «Просвіта» й «Січ» ім’я Тараса Шевченка переноситься зі студентських аудиторій і професорських кафедр до тісних сільських читалень. Поезія незламного сина України стала для простолюду Галичини провідною зорею.
Особливо готувалися сільські громади до вшанування 50-ліття від дня смерті та 100-річчя від дня народження поета. В тодішньому культурному й політичному піднесенні, зумовленому активізацією діяльності на теренах Товмацького повіту Української радикальної партії, яку 1907 року очолив адвокат доктор Іван Макух, виділялося с. Петрилів. Активісти місцевого товариства «Просвіта» на чолі з Павлом Мазуриком виступили після насильницької смерті відомого священика-патріота Марка Каганця в Коропці проти утисків польської жандармерії на Бучаччині, в Нижневі й інших селах.
Як зазначають тогочасні писемні джерела, «19 травня 1911 року відбулося відслонення» одного з перших на Станіславщині пам’ятників Тарасові Шевченку — якраз у Петрилові. З того приводу відбувся величальний похід сільськими вулицями, в якому взяли участь більше тисячі жителів цього села й навколишніх. Перше скульптурне відтворення образу безсмертного Кобзаря в селі належить невідомому аматорові. Він виготовив його на основі Шевченкового портрета, що належить пензлю І. Крамського (1871). Пам’ятник постав у центрі села, на перехресті головних вулиць навпроти читальні «Просвіти». За спогадами старожилів, це було майже півметрове погруддя з чітко вираженими рисами обличчя й одягу, що стояло на оздобленому постаменті під розлогим ясеном, який посадили з нагоди скасування кріпосного права у Галичині. Скульптуру обрамляв овальний дашок, який надавав композиції виразності й захищав від опадів. На його верху встановили невеличкий  хрест. Тому кожен подорожній тут зупинявся й за давнім галицьким звичаєм знімав шапку, кланявся і хрестився.
Пам’ятник, який освятив місцевий парох о. В. Димінський, три десятиліття надихав «твердих» радикалів, освітян, «січовиків», «луговиків» та «каменярів» до політичної й культурно-просвітницької діяльності. Шевченків патріотизм та Франковий радикалізм петрилівців викликав палку підтримку серед провідних діячів краю. До села частенько навідувались як уже згадуваний і. Макух, так і відомий К. Трильовський, економіст С. Данилович, повітовий шкільний інспектор часів ЗУНР А. Домбровський, а в дні Злуки місцеве віче делегувало на Трудовий конгрес до Києва свого представника —  П. Мазурика.
Однак перші місяці сталінської більшовицької влади в селі «ознаменувалися» забороною всіх політичних партій, товариств та спілок. Не забарилися в січні—лютому 1940 року й переслідування їх керівників та активістів. У цій ситуації вночі після Різдва Христового хтось потай зняв з постаменту погруддя Кобзаря, що служило громаді символом нескореності духу та високої моральності. Досі невідомо, хто й чому це здійснив. Чи то зробили це адепти нової влади, яка боялася поширення Шевченкових націоналістичних ідей? Чи, навпаки, вдалися до того щирі патріоти, занепокоєні долею самобутньої пам’ятки, або ж на знак протесту проти свавілля НКВС по селах району?
Проголошення ж у Львові З0 червня 1941 року Акта про Соборну Українську державу вселило надію й на відновлення культурно-історичної пам’ятки в Петрилові: в селі вивішують жовто-блакитні стяги, поновлює роботу «Просвіта», на сільському майдані насипають символічну могилу борцям за волю України. Та віднайти погруддя поета так і не вдалось. А на початку серпня мадярська комендатура передає владу на території області німецькому командуванню, після чого в наших селах настала нова доба з суворішими законами й порядками.
Не могло бути й мови про відновлення пам’ятника і в героїчні післявоєнні роки: село чинило шалений антирадянський спротив. Згідно з таємною доповідною секретаря Станіславського обкому КП(б)У П. Щербака та начальника облуправління МГБ полковника Сараєва від 6 грудня 1949 року на ім’я секретаря ЦК КП(б)У О. Кириченка, село віднесли до тієї категорії, що «...найдужче уражене  оунівським бандитизмом і підлягає депортації 525 жителів». Але смерть «вождя народів» та «хрущовська відлига» докотилися й до Товмаччини. А коли на відзначення чергових роковин від дня народження Кобзаря ЦК КП(б)України прийняло постанову про впорядкування місць, пов’язаних з іменем Т. Шевченка, адміністративний актив Петрилова вирішив відновити пам’ятник Кобзареві і поклав відповідальність за це на художника-самоука надзвичайного мистецького хисту уродженця с. Новосілки на Тлумаччині І.Погребного. Чудовий портретист, картини якого згодом прикрашатимуть школу, Будинок культури, адмінбудівлі села, руки якого швидше звикли до пензля й олівця, ніж до різця, на рівні професійного різьбяра виконує непросте замовлення. і травневими днями 1956-го навпроти приміщення «Просвіти» знову постав образ поета-страдника.
Але довго на цьому місці пам’ятник уже не стояв. У середині 60-х місцевий колгосп імені Т. Шевченка очолив уродженець Острині Богдан Гриньків. Він розгорнув економічні та соціальні перетворення в Петрилові. Та невдовзі пам’ятник уже не вписувався в забудову села, і його, за рішенням правління колгоспу та місцевих партійних органів, перенесли до затишного яблуневого скверика навпроти колгоспної контори. А до створення нової скульптури Кобзареві залучили знову І. Погребного, а також члена Спілки художників України В. Борисенка. У їхній співпраці зародилася ідея нового композиційного вирішення: з найвищої місцини села з висоти двометрового гранітного постаменту кидає Кобзар свій погляд на Дністер та розлогі лани на його берегах. Таким постав перед петрилівцями в травні 1968 р. новий варіант пам’ятника. Однак на цьому сільська Кобзаріада не завершилася. У середині 80-х композицію перенесли навпроти новозбудованої адмінбудівлі. А після проголошення незалежної Української держави в центрі села поруч із могилою борцям за волю України і провідникові Четвертої військової округи загонів УПА М. Твердохлібу «Грому» з’явився пам’ятний знак, напис на якому повідомляє, що на цьому місці буде встановлено пам’ятник Т. Шевченку.
Петро БОДНАРЧУК, учитель, краєзнавець

Переглядів: 518 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019