Понеділок, 2020-09-21, 12:18 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2013 » Травень » 13 » Підберезькі дивовижі. Село над Свічею називають «столицею лозоплетіння»
9:32 PM
Підберезькі дивовижі. Село над Свічею називають «столицею лозоплетіння»
Якщо закарпатське село ізу неподалік Хуста статечно величають українською «столицею» лозоплетіння, то село Підбереж  Болехівської міської ради заслужено претендує на статус «столиці» лозоплетіння бойківського. Воно наймолодше в Долинському районі, але знане з діда-прадіда талановитими і працьовитими родами. 
"На початку ХХ століття, крім хліборобів, в селі були ремісники, — розповідає у книжці «Болехів та околиці» народна майстриня-вишивальниця Любов Юрків. — Знані в Підбережі й на всю околицю коваль ілько Микитин з братами. Найкращим будівничим був Федір Гаврилишин, а пошивайком (той, що умів пошивати хати соломою) — Андрій Хром’як. Ткацтвом займалися дві родини. Було кілька шевців. Працювали три водяні млини й тартак. Але найпопулярнішими заняттями були рибальство (підбережців ще з гумором прозивали «бздирками». — Авт.) та лозоплетіння. Найкращим кошикарем був ілько Микитин, який в 1935 році на повітовій виставці в Долині був нагороджений першою премією. Жінки займалися вишиванням. В 1935 році, як і кошикар Ілько Микитин, друге місце зайняла Ганна Пристай за свої вишивані роботи».
Свого часу нам довелося споглядати чудове народне дійство під час освячення у Підбережі новозбудованого моста через річку Свічу, дивуватися новою сільською школою. Але лише нещодавно у часі спілкування з сільськими майстрами-умільцями стало зрозуміло, що підберезьке мереживо талантів безкрає і в наші дні багате на неповторні та яскраві дивовижі.

В основі — хрест
У Підбережі, як стверджує сільський голова Надія Романів, мало хто не володіє ремеслом лозоплетіння, хоч і не всі ним займаються: «Лозоплетіння у сільських родинах живе з діда-прадіда. Навіть побутує легенда, що ще за Австрії рікою Свічею у село приплив лозовий кошик, а брати Кулаки його виловили і розплели. Таким чином і навчилися цього ремесла. Двоє з братів — Григорій та іван — вже відійшли у засвіти, але їх нащадки і досі славляться як неперевершені кошикарі. Бог дарував добрі роки їх братові Андрієві. Чоловікові 92 роки, вже плести кошики бракне сил, а ще десять років тому до нього за наукою приходили і з навколишніх сіл. Були часи, коли у Підбережі чи не в кожній родині займалися кошикарством — допомагало вижити. Та й нині, думаю, цим ремеслом всі підбережці володіють». 

Андрій КУЛАК, кошикар, 92 роки:
— Ще у третьому класі я навчився плести. Від свого тата. Було прикро від бідності. А відтак я кошикарив аж до вісімдесяти п’яти років. Роки беруть своє — бракує сили. Але я навчив ремесла своїх дітей, а ті — внуків, внуки — правнуків. А перекази про кошики, що припливли рікою у село, — то добрі байки. Хіба, може, ті кошики були нездалі (сміється. — Авт.) і їх у Свічу повикидали. Самі розумієте, добре щось ніхто не викине. Бо то велика праця — ті кошики плести. Треба понад ріки лози нарізати в пуки і принести, відтак — посортувати, виварити, кожен прутик полупити спеціальними щипцями, позастругувати, помалюватиѕ А ще ж і сплести треба. Приблизно півсотні прутиків треба на один великодній кошик. А на кобелі — кошики великі, господарські, наприклад, для бульби, то вже не було такого строго визначеного рахунку прутиків. У селі до Великодня традиційно виготовляли лише одноручні кошики.
...Поки ми провадили розмову і любувалися лозоплетінням у родині Рішківих — Володимира та Люби, жінка вже майже завершила свій лозовий кошик. Таке собі рукотворне диво: в’язанка гнучких і непоказних вербових прутиків на наших очах стала мистецьким витвором.

Володимир і Люба РІШКІВИ, кошикарі:
— Цим ремеслом колись добре володів ще наш батько. Люди з того у селі жили. То ми навчилися і від нього, і одне від одного. Особливо рятувало кошикарство у важкі 90-ті роки безгрошів’я. До речі, всі наші діти також вміють плести кошики, але ніхто не плете. Не ті часи. Та й праця нелегка. Бо ж спочатку треба понад береги нарізати лози, вибрати рівненькі прутики. Дома їх сортуємо — довші до довших, короткі до коротких, грубші до грубших, а тонші — до тонших. Відтак варимо в окропі з годину, потім щипцями кожен прутик лупимо. Добре лозу плести свіжою. Але й можна сушити, а перед роботою вже намочувати у гарячій  воді. Тож на зиму робимо заготовки. Плести кожний кошик починаємо з дна — в’яжемо хрестовину у вигляді трираменного хреста. Робота важка, руки терпнуть, а вночі не знаєш, де їх притулити, — болять. Після хрестовини в’яжемо «парашут» — дно кошика з вертикальним каркасом. Великодні кошики плетемо з ширшими денцями, ніж, наприклад, для яблук на Спаса, для йорданської свяченої води чи іншої потреби. Бо кошик має бути вмісткий, щоб і паску покласти, і ковбасу та шинку, і щоб яйця та писанки викласти, плесканку сиру тощо. Та й сам кошик має бути невисокий, щоб усе, як на великодньому столі, празнично промовляло. Робота потребує часу. То дуже добре, якщо кошик чи два зробимо за день. Бо ж сама підготовка до роботи забирає багато часу. Ще ж спеціальним пристроєм треба наколоти стрічок — порозділяти повздовж прутики на три чи чотири частини. Ми б свої кошики впізнали з усіх. По чому? По роботі. У Підбережі кошикарів багато. Але у кожного своє плетиво — важко кошикареві повторити іншого майстра. Це лиш на вигляд вони схожі. Підберезькі кошики, на відміну від закарпатських, значно міцніші. Можна до семи кілограмів нести. А ще у кожний виріб ми вкладаємо свою душу, хочемо, щоб був найкращий. До речі, поки завершимо роботу, кошик треба до восьми разів у руки взяти. Велика праця. А колись ще в моді були кошики мальовані — з квіточками різнобарвними. Це вже у наш час — два чи три кольори.

Мамина вишиванка
Важко собі уявити, що жіноча вишиванка гладдю може мати 85 років, а кожна ниточка — як нова, не вицвіла, орнамент красою промовляє. Власне так нині виглядає відома робота Ганни Пристай, яку було відзначено на повітовій виставці ще далекого 1935 року. Бо її донька Любов Юрків (у дівоцтві — Пристай) береже не лише свідоцтво про перемогу, а й головно мамину працю, пишається нею.
Любов ЮРКІВ, народна майстриня-вишивальниця:
— Мама володіла різною технікою вишивання, але особливо любила вишивати гладдю. Недарма ж гладь називають художньою, бо ще ж і намалювати орнамент треба вміти, щоб на полотно нанести. Мама все робила самотужки. Розповідала, що рвала квіточку, розглядала її красу і досконалість та відтворювала на полотні. Вміла  і хрестиком вишивати, і низинкою. Мені більше до вподоби низинка, люблю і гладдю вишивати. Гладь і низинка — то наша родинна традиція Пристаїв. Та сорочка, що була відзначена у 1935 році, — святкова, вишита на попліні. Мама її вишила шістнадцятирічною. Такі сорочки жінки чи дівчата  одягали у великі празники, а поверх — жупан. І обов’язково — на Великдень.

Берегиня книжок і... талантів
В її вікна щомиті погляд Богородиці проникає, а бані церкви ясним омофором покривають. Бо Ліда Василенко завідує бібліотекою села Підбережа, яка невеличкою, але вичепуреною світличкою скрашує оновлене приміщення Народного дому. Жінку можна, без перебільшення, назвати не лише берегинею книжок, а й талантів. Ліда береже не лише відомості про сільські давні і сучасні ремесла та їх носіїв, а  й сама обдарована унікальними дарами — бачити красу, творити красу і навчати інших. В її руках навіть буденне стає великоднім.

Ліда ВАСИЛЕНКО, завідувач бібліотеки:
— У селі багато добрих майстрів лозоплетіння. Пишаюся, що серед них — і мій брат Микола. Він відомий на Болехівщині передусім як майстер з виготовлення лозових меблів. Використовує у роботі головно перехресну техніку — досить складну і характерну здебільшого для декоративного лозоплетіння. Знаєте, це схоже на вишивання хрестиком, лише замість полотна — навхрест складені лозові прутики, а замість ниток — стрічка лозова. А кільця і каркаси надають виробам потрібної форми. Дитячі колиски, крісла-гойдалки, книжкові полиці, етажерки, столи, стільці, дивани, підвазонники — все з лози. Микола з лози може виготовити практично що завгодно.
— Але й ваші, Лідо, творіння унікальні, хоч і не лозові. Особливо — писанки та вироби з паперу...
— Так, я здебільшого виготовляю писанки нетрадиційні — «зернівки», «нитянки», обплетені бісером та ін.
— і за змістом вони незвичні?
— Квіти, голуби, коні, зайчики, їжачки в окулярахѕ У мене навіть зимові пейзажі є на писанках, є літні квіти, метелики. Я живу серед книжок — звідсіля й творча уява. Дуже люблю творити з паперу — витинанки, модульні орігамі, які складаються з тисячі модулів, об’єднаних в один образ. При бібліотеці веду гурток «Салон цікавих зустрічей» — вчу дітей всього, що вмію сама. Наприклад,  ми вчимося виготовляти той чи інший вид писанок — щотижня інший. і так аж до Великодня. Такі писанки, які я виготовляю, можна побачити лише у Підбережі. Бо лише я їх роблю. Маю мрію створити дерево, на якому б кожна гілка символізувала якусь пору року, а на гілках порозвішую відповідно і писанки з зимовими, літніми, осінніми та весняними орнаментами. Але то лише ще мрія.
ѕВід скромності Ліда Василенко і не похвалилася своєю бібліотекарською майстерністю. То вже сільський голова Надія Романів розповіла, а ще — дипломи та грамоти на стіні бібліотечної світлиці. Так-от: сільська бібліотека перемогла в обласному конкурсі «Найкраща сільська бібліотека 2011 року» в номінації «найкращий читацький клуб, об’єднання», а 2012 року Ліда Василенко увійшла до ста найкращих бібліотекарів України.
Тож я переконаний, що буде замало величати село Підбереж столицею бойківського лозоплетіння. Тому що село, яке нараховує десь до 500 обійсть, є унікальним скарбом людських талантів і народних ремесел. Вони й творять його сучасне неповторне мереживо — підберезькі дивовижі.
Ігор ЛАЗОРИШИН

Переглядів: 501 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020