Середа, 2020-09-23, 11:28 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2020 » Травень » 3 » Поцілунки у давньому Станиславові
11:03 AM
Поцілунки у давньому Станиславові

Цілуючи дорогих нам людей, ми виявляємо до них нашу любов і ніжність. А от у давні часи поцілунки інколи ставали приводом для забобонів, пересторог і навіть судових процесів. В місцевих газетах обговорювалися питання, наскільки безпечними та етичними є поцілунки, а також кого і коли можна цілувати.

Галицька преса про поцілунки

У 1886 році «Кур’єр львівський» опублікував уривок зі щоденника молодої панни, яка описувала свій перший поцілунок: «Двадцятого травня пан Р. поцілував мене вперше. В мене виникло відчуття, неначе я знаходжуся в кімнаті, наповненій трояндами, що плавали у меді, парфумах і шампанському. Мені здалося, що по моїх нервах пробігло якесь ніжне створіння на тонких діамантових ніжках, а по моїх жилах пропливли човни, на яких сиділи янголи. Моїм тілом неначе розлилася магічна райдуга».

Проте висловлювалися й ідеї про небезпеку поцілунків. У 1892 році преса закликала батьків цілувати дітей якомога рідше, щоб випадково не передати їм якусь інфекцію. В ті часи епідемії різних заразних хвороб не були рідкістю в галицьких містах. Особливо небезпечними вважалися поцілунки при хворобах дихальних шляхів. У 1898 році заразився дифтерією 35-річний мешканець Станиславова, донька якого теж хворіла на цю недугу. Незважаючи на старання лікарів, маленька пацієнтка померла, і батько поцілував її, коли вона вже лежала у труні. Як стверджувала преса, зараження батька могло настати саме внаслідок поцілунку.

У 1889 році в галицькій пресі обговорювалося питання театральних поцілунків. Висловлювалася думка, що актор не повинен цілувати свою партнерку на сцені посправжньому, а лише вдавати поцілунок, щоб не порушувати норми моралі. Пропонувалося навіть увести штрафи для акторів, які під час вистави цілували своїх партнерок по сцені.

У 1911 році галицькі газети розглядали питання подружніх поцілунків, зокрема скільки разів у день чоловік повинен цілувати свою дружину. Висловлювалися думки, що він мусив це робити щонайменше двічі у день. Проте, на думку «Кур’єра львівського», цього було замало – чоловік, який кохав свою дружину, мусив цілувати її не менш ніж п’ять разів у день.

Газета навіть запропонувала точний розклад подружніх поцілунків: перший поцілунок вранці перед сніданком, другий – коли чоловік виходить з дому у справах чи на службу, потім увечері, коли чоловік повертається додому, а також перед вечерею та перед сном.

«Цілую ручки»!

На початку ХХ ст. прості галичани, зокрема й мешканці Станиславова, не відмовляли собі у задоволенні поцілувати своїх рідних, друзів і коханих. Газета «Кур’єр станиславівський у серпні 1903 року описувала сцену прибуття подорожніх на вокзал у Яремчі: «На здорових личках панянок розквітла радість, коли з потяга почали виходити перші подорожні. Ось вийшов якийсь молодий, обвішаний пакунками чоловік з вусами – і до його уст одразу ж припала молода жінка, яка ніжно поцілувала свого стомленого чоловіка.

Я стояв у справжньому вирі обіймів і поцілунків і чекав, щоб і мені хтось сказав вітальне слово. Аж тут побачив свою кузинку з веселими очима і ясним личком. Хвилину або дві я намагався побороти свою природну сором’язливість, а потім теж поцілував її у рум’яну щічку. У відповідь почув, що «дорогий кузен мусить лишитися з нами на всю неділю, бо маємо свято і танці».

У січні 1901 року газета описувала звичаї станиславівських любителів розваг:

«Нічні гуляки зазвичай розходяться по хатах невеликими групками. Вони голосно розмовляють, а на розі вулиці цілуються направо і наліво. Хоч це не так уже й легко через темряву і випитий алкоголь. Вся компанія переціловується по кілька разів, а потім кожен іде у свій бік. Пересування їм дуже утруднюють ліхтарі, які чомусь завжди опиняються на їхньому шляху…»

Однак у середовищі еліти така поведінка вважалася неприйнятною. Судячи з порадника хороших манер, виданого у кінці ХІХ століття, навіть нареченому в день заручин не дозволялося поцілувати свою обраницю в губи: «У день заручин наречений повинен подарувати своїй обраниці гарний букет із білих квітів і одягти їй перстень на четвертий палець лівої руки. Після того, як він одягнув перстень, наречений може попросити дозволу в батьків дівчини поцілувати її. Одержавши згоду, він цілує свою наречену в чоло, у волосся або в руку».

Зате досить поширеним був звичай цілування руки. В ХІХ ст. цілування руки мало зовсім інше значення, ніж рукостискання. Рукостискання виражало рівність між двома людьми, а поцілунок руки підкреслював вищість одного з них. Людина, що знаходилася нижче в соціальній ієрархії, цілувала витягнуту руку того, хто стояв на вищому щаблі соціальної драбини, щоб показати свою повагу. Навіть у наші дні прийнято цілувати руки високих служителів церкви, зокрема Папи Римського.

Раніше цілували руки й світських правителів, а також найстарших осіб у родині. Щодо жінок, то далеко не кожна удостоювалася такої честі. Цілували руки жінкам, які належали до еліти, особливо якщо вони були старшими. Молодим і незаміжнім дівчатам руки цілували рідше, бо це могло бути сприйняте як намагання пофліртувати.

На вулиці руки зазвичай не цілували, щоб не поставити даму в незручне становище: а раптом її рукавичка буде мокра від снігу чи дощу, або несвіжа чи не скроплена парфумами? Мешканці Станиславова зазвичай віталися зі знайомими дамами, знімаючи капелюх і шанобливо промовляючи: «Цілую ручки!» А ось у бальній залі, в театрі чи у гостях цей звичай був обов’язковим. При цьому чоловікові слід було пам’ятати, що для поцілунку він повинен схилитися до поданої руки, а не підносити руку пані до своїх вуст.

Поцілунки і закон

У 1890 році в галицькій пресі піднімалося питання, чи можна вважати поцілунок на вулиці порушенням громадського порядку. На думку юристів, згідно з австрійським правом, поцілунок на людях не можна було вважати правопорушенням, якщо він був здійснений за обопільною згодою. На «недозволені» поцілунки зазвичай скаржилися жінки, але в пресі зазначалося, що жінка, яка поцілувала чоловіка проти його волі, також мусила бути покарана, особливо якщо чоловік був одруженим. Адже такий інцидент міг створити проблеми в його подружньому житті.

У жовтні 1900 року в станиславівському суді розглядалася сенсаційна справа про поцілунок відповідно до скарги продавчині крамниці іграшок та музичних інструментів «Лувр». Цій продавчині було всього вісімнадцять років, вона мала чудові фіалкові очі, коралові вуста і горде ім’я – Реґіна. Колегою панянки був такий собі Сало Ґрауштейн – його непоетичне ім’я, мабуть, було скороченням від єврейського Саломон. Він мав двадцять років, і замість того, щоб уважно слідкувати за товаром, захоплено дивився у дівочі очі. Реґіна, проте, залишалася байдужою.

Водночас вона не відмовляла собі у задоволенні погратися з юнаком, як кіт з мишею, і випробувати на ньому весь арсенал свого кокетства. Врешті-решт юнак не витримав: зізнався дівчині у своїх почуттях і попросив поцілунку. А вона лише розсміялась йому в лице, назвала дурнем і сказала, що поцілунку від неї він ніколи не одержить. «Побачимо!» – вигукнув ображений юнак і пообіцяв собі, що поцілує жорстоку красуню, що б це йому не коштувало. І дотримав слова. Одного дня Реґіна сиділа у кріслі замислена, схиливши голову. Аж тут до неї тихенько підкрався Ґрауштейн, обпалив її обличчя поцілунком і, сам збентежений своєю хоробрістю, похапцем вибіг із крамниці.

Реґіну охопив шалений гнів. Вона вирішила помститися Ґрауштейну за те, що він посмів її поцілувати, незважаючи на категоричну заборону, і цим наразив на кпини колег і колежанок. І вона подала на нахабного залицяльника до суду. Розгублений Сало Ґрауштейн зізнався у своєму вчинку, але стверджував, що то був лише невинний жарт, а Реґіна, здається, не так вже й була проти… Та й який може бути злочин у поцілунку? Проте панянка рішуче заперечила, що начебто давала згоду, а свідки інциденту підтвердили, що Сало давно прагнув вчинити цей «замах». В результаті бідолаху засудили за образу гідності на п’ять днів арешту. Засуджений одразу ж спробував опротестувати вирок, стверджуючи, що це надто суворе покарання. Ця курйозна судова справа набула широкого розголосу в місті.

Трафунки і курйози, пов’язані з поцілунками

Курйозний випадок із поцілунком трапився у 1889 році. До місцевого рабина прийшла єврейська пара, що просила про розлучення. Чорноволоса Марта гірко жалілася на свого благовірного і стверджувала, що, незважаючи на всі старання поладнати з чоловіком, жити з ним не може і його не кохає. Рудий Янкель, її чоловік, стояв поруч і розпачливо позирав на свою другу половину. Він категорично відмовився дати розлучення, присягаючись, що життя без дружини буде здаватися йому порожнім. Однак Марта наполягала на своєму і врешті-решт Янкель погодився дати їй розлучення.

Рабин устав зі свого місця й тихо промовив, що з того моменту Марта і Янкель уже не є подружжям, а їхні шляхи розходяться назавжди. Зі сльозами на очах Янкель попросив дати йому дозвіл на останній подружній поцілунок. Рабин і Марта погоджуються, Янкель міцно обіймає свою тепер уже колишню дружину і… сильно кусає її у ніс.

Ще один травматичний поцілунок трапився у 1898 році. До Станиславова зі Львова приїхав торговець Іґнацій Вернацик. Він побував на місцевому ярмарку, а потім відпочив у шинку. Вже добряче п’яний, він вийшов увечері з шинку і почав дражнити чужого коня, що стояв поруч. Кінь спочатку ніяк не реагував на торговця, але врешті-решт підпилий жартівник таки розізлив тварину.

Розлючений кінь «поцілував» торговця – хапнув його зубами за обличчя так, що відкусив губу і частину підборіддя. Кажуть, після цього випадку серед галичан довший час побутував крилатий вираз – «кінський поцілунок». І коли з кимось траплялася неприємність, на яку він наразився сам, люди казали: «Ото має тепер кінський поцілунок!».

У ХІХ ст. побутував забобон про поцілунок вдівця. Зокрема галичани вірили, що коли вдівець збирається одружитися вдруге, заручається і вперше цілує свою наречену, це приносить великі муки душі його першої дружини. Однак закохані здебільшого не дуже зважали на цей забобон і з задоволенням цілували одне одного.

Олена БУЧИК


Переглядів: 34 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020