Наприкінці ХІХ століття галицький фармацевт мав бути досить заможною людиною, щоб відкрити власну аптеку. Якщо в середині ХІХ ст. аптеку можна було відкрити, маючи 12-15 тис. злотих ринських, то станом на 1894 рік «аптечний капітал» складав 60-70 тис. для невеликого міста.

Щоб відкрити аптеку у Львові чи Кракові, аптекар мусив мати ще більшу суму – близько 80 тис.

Ціни у галицьких аптеках були доволі високими, бо власники прагнули чимскоріш «відбити» вкладені гроші. Тодішні аптекарі заробляли близько 8-10 тис. злотих ринських у рік чистими, що на ті часи було більш ніж пристойним заробітком. Для порівняння: шкільний учитель заробляв близько однієї тисячі злотих ринських у рік.

Тих фармацевтів, яким удалося відкрити власний заклад, вважали везунчиками, хоч аптек у Галичині гостро не вистачало. Наприкінці ХІХ ст. на цілу Галичину нараховувалося приблизно двісті аптек при кількості населення близько шести мільйонів чоловік. Більшість фармацевтів наймалася на роботу у вже існуючі заклади, працюючи по 16 годин у день за досить скромну платню. Таким чином, аптекарський бізнес у тогочасній Галичині все більше перетворювався на монополію кількох десятків аптекарів.

Однією з причин такої ситуації називали високу вартість участі у конкурсах на відкриття аптек, які оголошували державні чиновники. У пресі все частіше лунали заклики змінити цю ситуацію, щоб галицьке аптекарство могло розвиватися.

Що стосується Станиславова, то тут було кілька щасливчиків, які спромоглися стати власниками аптек у кінці ХІХ ст. Це Ян Мацура, власник аптеки «Під срібним орлом» на вул. Карпінського (тепер початок вул. Галицької), Альбін Амірович, який відкрив аптеку «Під Божим провидінням» у 1877 році, та Адольф Байль, який з 1875 року був власником аптеки на площі Ринок. Очевидно, ці панове були дуже небідними людьми. 

Газета «Кур’єр львівський» від 27 липня 1894 року

Олена БУЧИК