У Франківську є тисячі будинків. Кожен із них має адресу, втім, це не єдиний спосіб ідентифікації. Деякі будівлі люди ще вирізняють за закладами, що в них містяться.

І лише небагатьом спорудам пощастило отримати власні імена. То де ті будинки, і що означають їхні назви?

Перший «житловий будинок», то насправді цілий комплекс, збудований ще у XVII столітті, тобто – палац Потоцьких. Хоча магнатам він належав лише якихось сто років. У 1771-1791 роках палац був власністюКатерини Коссаковської, далі тут розміщувався військовий шпиталь, що почергово лікував австрійських, польських, радянських і, не надто довго, українських вояків. Протягом 2004-2017 років тут «хазяйнував» олігарх Олег Бахматюк. Тепер ним опікується новостворене комунальне підприємство «Простір Інноваційних Креацій «Палац» Але таку назву не те що запам’ятати, вимовити важко, тож у народі він і далі – Палац Потоцьких.

У ХІХ столітті багато кам’яниць споруджували із прорізними арками. Вони були потрібні, аби на подвір’я могла заїхати підвода з дровами чи фіакр з гостями. За сучасною адресою Галицька, 5 колись стояв білий двоповерховий будинок із арковим проїздом. Сучасники називали його – «Широка брама». Під час Першої світової війни його спалили російські мародери, а в 1930-х промисловець Майєр Бертіш звів тут житлову чотириповерхівку.

До радянської націоналізації усі будинки мали власників, яких замінили ЖЕКи. З часом прізвища батьків-засновників стерлися з людської пам’яті, та є один ґазда, якого не забули. У 1913 році на початку стометрівки архітектор Фредерік Януш спорудив величну кам’яницю, яка стала другою п’ятиповерхівкою Станиславова. Замовником був заможний німець Карл Гаусвальд, який заробив свої статки на торгівлі зброєю та різними залізними товарами. У його нащадків більшовики кам’яницю відібрали. З 1971 року на першому поверсі працював великий магазин одягу «Силует». Останнім часом, завдяки краєзнавчим публікаціям, все більш популярною стає первісна назва споруди – кам’яниця Гаусвальда.

Ще одна «іменна будівля» розташована на Валах. До огорожі колишнього палацу Потоцьких притиснута одноповерхова хатинка, яку здавна називають «будинком садівника». За Польщі там справді мешкав садівник, який доглядав за сусіднім сквером. Франківець Валерій Прияткін-Німий згадує, що ще у вісімдесятих там жили дід з бабою, які дивилися за порядком на Валах. Коли палац Потоцьких приватизували, про будинок забули. Але минулого року міська влада додивилась, що він не входить до складу резиденції, тож споруду продали у приватні руки. Нині там триває ремонт.

Будинок на Січових Стрільців, 24 спорудив 1880-х роках адвокат Розенберг. На початку ХХ століття там винаймало кілька кімнат товариство «Руська бесіда», а в 1911-му Іван Франко читав свою поему «Мойсей». Однак у народі будинок називають не «Франкова світлиця», а… «Бомбей». Чому? Є кілька версій. Насамперед, у зовнішньому оздоб­ленні вгадуються індійські архітектурні мотиви. Від 1960-х там працювала їдальня, де завжди було багато людей – як в Індії. А найбільш спритні там «бомбили», тобто тихцем розпивали принесений з собою алкоголь. Можливо, назва пішла від пляшки дешевого вина – «бомби».

Радянське житлове будівницт­во не могло похвалитись особ­ливими шедеврами. Будинки зводили за типовими проектами, і то були одноманітні коробки з різною кількістю поверхів. Авторсь­кі проекти, що виділялись на тлі сірих хрущовок, трап­лялись нечасто. Наприклад, будинок на перехресті теперішніх Лепкого і Незалежності. «Прикарпатська правда» від 21 березня 1969 року з гордістю повідом­ляла, що 40 сімей працівників облміжколгоспбуду одержали тут ордери на нові квартири. П’ятиповерхівка була оперезана балконами з вис­тупами, через що її охрестили – «будинок-пила».

Від людей, кому за п’ятдесят, часто можна почути «був у Кривому», «зустрінемось біля Кривого». Так вони називають довгий будинок на Грушевського, 11, який простягається аж до повороту на Курбаса. Його спорудили у 1960-му для облспоживспілки. У центральному об’ємі розташовувались офісні приміщення, а по боках – квартири спілчан. На першому поверсі, в лівому крилі, працював фірмовий магазин, де продавали смачні тушонки власного виробництва. У вісімдесятих при магазині відкрився кафетерій, який прозвали «Кривим» через характерну конфігурацію будинку. Колекціо­нер Зеновій Жеребецький згадує, що заклад був популярним, там готували непогані чанахи, а ще він уперше спробував там каву з… горілкою.

Потім внизу працював ресторан «Золота підкова», який поступово занепав. Сьогодні у правому крилі діє мінімаркет, і при ньому теж є кафетерій.

Іван Бондарев