П`ятниця, 2020-04-10, 9:28 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2013 » Травень » 24 » Славні предки – такі ж нащадки
6:08 PM
Славні предки – такі ж нащадки
Кажуть, що історія повторюється: у періодах, у подіях,  у постатях. Наші славетні предки – галичани в далекі часи середньовіччя ставали на прю із численними ворогами, що  сунули на наші землі то із заходу, то зі сходу. Вміле володіння зброєю, тактичні навички ведення війни, відчайдушність характеру і безприкладний героїзм дозволяли нашим краянам  у давнину  не тільки зупиняти ворожі полчища, але і перемагати нападників. Через гени військова завзятість передалася і їхнім нащадкам. Січові стрільці та вояки УПА – ось найбільш  яскраві приклади  військової доблесті та наступності у поведінці галичан.

Зрозуміло, що найбільше для тих давніх часів заняття військовою справою зосереджувалося у столиці держави – славному місті Галичі. Тут була  і княжа дружина, і боярські полки на чолі з воєводами. Пожовклі від часу літописні сторінки донесли до нас їхні імена. Це – Іван Халдієвич, Коснятин Сірославич, Тудор Єлчич, Юрій Домажирич, Держикрай Володиславич, Гліб Зеремійович та інші. 
Безумовно, що подібна військова залога була у кожному поселенні, яке у часи війни одразу організовувало  ще й військове ополчення із селян та ремісників. Це означає, що галичани (незалежно від походження і соціального стану) однаково володіли і різноманітними знаряддями праці, і зброєю.
Пишучи про героїчні події визвольних змагань 30-50-тих років минулого століття, ми у статті «Звитяжці Галицької землі» спробували відстежити, із яких сіл теперішнього Галицького району було найбільше представників керівного  складу  ОУН-УПА. Під час збору інформації ми звернули увагу на ще одну цікаву особливість щодо відомих осіб того періоду. Велика кількість членів ОУН, а згодом активних учасників УПА, була із двох  галицьких сіл – Крилоса та Залукви. Як знаємо, якраз  ці два села творили у минулому основу княжого Галича. Чому саме змогли виділитися представники обох населених пунктів. Причин, на нашу думку, може бути дві: історична традиція і передача заняття військовою справою нащадкам через кров та активна позиція громад  названих сіл щодо розгортання національно-патріотичного руху за польського панування. 
     
Крилос. У цьому селі, яке є серцем княжого Галича,  важко не бути патріотом.  Тут історична пам’ять спонукає людину замислюватися над проблемами минувшини чи сьогодення.  Бо лишень на міцному історичному фундаменті ми зможемо побудувати своє майбутнє.  Історичне підгрунтя зробило із крилошанами свою справу. У 30-тих роках Крилос виділявся своєю активністю. Тут мешкало кілька свідомих інтелігентів, діяли різноманітні культурні та спортивні товариства. Саме у Крилосі виник один із перших у повіті осередок ОУН. Активну роботу щодо його організації проводили Тит Капусняк, Данило Воробчак, Іван Шляхтич, Олекса Кривий, Василь Бойчук   та син місцевого священика Сергій Гошовський.  
Перші «совіти»  на могли пробачити мешканцям Крилоса такої активності. Ще до початку Другої світової війни у селі було заарештовано 23 жителів, окремі з яких були розстріляні без суду і слідства, а інші засуджені на різні терміни покарання. Архівні джерела дають змогу відстежити їхні долі. Так до розстрілу були засуджені: Бойчук Семен (1917 р.н.), Воробчак Данило (1902р. н.), Духович Василь (1917 р.н.), Капусняк Тит (1913 р.н.), Мельничук Семен (1903 р.н.), Фіголь Михайло (1911 р.н.). Місця поховання їх залишилися невідомими.
По десять років каторжних робіт отримали: Бойчук Іван (1914 р.н.), Духович Василь (1901 р.н.), Духович Семен (1911 р.н.), Маланій Михайло (1904 р.н.), Мельничук Тит (1919 р.н.), Семкович Семен (1920 р.н.). Доля керівника повітового проводу ОУН Василя Бойчука (1911 р.н.) на сьогодні не з’ясована. Він перебував у Станіславській тюрмі, а що сталося з ним далі – невідомо. Його справу з 1964 року припинено, а всі інші члени ОУН були реабілітовані уже в роки незалежної України.  
На зміну старим кадрам ОУН у селі прийшла молода плеяда борців. На їхню долю уже випала війна, а тому вони взяли до рук зброю і виступили на смертний бій із лютими ворогами. Як і в середні віки вони наступали і з заходу, і зі сходу. Серед мешканців Крилоса того періоду було чимало талановитих керівників, які в оунівському підпіллі та лавах УПА займали високі посади. І ще одна цікава заувага,  коли була ослаблена чоловіча ланка підпілля, бо в основному чоловіки-оунівці були заарештовані ще до війни, то їхнє місце заступили жінки. Уродженці цього села були відомими оунівцями та повстанцями:
Духович Прокіп (1920 р.н.) –керівник СБ Калуського окружного проводу ОУН, випускник Станіславської гімназії, член ОУН з 1943 року, на нелегальному становищі з 1944 року , псевдо «Дора», «Петро», «Іван», «Мар’ян».  Загинув 18 листопада 1950 року біля с. Бережниця Калуського району.
Духович Василь (1919 р.н.) –керівник обласного проводу ОУН Чернівецької області,  псевдо «Чумак», «Остап», «Сувенір», нелегал з 1944 року. Заарештований органами МДБ у 1947 році. Був засуджений до розстрілу, який згодом замінили на 25 років каторжних робіт.
Мельничук Василь (1918р.н.) – керівник Коломийського надрайонного провода ОУН, слідчий надрайонної реферантури СБ Станіславщини, пізніше надрайонний референт СБ Тлумаччини.  В період німецької окупації закінчив три курси медичного факультету Львівського університету, на нелегальному становищі з 1944 року, псевдо «Остап», «18-75», «С-66», «505». Він очолював на той час вузловий пункт зв’язку Карпатського крайового проводу ОУН з Крайовим проводом «Поділля».  Тому чекісти прагнули схопити «Остапа»  живим, однак це їм не вдалося. В.Мельничук загинув 24 червня  1951 року  на пункті зв’язку при спробі втечі. 
Савчук Михайло (1913 р.н.) – референт пропаганди райпроводу ОУН. Загинув 1949 року у с.Дорогів Галицького району. У книзі П. Содоля згадується М. Савчук на псевдо «Байдак», повітовий провідник Галицького району.
Федорняк Володимир (1926р.н.) – старший радист групи парашутистів Закордонних Частин ОУН, яких було скинуто з англійського літака у Коршівському районі Станіславської області,  псевдо «Мирон», загинув в сутичці з агентурно-бойовою групою  у Чорному лісі 7 червня 1951 року.
Воробчак Євдокія (1926 р.н.) – спецкур’єр надрайонного проводу ОУН, заступниця керівника УЧХ райпроводу, псевдо «Христя», «Надя». Заарештована у жовтні 1945 року і засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років обмеження у правах.
Духович Текля (1924 р.н.) – машиністка Станіславського надрайонного проводу ОУН, псевдо «Зоряна», «Тетяна». Загинула 16.09.1949 року на схилі гори Ріп’яка на межі Солотвинського та Надвірнянського районів.
Духович Марія (1923 р.н.) – член повітового проводу ОУН, повітовий лікар-хірург, псевдо «Оля». Підірвалася гранатою у Вікторівському лісі в 1946 році.
Мельничук Анастасія (1924р.н.) – воячка УПА в сотні «Боревія», пізніше радистка окружного проводу ОУН, псевдо «Віра». Заарештована наприкінці квітня 1946 року. Вирок – 10 років позбавлення волі і 5 обмеження у правах.
Федорняк Марія (1918 р.н.) – керівник жіночої сітки ОУН, псевдо «Соня». Заарештована у грудні 1946 року, загинула 17.03 1947 року в ув’язненні.
Фіголь Теодозія (1924 р.н.) – керівниця УХЧ повітового проводу ОУН, псевдо «Тамара», «Галя». Засуджена на 8 років позбавлення волі.
     
Залуква. Активність залуквян на патріотичному полі теж має історичне підґрунтя. Коли під час листопадових подій 1918 року потрібно було перебрати владу у Галичі та околиці, то першими із Залукви вирушили селяни кількістю сто осіб, яких вела за собою учителька Іванна Блажкевич. У 30-тих роках минулого століття активним діячем, який гуртував навколо себе молодь, був Олекса Пилипонько. Він створив у селі і перший осередок ОУН, а з 1941 року став членом обласного проводу цієї організації. Провідник О. Пилипонько (псевдо «Остап») був душею багатьох молодіжних зібрань, де гартувалися кадри майбутніх борців за незалежність України. Заарештований німцями у вересні 1941 року. Залуквянський провідник був відправлений у концтабір Маутгаузен, де перебував до весни 1945 року. Згодом був переведений у концтабір Ебензе, де помер від туберкульозу і був спалений у крематорію.
Свого очільника, який мучився у німецькому полоні, заступили його наступники, які влилися до лав ОУН, а пізніше стали активними борцями у  військових одиницях УПА. Окремі із жителів с. Залукви займали  у ній провідні посади. Їхні імена золотими літерами вписано на сторінках національно-визвольної боротьби. 
Дирда Ольга (1923 р.н.) – член обласного проводу ОУН, псевдо «Оришка», «Оленка». Заарештована в 1946 році, засуджена на 15 років ув’язненння. Померла у таборах Воркути.
Квасній Богдан (1923 р.н.) – чотовий УПА сотні «Яструба», псевдо «Високий»
Квасній Дмитро (1924 р.н.) –член надрайонного проводу ОУН. Загинув у бою 1944 року.
Криса Богдан (1926 р.н.) – чотовий УПА сотні «Середнього». Загинув у бою.
Криса Володимир (1923 р.н.) – провідник Юнацтва ОУН, окружний референт пропаганди ОУН Калуської округи, псевдо «Гордієнко». Загинув 12 жовтня 1945 року біля села Ріп’янка Калуського району.
Мацькевич Володимира (1923 р.н.) – студенка вчительського інституту, зв’язкова повітового проводу ОУН. Закінчила гімназію сестер-василіанок у Львові. Заарештована 24.06.1941 року. Подальша доля – невідома. Найвірогідніше, що  вона була замучена у Станіславській тюрмі і захоронена у Дем’яновому Лазі. 12 .03. 1948 року справу припинено.
Петраш Ярослав – районний провідник ОУН Тлумаччини, псевдо «Кучерявський», «Козак». Захоплений у полон агентурно-бойовою групою УМДБ 3 квітня 1951 року. Подальша доля –  невідома.
Скрентович Іван (1923 р.н.) – сотенний УПА, районний референт СБ Солотвинщини, керівник СБ Тлумацького надрайонного проводу ОУН, псевдо «Морозенко», «Зенко». Загинув у сутичці з чекістсько-військовою групою біля с. Милування Тисменицького району.
Скрентович Марія (1925р.н.) – окружний провідник ОУН Станіславщини. Закінчила гімназію та  торговельну  школу. Зв’язкова обласного проводу ОУН i кур’єр до Крайового проводу, керівник обласної жiночої сiтки Юнацтва, з березня 1944 – жiночої сiтки ОУН. В березнi 1945 арештована. Засуджена на 15 років каторги.
Скрентович Євген (1930р.н.) – районний провідник ОУН Тисмениччини, псевдо «Славко», «Чорнота». Загинув 13 березня 1951 року біля с. Клубівці Тисменицького району у сутичці з бойовим загоном Управління МДБ.
Підсумовуючи написане, мусимо зауважити, що у випадку із Залуквою маємо досить цікаву ситуацію. Коли в інших селах  краю боротьба фактично була припинена,це село  і надалі залишалася на передових позиціях. Чого вартує той факт,що у лави повстанських підпільників влилися молоді хлопці 1930-1932 року народження. 
Скрентович Ігор, псевдо «Ромко», охоронець Станіславського окружного проводу ОУН (загинув на Бійній горі біля Єзуполя). 
Наконечний Степан, псевдо «Гамалія», «Кривоніс», стрілець Ста­ніславського надрайонного про­во­ду ОУН (загинув 20. 06.1951р. у с. Тязів Тисменицького району).
Лисак Степан, псевдо «Олег», охоронець Станіславського надрайонного проводу ОУН. Загинув 18.06. 1951 р.
Ще у літературі на повстанську тематику ми зустріли одного залуквянина Михайла (прізвище не встановлено, 1930 р.н.). Він був вояком сотні «Іскри», пізніше охоронцем надрайонного проводу ОУН Надвірнянщини, а згодом йому довірили очолювати районну реферантуру пропаганди Яремчанського району. 15 вересня 1951 року він був захоплений у полон. Подальша його доля невідома. Можливо, хтось із жителів села  знає, хто би то міг бути?
Іван ДРАБЧУК, історик, член НСКУ

Переглядів: 439 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020