Уже минуло майже 80 років, та «золотий вересень» 1939-го — радянської окупації західноукраїнських земель і досі на Прикарпатті відлунює гіркотою скорботи і незагойними ранами. і розкопки поховань десятків невинно убієнних у «таборі смерті» — на давньому єврейському кладовищі в Івано-Франківську, які ще тривають, вкотре засвідчують, що сліди нелюдів-визволителів досі проступають ужинками смерті.

Йдеться про мікрорайон дачного масиву Івано-Франківська — між міським озером і Набережною ім. Василя Стефаника, зокрема про територію колишнього і сьогодні закритого для поховань єврейського кладовища. Саме тут працівники «Прикарпаттяобленерго», зокрема фірма, яка провадила землекопні роботи, у серпні цього року на території кладовища (тепер це біля нього), заснованого в кінці ХIХ — на початку ХХ ст., натрапила на людські скелетовані останки. Знахідка збурила людей, які звернулися до міської ради, і 15 серпня оперативний відділ івано-Франківської міської ради поінформував про чергову страшну знахідку комунальне підприємство обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, репресій та депортацій тоталітарних режимів «Пам’ять».

Василь ТИМКІВ, директор КП «Пам’ять», голова обласної громадської організації «Івано-Франківське обласне товариство «Меморіал» ім. Василя Стуса»:

— 16 серпня ми вже були на місці знахідки. І справді, у прокопаній трактором траншеї глибиною до метра побачили деякі фрагменти людських останків. Після того, як ми прочистили бічну стінку цієї траншеї, з’ясувалося, що це шар скелетованих людських останків товщиною до 30—35 см, а довжиною на той час до 5 м. Ми вирішили організувати пошукові роботи, щоб зрозуміти суть поховання. Одразу було видно, що це не цивільні одиночні поховання, тому що залягали масивом, спільною могилою і без розмежування. і також — не тифозні поховання. Бо їх облаштовували глибше і не на звичайних кладовищах, а в окремих місцях. Нам було відомо, що місце знахідки у 1939—1941 рр. радянська влада використовувала для поховання жертв політичного терору НКВС, а цивільний єврейський цвинтар на той час вже не діяв. Відтак, коли прийшли німці, в «таборі смерті» провадили масові поховання вже своїх жертв. А з 1944 року знову там розпоряджалися енкаведисти. Тож ми повинні були з’ясувати головне: знайдені останки людей — це жертви комуністичного чи фашистського тоталітарних режимів? Подальші розкопки означили траншею довжиною понад 10, завширшки до 2 і глибиною до 1 м. Останки залягали в ряд один за одним, у витягнутому положенні, але дещо зігнутому. Бо через заокруглене дно траншеї убієнні не поміщалися. А на протилежній бічній стінці також були людські черепи — трупи складали «валетом». У два, а то й у три шари. Глибина поховання вказує на почерк НКВС.

Німці ж поводилися, як неоколоністи й економили землю — ховали свої жертви в дуже глибоких ямах, у яких і хата могла сховатися. До речі, контури тих ям і сьогодні проглядаються.

Є ще свідок — пані Марія, 1930 року народження, яка жила в будинку навпроти кладовища і підлітком бачила, як енкаведисти на вантажівках возили туди розстріляних, а також як гонили на масове знищення свої жертви фашисти. По-різному окупанти і розстрілювали людей. Фашисти хаотично знищували групу людей і навіть ховали напівживих, а енкаведисти стріляли в голову й добивали свої жертви. Під час розкопок ми не знайшли гільз, тож, очевидно, людей вбивали у катівнях НКВС чи пристосованих для терору приміщеннях тодішнього Станіслава (теперішній вул. Сахарова) чи на розі вул. Короля Данила і Мазепи тощо. Майже у кожному черепі ми виявили кульові сліди. Серед артифактів — радянські копійки 1939 року та польські довоєнні монети, хрестики і католицькі медальйончики із зображенням Святої Діви Марії, елементи взуття й одягу.

Можемо припустити, і я більше до цього схиляюся, що віднайдені останки — це жертви терору НКВС жовтня — початку грудня 1939 року. Головно люди елітного соціального прошарку, зокрема інтелігенція, тому що серед артифаків є вставні зуби з коронками і навіть щелепи, а селяни про себе так не дбали і не вкладали кошти у власне здоров’я. Ми наразі ексгумували не менше 30-ти осіб, але кінцеву кількість визначать лише спеціалісти. Маємо дуже фахового з багаторічним стажем судмедексперта Омеляна Левицького, який допоможе визначити кількість, вік і стать скелетованих людських останків. Поруч із розкопаною траншеєю є ще одна, прокопана паралельно, і стінки її ми виявили. Можливо, є ще й третя. Висновки буде зроблено після низки експертиз згодом, бо роботи тривають.

...8 травня 1964 року радянська влада на єврейському цвинтарі встановила пам’ятний знак, на якому написано: «На цьому місці у 1941—1944 роках німецько-фашистські загарбники розстріляли понад сто тисяч радянських громадян та полонених інших країн». Чи не доречно після завершення розкопок у «таборі смерті» і необхідних експертиз на цій плиті з напівправдою викарбувати слова пам’яті і про слід московських окупантів, написаний кров’ю жителів Станіслава у жовтні — грудні 1939 року?

Ігор Лазоришин