Четвер, 2020-01-23, 8:50 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Серпень » 5 » Станіслав Власов мріє розшукати у Підгірках могилу Січових стрільців
11:26 PM
Станіслав Власов мріє розшукати у Підгірках могилу Січових стрільців
Зі Станіславом Власовим вдалося познайомитися у соціальній мережі Facebook. Проте тільки недавно дізналася, що він — калушанин. Точніше — донеччанин, але уже з підгорецькою пропискою. На відміну від багатьох краян, активно цікавиться історією Калуша та України. Підготував декілька монографій про діячів Національно-визвольного руху та фундаментальну працю "Український Іменослов”, де зібрано майже 2500 імен українців і предків українського народу.
Станіслав Власов очолює Історичне товариство "Українська Варта” та є членом Історичного клубу "Холодний Яр”. Працював у Бібліотеці Симона Петлюри у Парижі та в архівах українських спецслужб. Нині Станіслав Власов — гість "Вікон”.
— Станіславе, прошу розказати, хто ти, звідки, де народився, яку маєш освіту, ким працюєш — загалом, усе, що може знадобитися для представлення нової людини читачам.
— Я — українець, народився у місті Слов’янську на Донеччині. Рід мій походить зі старовинного українського села Зайцеве, біля Бахмуту (нині — Артемівськ). Прізвище Власов мої предки-українці отримали від урядників російської окупаційної влади. Виріс я у Горлівці, там закінчив педінститут іноземних мов, за фахом — вчитель іноземних мов. Зараз працюю викладачем в Івано-Франківському Університеті права імені Короля Данила Галицького. На Галичину переїхав, бо звідси походить моя дружина Неля.
— Звідки таке зацікавлення історією? Прошу уточнити — якою саме історією? Якими періодами, якими подіями, історією України у цілому чи певної території?
— Історією рідного краю, свого роду почав цікавитися дуже рано. З цікавістю вивчав життєписи своїх предків, складав родоводи. Коли батько подарував мені років у 13 "Історію запорозьких козаків” Дмитра Яворницького, світ мені перевернувся. Я буквально "захворів” на козацтво, адже край наш степовий — славний своїм козацьким минулим. Занурився в історію України, жадібно "ковтав” книжки про минуле свого народу. Усвідомлення свого українського коріння, любов до рідної землі, повернення собі рідної мови поступово робили з мене українця. А чужомовне середовище, часто вороже до всього українського, тільки посилювало мої національні почуття. Почав потроху писати. Наслідком досліджень стали невеличкі праці з українського минулого Донбасу, України. Вступив до історичних товариств в Україні, і навіть — за кордоном. Поступово захоплення історією перетворювалося на серйозну діяльність. А оскільки історія України якось завжди пліч-о-пліч стикається з тим, що відбувається навколо, прийшов час і до політики, і до суміжних речей: участі у політичних акціях, у діяльності громадських організаціях і політичних партій.
Багато працював у різних бібліотеках, архівах. Починаючи від Бібліотеки Симона Петлюри у Парижі — до архівів українських спецслужб, досліджуючи Визвольну боротьбу в Україні. Я є членом Історичного клубу "Холодний Яр”, який очолює письменник Роман Коваль (який, до речі, теж — із донецької Горлівки), геральдичного товариства у Львові тощо. Вивчаю національно-визвольні рухи ХХ століття на сході України, січове стрілецтво, боротьбу ОУН-УПА.
— Слідкую в інтернеті за діяльністю Історичного товариства "Українська Варта”, яке ти очолюєш. Як виникла ідея створити "Українську Варту”? Хто її засновник? Хто входить? Це тільки віртуальне товариство чи реальне? Які її надбання?
— Ідея створити Історичне товариство "Українська Варта” виникла внаслідок тривалих пошуків, дослідницької роботи, популяризації знань із минулого України, зокрема, славних військових звитяг наших предків. Поступово визначилося коло друзів, знайомих, фахових істориків і просто аматорів, де кожний, у міру своїх можливостей і сил, провадить якусь роботу чи просто підтримує та поділяє наші погляди. Ідея ж заснування прийшла мені у голову після того, як зрозумів, що краще діяти разом і злагоджено, ніж поодинці. Товариство — реальне, а її віртуальна частина представлена, наприклад, у всесвітній мережі, де ми вільно можемо ділитися своїми надбаннями й інтересами з усіма охочими. Надбанням товариства можна вважати надбання кожного, хто так чи інакше долучається до нас. Люди пишуть статті і книжки, відшукують свідків історичних подій, документи, світлини... Ніхто у нас нікого ні до чого не примушує, не наказує, але водночас у всіх є певний внутрішній імператив щодо національної свідомості і праці в ім’я Української Ідеї. Гадаю, що колись формальне Товариство переросте у великий рух з повернення і збереження національної пам’яті.
— Які тривожні сигнали по Україні (можливо, Калушу) відстежуєте?
— Тривожними сигналами в Україні вважаю всебічний наступ на українство: мову, культуру, намагання переписувати історію, гендлювати поняттями, які є святими для всіх українців. Крім цього, часто вражає людська байдужість. Навіть тут, на Галичині. Величезна кількість пам’ятників воякам УПА, стрілецьких могил перебувають у плачевному стані. Гірко дивитися, як ростуть і багатіють людські оселі, а поруч красномовно іржавіють хрести на могилах, і трава ледь не з людський зріст вкриває святині... Може то душі українців поточила іржа зневіри і байдужості? Хіба такими нас хотіли бачити наші предки, що виборювали Волю Україні? У Калуші — та сама ситуація. Приміром, могила у Підгірках у стані, близькому до занедбаного; масово встановлюються "камені у майбутні пам’ятники”, які чомусь і через роки не стають власне пам’ятниками...
— Імовірно, "Історичною Вартою” цікавляться спецслужби. На якому рівні? Чим саме?
— Ясна річ, що в "Української Варти” є недоброзичливці. Нас це не дивує. Займаючи виразну національну позицію, дуже легко потрапити під приціл українофобів, явних і прихованих. Наше століття — це, насамперед, час інформаційних технологій, тому в Інтернеті нами одразу зацікавилися. Намагаються закинути зерна розбрату, брехні щодо мети нашої діяльності, інші брудні технології, одним словом — всі ті традиційні засоби, які в усі часи використовували проти потужних проявів національного буття.
— Як виникла ідея самостійно досліджувати рештки минулих воєн у землі? Ти навіть маєш металошукач. А твоя недавня мандрівка у підгорецький ліс могла сумно закінчитися — ти заблукав. І все ж — знахідки були варті тимчасового блуду! Ти віднайшов артефакти Першої світової війни: патрони, медальйони… Ти мрієш створити власний музей таких викопних речей чи передаш їх музеєві? Ти колекціонуєш для власних нащадків чи, можливо, з комерційною метою?
— Серед інших захоплень "Історичної Варти” — відшукування матеріальних артефактів минулого, адже, як влучно хтось сказав, — історія краще сприймається, коли її не тільки вивчати у клясах і кабінетах, за книжками, але і торкаючись її руками. У прямому сенсі. Далеко ходити не треба: знахідки часто лежать просто під ногами. Аби їх краще бачити, інколи допомагає металошукач. То — мій давній товариш. Ним треба вміти користуватися, як мати голову на плечах, адже рештки минулих воєн можуть бути небезпечними для життя. Здоровий, розумний, безпечний пошук артефактів з минулого нічого спільного не має з "чорною археологією”, яка нищить пам’ятки історії, служить джерелом легкої наживи для цілих "бригад копачів”, які нишпорять горами і лісами у пошуках заробітку. Такі зустрічаються і в околицях нашого міста.
З архівних джерел, краєзнавчої літератури відомо, що під час Першої Світової війни, у роках 1916-1917, під Калушем точилися запеклі бої між австро-угорськими та російськими військами. У складі перших були українські частини Січових Стрільців. З оповідей місцевих мешканців мені стало відомо, що колись у підгорецькому пісі існувала навіть могила загиблих українців, яка до сьогодні не збереглася, на жаль, і місце її розташування теж невідоме. Стало цікаво перевірити, чи справді у нас відбувалися такі масштабні військові дії, адже у лісі збереглося безліч давніх шанців, віднести які до Першої чи Другої Світової війни можна було тільки за допомогою розкопок. Наслідком цих кількамісячних пошуків стали оці знахідки, що походять з позицій австрійських військ, які впродовж 1914-1916 років брали штурмом росіяни. Могилу наших вояків відшукати поки що не вдалося, але це — питання часу й успіху.
— Станіславе, звідки черпаєш інформацію про історичні події на Калущині? З ким із місцевих авторів контактуєш з цього приводу? Чи працюєш, можливо, над власною книгою чи історичною розвідкою?
— Відомості про історичні події на Калущині черпаю звідусіль, де тільки можна: з книжок, зі спогадів, з архівних матеріялів. На меті Товариства — створення власної колекції-музею, а також, до речі, і бібліотеки, до яких мали б вільний доступ усі охочі. Ніякої комерційної мети я не переслідую, адже не торгую совістю і пам’яттю. Це — наша спільна, народна, українська спадщина. Готую одночасно декілька цікавих монографій про діячів Національно-визвольного руху, зокрема про Івана Чмолу, Ольгу Гросберг та інших. Більше часу йде власне на підготовку "плацдарму” — первісного пошуку матеріалу, встановлення контактів. Оскільки я за освітою — філолог, то підготував до друку фундаментальну працю "Український Іменослов”, де зібрано майже 2500 імен українців і предків українського народу. Книга давно шукає свого видавця.
— Як ставляться рідні до твоїх захоплень?
— Рідні цілком підтримують і розділяють мої захоплення. Без їхньої допомоги мені не обійтися. Дуже допомагає дружина, насамперед, цінними порадами і моральною підтримкою.
— Твій погляд на Калуш історичний і сучасний. Зокрема, вшанування відомих імен, встановлення ймовірних пам’ятників.
— Калуш — це справжня перлина Прикарпаття. Місто, багате історичними подіями, славними іменами, духовною і культурною спадщиною, потребує всебічного розвитку, не тільки матеріального, але і духовного: розвитку музейної справи, проведення фестивалів, підтримки розвитку культурних установ. Треба залучати до цього молодь, яка стала "не така” не тому, що вона гірша за попередні покоління, а тому, що попередні покоління не створюють умов, аби ця молодь йшла до художніх гуртків і спортивних споруд, а не дудлити алкоголь прямісінько у центрі міста. Це — наша спільна справа, нам її робити. Якщо не ми, то хто?
Оксана Гузинець-Мудрик, "Вікна"

Переглядів: 432 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020