Серед когорти видатних душпастирів Української Греко-Католицької Церкви достойне місце займає отець Тит Блонський — поет і прозаїк, літературний критик, етнограф. Вивчення метричних книг села Дора, архівних документів та літературних джерел дозволяє розширити відомості про цю видатну особистість. Отець Тит Блонський народився 9 квітня 1830 року в Тлумачі на Станиславівщині в сім’ї священика, громадського і культурного діяча, посла до австрійського парламенту Кирила Блонського (1803-1852). Батько був також організатором шкіл, збирачем гуцульського фольклору та матеріалів до словника народної мови. Матір звали Текля, походила із священичої родини Бородайкевичів, була обдарована тонким музичним слухом і чарівним голосом. Після смерті батька молодим студентом-теологом опікувався дядько, отець Іван Блонський, парох села Заріччя Надвірнянського повіту. Богословську освіту юнак здобув у Львові. 24 листопада 1853 року вступив у шлюб з Кароліною, дочкою отця Віктора Левицького, пароха села Дори Надвірнянського деканату. 25 грудня 1853 року був рукоположений на священика. З 22 лютого 1854 року до 1859 року працював сотрудником у Язлівці Чортківського деканату. В 1860-1861 роках – сотрудник у Копичинцях Гусятинського деканату. В 1861 році енергійний священик став сотрудником у Бурштині Рогатинського деканату. Тут його застала звістка про смерть тестя о. В. Левицького, який помер у віці 50 років від тифу. Молодого душпастиря скеровують в Дору: спочатку на посаду завідателя парафії, а з 31 березня 1865 року – пароха. Вже на попередніх парафіях о. Т. Блонський мав авторитет, повагу та високу оцінку церковної та світської влади. Зокрема, 9 липня 1859 року отримав похвалу від цісарсько-королівського намісництва, 29 липня цього ж року — від Митрополичої Консисторії. Та раптово світла дорога о. Тита вкрилася терням особистих терпінь. 20 серпня 1861 року помирає від дифтерії п’ятирічна дочка Людмила, 27 вересня цього ж року епідемія забирає однорічного сина Івана. 15 лютого 1864 року Т. Блонський втрачає восьмимісячного сина Володимира. Ревний душпастир проявляє непересічну працьовитість і невтомність. Він не тільки дбав про духовність і добробут своїх парафіян, а й поринає в літературну діяльність. З 1862 року вірші о. Т. Блонського друкуються на сторінках таких галицьких часописів як «Слово», «Слов’янські альманахи» тощо. В «Литературним сборнике Галицко-Русской Матицы» побачила світ трагедія «Анастасія» (1886 р.) з історії Галицького князівства кінця ХІІ ст., де автор висловлює думку про єдність Руської землі. В 1879 році о. Т. Блонський написав вірш «Падшим героям 1877-78 року», присвячений визволенню Болгарії від ісламського іга. В Шематизмах Станиславівської єпархії згадується, що дім пароха Дори був збудований у 1866 році за сприяння о. Т. Блонського. Про цю споруду згадує письменниця Христя Алчевська (1882-1931), яка в 1906 році відпочивала в Яремчі і подружилася з синами адвоката, громадського діяча і етнографа Мелітона Бучинського (1847-1903). Богдан Бучинський (1883-1907), син М. Бучинського і Софії Громадки – дочки о. Григорія Громадки (1836-1912), пароха Дори в 1898-1912 рр., запрошував письменницю в парохіяльний будинок і розповідав про те, що в 1875 році о. Тита Блонського тут відвідав видатний громадсько-політичний діяч, вчений і публіцист Михайло Драгоманов (1841-1895). Христя Алчевська відобразила цей факт в поемі «INTERMEZZO», вміщеній у збірці «Встань, сонце»: Ось в Дорі тихій я, у пароха сільського В маленькім доміку… діяч колись тут жив… Він друга мав – вигнанця молодого З країни тьми, за сонцем що тужив. Вигнанець бідний сей для рідної Вкраїни Навіки залишив далекії сніги В чужих краях, щоб ревно, до загину Про волю дбать щосили, що снаги. Се – Драгоманів був…
Отець Тит Блонський любив і високо цінував народне мистецтво гуцулів. В 1867 році він та о. Йосип Бурачинський з Криворівні допомогли поету, історику, етнографу о. Якову Головацькому (1814-1888) організувати збір творів гуцульського прикладного мистецтва на Московську етнографічну виставку. Серед представлених предметів були різьби по дереву, ковка по металу, народний одяг гуцулів із Дори і Микуличина, весільні прикраси. Як один із діяльних організаторів слов’янської етнографічної виставки в Москві о. Тит Блонський нагороджений бронзовою медаллю. Попри священичі обов’язки о. Тит Блонський багато читав, був у курсі тогочасного літературного процесу. В 80-х роках ХХ ст. виступав як літературний критик, в газеті «Слово» друкував свої літературно-критичні нотатки та «Записки руського туриста». О. Т. Блонський не оминав увагою і твори Івана Франка. В деканальній візитації від 8 січня 1896 року о.-містодекан Д. Луговий відзначив, що в о. Тита Блонського є велика приватна бібліотека і він двічі на тиждень проводить уроки в дорянській школі. Отець Тит Блонський проявив себе як талановитий прозаїк. У 1895 році побачили світ історична повість «Розвалина». Цей твір розповідає про гноблення польською шляхтою українського народу, паралельно показано повстання під проводом Тадеуша Костюшка та його придушення російським царатом. Отець Тит виховав двох дочок — Ольгу і Марію. Ольга Блонська 27 вересня 1885 року, у віці 20 років, вийшла заміж за Івана Шварца, керівника державної служби господарчої. Вона померла 25 серпня 1897 року від інсульту і похована в Дорі. Молодша дочка Марія Блонська 10 серпня 1893 року, у віці 25 років, вийшла заміж за о. Іполита Баб’яка. Священик, письменник, літературний критик о. Тит Блонський помер, згідно із записом метричної книги церкви Чуда Архистратига Михаїла в Дорі, 16 липня 1897 року в віці 67 років від інсульту. Похований 19 липня 1897 р. деканом Надвірнянським о. Корнилом Мандичевським на старому цвинтарі в Дорі. Прикро про це говорити, але могила нашого великого краянина невідома. Можливо, вона знаходилася біля поховання дочки Ольги з Блонських Шварц. Світлана ФЛИС, краєзнавець | 
