П`ятниця, 2020-04-10, 9:19 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2013 » Травень » 23 » Творці музичного Станиславова: Євген Якубович
9:55 AM
Творці музичного Станиславова: Євген Якубович
27 травня 1909 року громадськість Станиславова провела в останню путь композитора Дениса Січинського. Головним розпорядником похорону був приятель і соратник Січинського Євген Якубович – відомий культурний діяч міста, музикант-просвітитель, вчитель і диригент. Прощаючись з товаришем, Якубович не міг знати, що відійде до кращого світу того ж 27-го травня, через півтора десятка років, а місцем останнього спочинку стане чужа йому земля – далека Філадельфія.
 
Станиславів
Народився Євген Якубович в с. Шипинці (сьогодні Кіцманський район Чернівецької області) 5 березня 1856 року. Тут закінчив початкову школу, після якої навчався в Чернівецькій учительській семінарії. Потім працював учителем музики та співів на Буковині, а з 1895 року – у Станиславівському виправному закладі для хлопців.
Приїхавши до Галичини, Якубович відразу долучився до музичного життя Станиславова, увійшов до місцевої «Руської Бесіди», на основі якої був створений «Станиславівський Боян», та став, поряд із відомим музичним діячем І.Біликовським, диригентом цього товариства. З цього приводу в «Ілюстрованому музичному календарі», що виходив у Львові протягом 1904-1907 рр., зазначено: «Провід діріґентури обняв п. Е.Якубович, котрий при тактовнім поступованю і праці повній посьвяченя, з’умів знова членів [«Бояна»] приєднати і вляти в них замилуванє до науки сьпіву хорального. Відтак настала найкрасша доба в розвитку Бояна». У квітні 1903 р. Якубовича обрали заступником голови «Станиславівського Бояна», а в червні того ж року він увійшов до правління «Союзу співацьких і музичних товариств», створеного у Львові.
Лагідна й весела вдача Якубовича відразу зробила його бажаним у місцевому товаристві, а безкорисливість і жертовність принесли йому славу «безсрібника». Мало не весь український Станиславів по-домашньому ласкаво називав його прізвиськом Вуйко.
З 1905 року Якубович починає викладати у щойно відкритій Українській гімназії, керує її хором. Від початку перебування в місті очолював також хор хлоп’ячого виправного закладу. Колективи Якубовича виступали з різноманітними програмами, основу яких  складала українська музика – обробки народних пісень і авторські твори, серед яких почесне місце належало масштабним композиціям Д.Січинського («Дніпро реве», «Лічу в неволі», «Один у другого питаєм»).
У Станиславові Якубович написав декілька музичних творів: дитячий хор «Ходім, хлопці», фортепіанну п’єсу «Соловей», музичний супровід для декламації «Сонні мари» (слова Ю.Федьковича). Можливо, він був автором ще якихось композицій, але сьогодні ми знаємо тільки про ці.
Євген Якубович відіграв важливу роль і в економічному житті Станиславова. Він був одним із засновників і входив до дирекції «Української міщанської Каси» (кооперативне товариство), довгий час очолював крамницю церковних речей кооперативу «Достава».
Міська влада неприхильно ставилася до активної діяльності Є.Якубовича. В українській діаспорі була поширена думка, що саме ця діяльність і стала причиною звільнення його з роботи: коли із тюрми «на Діброві» втік Мирослав Січинський, засуджений на довічне ув’язнення за вбивство галицького намісника Анджея Потоцького, Якубовича, як і багатьох інших, що працювали в карному закладі, запідозрили у лояльному ставленні до «злочинця» і в 1912 році звільнили з роботи. Звільнили його і з гімназії. Митець і його сім’я опинилися у скрутному становищі: нове місце праці знайти було неможливо через клеймо «ненадійного громадянина», музично-громадська діяльність прибутків не давала. І Якубович вирішує піти дорогою тих багатьох галичан, які від матеріальної безвиході їхали на заробітки до Америки.
 
Якубович і Січинський
Взаємини Якубовича з Денисом Січинським складають окрему сторінку його життєпису. Коли в 1899 році композитор прибув до Станиславова, то застав тут досить жваве музичне життя, до розвитку якого докладали багато праці Є.Якубович та голова «Бояна» Р.Зарицький: організовувались святкові вечори, зокрема шевченківські, при «Бояні» успішно діяли музичний та драматичний гуртки, почала формуватися нотна бібліотека товариства. Однак на початку 1901 року Р.Зарицький виїжджає до Перемишля, і основна музично-суспільна робота лягає на плечі Січинського та Якубовича. Різностороння діяльність «Бояна» підказала обидвом митцям думку організувати при товаристві першу в Станиславові українську музичну школу, а потреба  в нотній літературі викликала заснування ними відповідного видавництва, в якому Якубович став директором, а Січинський – редактором.
Музична школа була відкрита у вересні 1902 року. Спочатку Якубович викладав у ній музично-теоретичні предмети, а в 1903 р. став її директором. В липні цього ж року відбувся перший концерт-попис учнів, після якого Є.Якубович подякував і слухачам, і юним музикантам та закликав громадськість міста й надалі заохочувати дітей до навчання музиці в українському музичному закладі.
Що стосується видавництва, то початок його існування в «Ілюстрованому музичному календарі» описаний так: «[…] в червни 1902 вернув п. Д.Січинський [з Вікторова] на стало до Бояна і зробив пропозицію п. Якубовичови, щоби видавати твори музичні друком. Він на се радо згодив ся, дав дещо свого гроша, а в липни появилася яко перший випуск видавництва станиславівського Бояна піснь [Січинського] «Не пора»».
Всього видавництво «Станиславівського Бояна» надрукувало 22 випуски з творами галицьких композиторів і М.Лисенка; серед них – для хору, солоспіви, фортепіанні композиції та переклади для фортепіано.       
Якубович і Січинський стали добрими приятелями. Їх об’єднувала не тільки спільна музично-громадська праця, але й звичайна людська симпатія. Якубович у своїй творчості цілком покладався на майстерність і смак Д.Січинського, який зробив редакцію його дитячого хору. Січинський, не маючи сталого помешкання, не раз жив у гостинному домі Якубовича, діти якого його обожнювали. Денис Володимирович навчав їх гри на фортепіано. Теплий спогад про перебування Січинського в їхній сім’ї залишила одна з доньок Якубовича.
 
Пенсильванія
Євген Якубович виїхав за кордон до початку Першої світової війни. Не збирався емігрувати, хотів тільки поправити своє фінансове становище і забезпечити сім’ю – у Станиславові залишилися його дружина і четверо дітей. Як найбільший скарб віз митець із собою ноти, серед них – багато рукописів українських композиторів, – щоб на новому місці пропагувати рідну музику, знайомити з новими творами українську діаспору й американців. Вважаємо щастям, що він їх забрав, бо хто знає, що з ними могло статися у воєнні роки. Після смерті Якубовича всі рукописи, згідно з його заповітом, були переслані до України і тепер зберігаються у фондах Львівської національної бібліотеки ім. В.Стефаника.
Спочатку шлях Євгена Якубовича проліг до Канади, та у 1915 р. він переїжджає до Нью-Йорка, де працює при товаристві «Руська Бесіда» і вчителює в українській школі, а навесні 1916 року їде в невелике промислове містечко Тейлор (штат Пенсильванія).
Перші українські емігранти з’явилися у Тейлорі приблизно в 1904 році. Вони   працювали на вугільних копальнях. До того часу, як до міста приїхав Якубович, українська спільнота згуртувалася в «Українську Робітничу Громаду», яка поставила собі за мету ширити просвіту і науку між американськими українцями. На кошти громади був збудований Народний дім та засновані школа, хоровий і драматичний гуртки. Якубович мав займатися всіма освітніми справами та культурними заходами українського населення міста і з завзяттям узявся до справи.
Газета «Свобода» (1916/46) з цього приводу опублікувала велику статтю, з якої довідуємося: «До школи вписало ся 60 дїтий, котрі ходять точно на науку і дуже полюбили свого учителя. Під його діріґентурою згорнув ся хор мужеський і числить звиш 30 співаків. Його спритови треба приписати, що винайшов співолюбиві панї і панночки і зорґанізував уже хор мішаний. Всї співаки і співачки ходять дуже точно на проби і горнуть ся з великою охотою під діріґентуру п. Якубовича. Хоральні вправи поступають так гарно, що хори зможуть в короткім часї виступити із своїми пописами публично. «Українська Робітнича Громада» ухвалила тому устроїти вже дня 29. с. м. [квітень 1916 р.] концерт в честь нашого батька Тараса Шевченка».
Заплановане Шевченківське свято відбулося з великим успіхом. Якубович виголосив на ньому промову про Кобзаря, а потім хор під його орудою виконав твори Д.Січинського, М.Лисенка, Й.Кишакевича, С.Людкевича, Я.Галля. Були в концерті й солоспів, й інструментальні номери, декламації та невелика драматична інсценізація.
Вболіваючи за розвиток української музичної культури на американських теренах,  Євген Якубович пише велику статтю «Дещо про розвій нашої музики» («Свобода», 1916/100), в якій підкреслює значення музики в житті нашого народу, розповідає про нотні видання, дає практичні рекомендації до виконання творів, описує власну нотозбірню і пропонує громадськості з неї скористати. Далі в багатьох номерах газети «Свобода» він дає оголошення про те, що склав каталог нот своєї бібліотеки і готовий кожному, хто ними зацікавиться, власноруч ці ноти переписати і вислати. Так митець хотів допомогти українським хорам та їхнім диригентам, виконавцям інструментальної музики та вокалістам поповнити їхній репертуар творами, які в Америці було важко роздобути.
 
Філадельфія
На початку 1917 року Євген Якубович оселяється в Філадельфії, де залишиться до кінця життя.
Філадельфія вже тоді була великим промисловим і культурним центром. Її значна українська діаспора була згуртована в різноманітні спілки. Тут існували товариства «Українських Американських Горожан», «Єдність», «Любов», «Мир», «Згода», «Січ», «Пласт», «Просвіта», ім. І.Франка, ім. Т.Шевченка, братства св. Георгія, св. Апп. Петра і Павла, св. Володимира, св. Василія та інші, виходили часописи «Америка», «Русин», місячник «Місіонар».
У Філадельфії Якубович, як і раніше, викладає в українській школі, керує співацьким гуртком (хором), веде громадську роботу. Його обирають фінансовим секретарем української католицької щадничої спілки «Провидіння», секретарем нарад Комітету Української Ради в Америці; він також був делегатом Першого Всеукраїнського Народного з’їзду, що відбувся у січні 1919 р. в Нью-Йорку, членом Контрольної комісії Другого Народного з’їзду (1920 р.); у 1920 р. увійшов до правління Першого українського народного банку у США. Є.Якубович – один з ініціаторів Протесту проти польських утисків у Східній Галичині, надісланого до Ліги Народів у Парижі 1921 року.
Нестача музичних посібників для навчання школярів спонукає Якубовича до написання в 1918 р. «Співаника для українських шкіл в Америці», де він вміщує одно- та багатоголосні пісні і відводить окремий розділ для викладу теоретичних засад музики.
До 1925 року Якубович отримав американське громадянство, а до часу несподіваної хвороби у цьому ж році виробив документи, щоб повернутися в Галичину. Та недуга, перші симптоми якої дали про себе знати у травні 1925 р., розвивалася блискавично, здолавши міцний від природи організм всього за 17 днів. Його поховали 29 травня 1925 року на українському цвинтарі Фокс Чейз.
У некролозі, надрукованому в часописі «Свобода», говорилося: «З Евгеном Якубовичом сходить до гробу примірний громадянин, який всюди сповняв взірцево свої обовязки, щирий робітник на народній ниві та людина великих товариських прикмет, які йому зєднували приятелів серед всіх, хто з ним стрічався».
Галина МАКСИМ’ЮК,
музикознавець

Переглядів: 590 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020