Четвер, 2020-01-23, 8:37 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Серпень » 1 » Володимир Луців: “Я щасливий, що можу щось розказати про Крука”
10:09 PM
Володимир Луців: “Я щасливий, що можу щось розказати про Крука”
Ця історія багатоповерхова, і кожен поверх, крім того, що є самодостатнім, органічно пов'язаний з кожним іншим. Зрештою, саме так - за принципами екологічного взаємозв'язку - функціонує не тільки культура. Але культура зручна ще й тим, що врешті-решт власне вона залишає сліди, які найлегше зауважити і відчитати.
Володимир Луців тепер перебуває у Надвірній, в якій народився у 1929 році. Володимир Луців - український співак і бандурист, якого знають у всьому світі. Якщо звертатися до понять масової культури, то слід згадати про те, що у 1961 році він, представляючи Великобританію, прославився, ставши переможцем конкурсу Євробачення, виступаючи з українською бандурою. Окрім своєї власної мистецької діяльності, Володимир Луців весь час працював як імпресаріо, мистецький менеджер і організатор найвідповідальніших акцій. А кілька років тому він передав до музею Надвірнянщини величезну збірку творів мистецтва, книг, документів і реліквій.
Серед цих скарбів є і автентичні скульптури Григорія Крука, одного з найвидатніших скульпторів 20-го століття, кожна робота якого перебуває в Україні на особливому обліку.
Свого часу Володимир Луців був близьким приятелем Григорія Крука. І саме він найбільше доклався до популяризації скульптора, організовуючи його виставки, ініціюючи придбання його творів українськими організаціями Британії та Сполучених Штатів.
Коло замикається таким чином, що Григорій Крук багато років тому врешті зробив скульптурний портрет Володимира Луціва, а той недавно привіз його у Надвірну, подарувавши місцевому музеєві, додавши таким чином ще одну роботу майстра до загальноукраїнського надбання.
Тож під час зустрічі у Надвірній Володимир Луців розповідав не про себе, а згадував про перші роки знайомства з Григорієм Круком, про ті часи, коли майстер робив скульптурний портрет маестро. І розповів він таке:
"З маестром Круком я знайомий від 50-х років. А точно кажучи - від 1953. Я вже тоді був студентом славної музичної академії святої Кекилії у Римі. І очевидно, мене до Мюнхена, де він жив, запрошували дуже часто. Якщо не студентські організації, то Центральне Представництво Українців у Німеччині. А мені Мюнхен надзвичайно подобався. До того ж тут була велика концентрація українського життя.
У травні 1945 року я опинився на англійській зоні окупації і тому поїхав до Англії у 1948 році. Коли мене запрошували співати у Мюнхені, я зупинявся у Крука, який надзвичайно любив музику, передовсім українську музику. Це була людина сильного характеру і з вродженою культурою. Він походив із села Братишів на Тлумаччині. Його тато був гончарем. Крук казав, що найщасливішим він був тоді, коли у Братишеві ходив на толоку, пас худобу, дивився, як тато робить глечики. Він мав дуже природні погляди на світ.
В тому часі він вже перейшов Краківську академію, навчання у Берліні. Був вже цілком сформованим митцем. Він вже півтора року був професором по скульптурі в університеті для біженців.
А ми запізналися на якомусь концерті. Між нами була різниця у віці, але мені то зовсім не перешкоджало. У нас відразу нав'язалася приязнь. Наші розмови були про мистецтво, про скульптуру. А я, крім того, що вчився співати, приїхавши до Риму після трьох років на вовняній фабриці у сірому британському місті, думав, що вирвався з пекла до неба. Я вписався на курс інституту Данте, на курс архітектури, скульптури і рисунків ренесансу. Це тривало півроку, але це було дуже корисним.
Крук взяв мене з собою до своєї студії. То було в такій дільниці, де жило багато художників, кіноакторів, цікава була дільниця. Високе і просторе приміщення студії мало шкляний дах. Одне ліжко було його, а в іншому куті за завісою стояло ще одне. Я завжди, коли бував у Мюнхені, у нього спав. Він цікавився грою на бандурі. Був дуже легкий у спілкуванні і мав добрий гумор.
До його майстерні вели дерев'яні сходи, які дуже скрипіли, так що він все чув, коли вже хтось доходив до нього. І чомусь остання сходина була випалена, ніби хтось поставив на неї чотири гарячі залізка. Я кажу йому - Грицю, що то так випалено? А він на те - коли я одну ліпив, то друга тут чекала і випалила своїм задком. Весь той гумор приходив надзвичайно натурально. Щоби знати його філософію, то треба було народитися у Братишеві, бо він мав своєрідну філософію. Для нього найголовнішим була його праця і те, що він хотів вилити у бронзі. І він мав реноме. Для прикладу, він регулярно виставлявся у найбільшому мистецькому виставковому центрі. Його речі купив посадник міста Берліна Віллі Брандт. Він їздив з виставками до Америки. Ним захоплювалися. Про нього писали і французи, і німці, і хорвати. То одинокий з українських скульпторів, який залишив вилитим у бронзі тип українського селянина. Всі казали, що його праці є надзвичайно щирі і безпосередні. Так показати якогось селянина не може ні німець, ні англієць. Наша земля дала йому цю велику силу.
З бігом часу він щораз менше звертав увагу на деталі, все більше захоплювався формою. Якось я його запитав - Грицю, на чому це закінчиться, куди ви підете, а він каже - на кулі.
І так я в нього час від часу ночував. Якось кажу - давай зробимо концерт тут, у студії. Він каже - перша кляса ідея. Тоді ми на шостий поверх витаскали фортепіано, запросили всіляких зірок - знайомих скульпторів, фільмових артистів, які жили в тому районі. І ми два рази робили таке, спонтанно, до сорока людей гостей було, при свічках. Закінчувалося це тим, що починали усі співати. Для українців, які не мали симфонічних оркестрів, хоровий спів усе був чимось особливим. Крук завжди приходив на різні концерти. Також ми завжди співали, як приходили десь до німців.
Крук постійно працював і постійно виливав найголовніші речі у бронзі. На це йшли всі його гроші, зрештою, йому лише на це і були вони потрібні. Дещо він продавав і з цього власне жив. Він робив дещо і спеціально для зарібку. Робив фонтани, наприклад, на замовлення різних міст. Дуже не любив таких замовлень, але мусив робити. З монументальних таких речей відомі хлопець з голубом, триметровий фонтан у формі жінки, кам'яна група у Гмінді.
Якось він каже - слухайте, Влодзуню, до мене приїжджає жінка якогось українського бізнесмена з Америки, буду робити її портрет, може, щось будемо з того мати. І дійсно, прийшла, темпераментна, як полум'я. Крук ліпить, я для тла тихенько грав на бандурі. І то вже триває десь коло двох годин. Вона нарешті попросила подивитися, як портрет виглядає. Оглядає і каже - знаменито, але чи ви не думаєте, що у мене є більш грецький ніс? Він каже - можливо, що й так, але на нині вже досить. Приходьте завтра о 10. Ми її відпровадили. А внизу була дуже гарна каварня. Ми запропонували їй кави, вона каже, що ні, тож попрощалися. Пішли самі, і він каже - вона виглядає на таку, що не буде з нею легко. На другий ранок вона приходить з абсолютно іншою, переробленою фризурою. А він, подивившись на неї, став працювати не так, як вчора - ніби масував, а з величезною силою, рвучко. І десь за дві години переробив усе вчорашнє. Вона знов - чи можна подивитися? Можна. Вона - маестро, чи не здається вам, що праве вухо я маю трохи інакше? І тоді він сказав - пані, ще одна замітка - і я виліплю вас такою, яка ви дійсно є.
Потім він мені писав, що врешті вона була цілком вдоволена.
Якщо ж йдеться про моделі, то він мав дуже багато жіночих моделей. Але найліпшою для нього була його домогосподиня. Вона була дуже об'ємиста. Він не любив тілесної витонченості і тонких.
Коли ми дали вже два концерти, Крук каже до мене - Влодзуню, я буду вас ліпити. І то також тривало довго, бо до студії цілий час приходили різні люди. Він, як кожен великий артист, якщо був дуже зацікавлений, то не відходив від роботи, а як не дуже, то так - ходім на каву, ще щось.
Якби Крук був художником єврейським, або французьким, то він би був на рівні слави Архипенка. Хоча це зовсім інше, але Крук - скульптор світової кляси. Йому не треба було навіть підписувати своїх робіт, бо його не можна ні з чим порівняти».
До речі, 2011 рік оголошений роком Крука. У вересні йому виповнилося би 100 років.
Тарас ПРОХАСЬКО, "Галицький кореспондент"

Переглядів: 294 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020