П`ятниця, 2017-10-20, 9:03 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2017 » Вересень » 28 » Забутий кляштор у Нижневі
6:47 PM
Забутий кляштор у Нижневі

Особливе місце у плані розвитку Згромадження Сестер-Непорочниць займав Нижнів. Мати Марцеліна Даровська прагнула закласти тут безплатну школу та інтернат, розрахований для навчання та виховання 33-х дівчат, які походили з родин польських повстанців супроти російської влади, батьки яких загинули або були репресовані, а їхні родини залишилися без засобів до існування та не мали можливості вивчити дітей. Цей задум наштовхнувся на чималі перешкоди. Всі відраджували Мати Марцеліну від такої, як тоді мовили, «шаленої» думки. Згромадження Сестер-Непорочниць не мало грошей ані на ремонт зруйнованого колишнього паулінського монастиря у Нижневі, ані на утримання нового осідку.

Мати Марцеліна прагнула, щоб у Нижневі сестри навчали дівчаток на майбутніх вчителів. Вона розуміла потребу тогочасного польського соціуму у наявності добрих вчителів. Саме тоді і серед української інтелігенції з’явилася думка та переконання у необхідності виховання патріотично налаштованих вчителів. Адже як український, так і польський народ у складі Австро-Угорської імперії перебували в освітньому вимірі під покровом «австрійськості» – насадження культу імператора («цісаря») та плекання вірнопідданих короні громадян. Мати Марцеліна була глибоко переконана, що Господь хоче, щоб те «шаленство» дійшло до логічного завершення. Вона завжди всім казала, що життєві труднощі даються нам для того, щоб з Божою поміччю їх пережити. У справі закладення осідку у Нижневі Мати Марцеліна промовила такі слова: «Згромадження розпоряджається малими коштами, але Господь багатий. Кількість сестер для цього дому є недостатньою, але Господь всемогутній – коли вимагає, то дає». На Раді Згромадження Сестер-Непорочниць у 1881 році був прийнятий проект створення монастиря із безплатною школою та інтернатом у Нижневі.

На той час Нижнів був важливим економічним та торговим центром на Дністрі. В австрійський період він отримав статус містечка. Через Нижнів у 1884 році проклали одноколійну залізницю Станиславів-Гусятин, що дало великий поштовх для його розвитку. Згідно з даними «Географічного словника Польського Королівства та інших слов’янських країв», виданого у 1886 році у Варашаві, у Нижневі проживало 4 232 мешканці, з них за віросповідним критерієм 2 900 греко-католиків, 780 євреїв, 552 римо-католики. До римо-католицької парафії у Нижневі ще належали довколишні села – Кутиська (Кутище), де проживало 165 римо-католиків, Братишів – 52 римо-католики, Олешів – 22 римо-католики. Греко-католицька парафія була віднесена до Устецького деканату створеної у 1885 році Станиславівської єпархії. У Нижневі було дві церкви – матірна (основна) святого Михаїла, побудована 1775 року, та дочірня церква Введення Пречистої Діви Марії. Того ж року «Шематизм Королівства Галичини та Лодомерії» зафіксував існування у Нижневі фонду убогих. Ким та коли він був створений, ще тоді було невідомо. Опікувалася ним гміна (адміністративна одиниця самоуправління) Нижнева, його заставна вартість оцінювалася облігацією на суму 68 злотих ринських, а річний прибуток з 1885 року становив тільки 2 злотих 28 крейцерів. Для порівняння, у Тлумачі, який був повітовим центром, заставна вартість фонду убогих оцінювалася облігацією на 300 злотих, а річний прибуток з 1885 року становив 12 злотих 60 крейцерів.

Перший крок для відкриття нового осідку у Нижневі Сестри-Непорочниці здійснили 24 травня 1881 року, коли у дідича (власника земель) Нижнева графа Теодора Лянцкоронського викупили занедбану будівлю колишнього монастиря отців Паулінів. Протягом 1881-1883 років у приміщенні проводився ремонт, на який витратили 77 935 флоринів. Перебудова та ремонт проходили під керівництвом інженера Я. Котковського та за участю інженера Ярослава Одинця, брата відомого польського поета Антоні Одинця. Муровані роботи у 1881 році проводилися під керівництвом майстра Школьницького. Вівтар у монастирській каплиці, на думку польського дослідника Анджея Бетлея, виконав відомий станиславівський скульптор Бебновіч, який у той час був учнем різьбяра Тадеуша Барача. Саме він вважається автором проекту вівтаря у каплиці Сестер-Непорочниць у Нижневі. Усі столярні роботи в каплиці та Захристії виконав майстер Кжишталович з Бучача. Урочисте посвячення та відкриття монастиря Сестер-Непорочниць у Нижневі відбулося 3 листопада 1883 року. Попри завершені справи у будівлі монастиря, костел потребував ремонту, з яким граф Теодор Лянцкоронський весь час затягував. З місця справа зрушила 1886 року завдяки Матері Марцеліні. Місцевий парох схилив костельне братство до початку ремонту та перекриття веж костелу. Роботи були проведені за фінансової допомоги Матері Марцеліни, графа Теодора Лянцкоронського, які пожертвували по 500 гульденів, та графині Рози Лянцкоронської, яка склала 50 злотих ринських. До осені 1886 року був відремонтований весь фасад костелу, а граф пообіцяв грошову підтримку подальшим роботам.

До школи у Нижневі Сестри-Непорочниці приймали дітей віком від шести років. Навчання тривало близько дев’яти років, потім дівчата переходили до школи у Язловці, а кваліфікаційний екзамен, як тоді казали, «матуру», чи теперішні екзамени на атестат зрілості, здавали у Львові. Випускниці із Нижнева на «матурі» мали відмінні оцінки та швидко здобули собі славу добрих вчителів. Мати Марцеліна неодноразово була посередником при укладенні робочих контрактів своїх випускниць та підтримувала молодих вчителів корисними порадами у своїх листах до них. Коли у польському місті Вжешня, яке після поділів Польщі перебувало у складі Німецької імперії, у 1901-1902 роках відбувалися шкільні страйки з вимаганням права молитися польською мовою, учениці із Нижнева, самі дуже убогі, віддали свої маленькі заощадження їм на допомогу. Німецька влада жорстоко придушила шкільні страйки у Вжешні, не дозволивши у школах польським дітям молитися рідною мовою. Тоді Мати Марцеліна постановила, щоб одне місце у школі Сестер-Непорочниць у Нижневі виділити для дитини із Вжешня. Під час перебування Матері Марцеліни у Нижневі вона отримала Господню згоду та благословення на відкриття четвертого осідку Сестер-Непорочниць у Новому Сончі. Ось як вона описала цю подію у своїх записах: «Слова, які мені Пан Ісус в серці сказав у Нижневі, коли його просила, щоб мені не відмовив Своєї допомоги у справі четвертого дому, дав ласку Свою і потрібні з нею засоби: «Дам вам і давати буду», пристосувалися ми до Сончу, милим і дорогим ми його зробили». Саме 8 вересня 1897 року відбулося посвячення каплиці та монастиря Сестер-Непорочниць у Новому Сончі – «Білий Кляштор», як згодом його стали називати. Мати Марцеліна неодноразово відвідувала Нижнів, давала сестрам цінні поради у справах виховання та навчання учениць. З роками у Матері Марцеліни з’являлося багато нових ідей та прагнень у справі розвитку Згромадження Сестер-Непорочниць, однак все частіше проявлялась її фізична слабкість. Значне погіршення стану здоров’я відбулося під кінець 1910 року, коли 6 листопада Мати Марцеліну охопив внутрішній параліч, були вражені рухові нерви. Біль щоразу ставав сильнішим, однак Мати Марцеліна до кінця була у притомному стані, хоча в останні дні не могла уже розмовляти. Багато днів не приймала не тільки їжу, але й нічого не пила. Львівський архієпископ Йозеф Більчевський надав дозвіл на відправлення Літургій за здоров’я Матері Марцеліни. Над вівтарем у Язловці була розміщена ікона Матері Божої Ченстоховської. Останній погляд Матері Марцеліни спочив на цій іконі, померла вона 5 січня 1911 року. Поховали невтомну Матір Марцеліну Даровську у гробниці Сестер-Непорочниць у Язловці, неподалік монастиря. Споруджена гробниця була 1874 року за старанням Матері Марцеліни за зразками римського некрополя, де ховали перших християн. Зараз там спочиває вісімдесят п’ять сестер.

Серед сестер, які сповняли працю у Нижневі, слід згадати сестру Марію Важину від Жертви Пречистої Діви Марії, у світському житті – Марію Шашкевич (1858-1932). Народилася вона у Ладибах на Волині, до Згромадження вступила 8 липня 1886 року, вічні обручини склала 15 серпня 1894 року. Сестра Марія була спочатку керівником пансіонату, економом, а згодом і настоятелем монастиря у Нижневі. Пізніше сестра Марія була асистентом та економом у Новому Сончі. У 1907 році Мати Марцеліна призначила її настоятелем таємного осідку у Слонімі. Із сестрами проводила служіння в умовах підпілля, не змогла навіть приїхати на Генеральну Капітулу після смерті Матері Марцеліни у 1911 році. Доклала багато зусиль для організації польської освіти у Слонімі після здобуття Польщею незалежності. У 1922 році сестра Марія була обрана генеральним настоятелем Згромадження після сестри Філоменії Нововєйської та виконувала свої обов’язки десять років, аж до часу смерті. Керувала сестра Марія Згромадженням у важкий для нього період. Померла 26 липня 1932 року у лікарні в Станиславові, похована у гробниці Сестер-Непорочниць у Язловці. Останні її слова перед смертю були: «Я йду, Господи, я йду».

Найвідомішою випускницею пансіонату у Нижневі була Людвіка Добровольська (1879-1956), згодом сестра Марія Зенона від Ізбавителя, генеральний настоятель Згромадження Сестер-Непорочниць у 1933-1953 роках. Народилася Людвіка 19 квітня 1879 року у селі Ісаків Тлумацького повіту. Її батько Зенон Добровольський був учасником січневого повстання 1863 року супроти російської окупації. Мати Міхаліна Лукасевич була родичкою вірмено-католицького архієпископа Йозефа Теодоровича, походила зі старої заможної вірменської шляхти. У подружжя було шестеро дітей, з яких Людвіка була найстаршою, мешкали вони у родинному маєтку у селі Колінці поблизу Тлумача. Протягом 1890-1898 років Людвіка навчалася у пансіонаті Сестер-Непорочниць у Нижневі, а 1899 року здала «матуру» у Львові. Перед закінченням восьмого класу Людвіка сказала Матері Марцеліні, що прагне вступити до Згромадження. Давши своє схвалення, Мати Марцеліна водночас порадила їй після «матури» стати вчителькою, щоб вивчити своїх молодших братів і сестер. Батьки Людвіки в часи господарської кризи не змогли втримати маєток у Колінцях, продали свої землі та переїхали до Львова, де відкрили пансіонат «Затишшя». Людвіка працювала приватною вчителькою у шляхетських маєтках. До Згромадження вступила 8 вересня 1907 року, новіціат розпочала 3 травня 1908 року, а вічні обручини склала 24 вересня 1915 року. Після закінчення новіціату була призначена керівником пансіонату у Нижневі, згодом – у Новому Сончі та Язловці. Була вимогливою вихователькою, але справедливою, з материнською чуйністю. З кожною дитиною знаходила спільну мову. У школі навчала релігії, в деяких класах викладала історію, німецьку мову, навіть математику. В інтернаті постійно чувала над вихованками, була при них у всіх випадках життя. У великій таємниці тримала стан свого здоров’я, бо мала виразку шлунка, не просила у сестер допомоги чи звільнення від своїх обов’язків. У 1928-1933 сестра Марія Зенона була генеральною радною, керувала дидактично-виховною працею всіх шкіл та інтернатів Згромадження. В 1933 році була обрана генеральним настоятелем Згромадження Сестер-Непорочниць та виконувала свої обов’язки двадцять років. Найважчі часи припали на період Другої світової війни. Після закінчення каденції генерального настоятеля, у 1953-1954 роках була настоятелем осідку Сестер-Непорочниць на вулиці Ідзіковського у Варшаві. Наступні два роки перебувала у Шиманові як генеральна асистентка. Померла Мати Марія Зенона на свято Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, 15 грудня 1956 року, у Шиманові, де й похована у гробниці Сестер-Непорочниць.

Цікаві спогади про монастир Сестер-Непорочниць у Нижневі залишив римо-католицький священик, отець Леслав Єжовський (1920-2004). Народився він у Новому Сончі, у 1920-1930 роках з батьками мешкав у Станиславові, а з 1930 до 1938 року проживав у Тлумачі, де його батько Ян Єжовський був повітовим старостою. У 1938 році Леслав склав «матуру» у Тлумачі та вступив до Львівської римо-католицької архієпископської духовної семінарії. Після Другої світової війни мешкав та служив у Новому Сончі та Північній. Кожного року у Нижневі 8 травня, в день Святого єпископа Станіслава, відбувався велелюдний відпуст. Леслава із собою до Нижнева брали римо-католицькі священики із Тлумача. Найбільше із подорожі хлопцеві сподобався монастир Сестер-Непорочниць. Після відвідин костелу Святого єпископа Станіслава Леслав пішов оглянути монастир, а ми надаємо йому слово, бо описав він його досить добре та влучно.

«Щоб дістатися до монастиря, треба було пройти кілька метрів бетонним тротуаром, через сад від фірти (вхід до монастиря – авт.) в огородженому мурі. Та фірта була постійно закритою. При ній висів грубий дріт, який потрібно було тягнути, а тоді в монастирі дзвонив дзвінок. За хвилину приходила cестра і відкривала браму. Коли вона запитала мене, чого я бажаю, я сказав, що хочу відвідати каплицю. За стіною я опинився в іншому світі, набагато приємнішому для мене, ніж той, який я залишив за огорожею. Перш за все, я був зачарований видовищем, яке я бачив під час ходьби по тротуару. Праворуч квітково-овочевий сад досить стрімко спадав донизу і відкривав панораму лісистого схилу з лісничівкою, яку було видно раніше, по дорозі із Братишева. У Тлумачі до лісу було досить далеко, а той, який ріс там, на Кагаві, не був до порівняння із нижнівським. У околиці Тлумача були широколистяні ліси, а тут я бачив кращі для мене хвойні ліси. Десь між монастирським садом і сусідньою горою з будинком лісника, у низині проходила невидима звідси дорога, що об’єднувала Станиславів з Бучачем і Чортковом. Переді мною була алея, а зліва, в центрі квітника і кущів, стояла статуя Серця Ісусового. За нею і за деревами була бічна стіна презбітеріуму костелу. Її продовження становив будинок монастиря.

Заходилося до нього через браму, що вела в широкі, засклені з другого боку сіни. Звідти коридором направо йшлося до вузького ораторіума (приміщення для молитви – авт.), що виходив до вівтаря монастирської каплиці. Каплиця була зарезервована для сестер та їх вихованок, а сторонні особи використовували ораторіум. Каплицю освітлювало велике вікно в стіні навпроти вівтаря. Під вікном була фісгармонія (музичний клавішний інструмент, який звучанням нагадує орган – авт.). У вівтаря не було ніякої обстановки, крім одинокого престолу, над яким був розташований діагонально підвішений великий образ Богоматері Непорочного Зачаття у широкій позолоченій рамі. Місця сестер простяглися по обидва боки каплиці, а в учениць були лавки посередині. Сестра, яка чергувала на фірті, залишила мене в сінях, і я опинився один в ораторіумі. У його мовчанні я міг вільно молитися і віддатися медитації. Десь повільно йшов годинник.

Через деякий час я вийшов з монастиря. Я знову опинився на бетонному тротуарі. Повернувши вліво, потрапив на алею, яка привела мене до монастирської гробниці в кінці саду. Гробниця мала кілька рівнів, на кожному з яких в замурованих нішах спочивали труни померлих сестер. Не відчував тут цвинтарного смутку, радше навпаки. Було спокійно, погідно, весело. Ніби з мертвих сестер виходило задоволення з добре прожитих земних років та радість з отримання небесної нагороди. Гробниця певним чином поєднується з монастирем, школою, костелом, людьми, що живуть і працюють в них. Не була чимось відірваним у цьому середовищі. Бажав спочиваючим тут сестрам вічного світла.

Сестра Марія Зенона від Ізбавителя, Генеральний Настоятель Згромадження Сестер Непорочниць у 1933-1953 роках

Мої духовні підйоми були перервані двома сестрами, які алеєю підійшли до гробниці. Вони запитали мене різко, як я тут опинився і що тут роблю, а я, трохи зляканий, все їм пояснив. Отримав повчання, що світським особам і таким хлопцям, як я, не можна ходити по саду. Мені довелося піти, але я не поспішав. Я ще раз подивився на красиві алеї, квітучі кущі та барвисті квіти, лісисті гори, на монастир, скупаний в сонці, і хотів дивитися на це якнайдовше. Дійшов до зачиненої фірти. Знову задзвонив, і вийшла сестра та випустила мене. Останнім сумним поглядом оглянув монастирський світ, який закрився за мною». Що цікаво, отець Леслав Єжовський з 1957 по 1967 роки був капеланом Сестер-Непорочниць у Новому Сончі. Таким чином, його юнацькі мрії здійснилися, а надихнув юнака на богопосвячене життя саме монастир у Нижневі.

В роки Першої світової війни монастир Сестер-Непорочниць неодноразово займали то російські то австро-угорські війська, грабували його мародери. У міжвоєнний період вдалося привести монастир до первісного вигляду, яким ми його побачили у спогадах отця Леслава Єжовського. У вересні 1939 року монастир зайняли радянські війська, 14 жовтня сестер змусили написати акт «добровільного» зречення будівлі монастиря на користь радянської влади, тимчасово сестрам дозволили мешкати у ньому. А вже 1 листопада 1939 року Сестри-Непорочниці покинули монастир. Літургійні речі були заховані у підвалах та роздані на збереження парафіянам, однак сьогодні з них нічого не збереглося, вони не віднайдені. Монастир після відходу сестер був пограбований. До Нижнева Сестри-Непорочниці повернулися 16 липня 1941 року, після приходу угорських військ. Після виїзду Сестер-Непорочниць у костелі та монастирі розмістили стайні місцевого колгоспу, а потім будівлі розібрали. У 1958 році ще були руїни монастиря, а у 1959 році залишалася одна із веж костелу. На місці монастиря та костелу згодом розмістили тракторну бригаду колгоспу імені Б. Хмельницького. На сьогодні збережений тільки фундамент лівого контрфорсу костелу та гробниця Сестер-Непорочниць, у якій поховано 45 сестер. До гробниці на молитву приїжджають багато людей, які просять заступництва сестер та Блаженної Марцеліни Даровської в отриманні ласки материнства та із проханням почути в своїх домівках дитячий сміх. В Україні у 1997 році відновив свою діяльність монастир Сестер-Непорочниць у Язловці, в його Книзі відгуків є багато подячних записів від жінок, які змогли завагітніти завдяки молитвам до Матері Божої Язловецької, Блаженної Марцеліни Даровської, Сестер Згромадження Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.

Роман ЧОРНЕНЬКИЙ, Петро ГАВРИЛИШИН


Переглядів: 6 | Додав: Dnister


Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 17. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії, член НСКУ Андрій Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю
Copyright MyCorp © 2017