Вівторок, 2019-10-22, 2:07 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Травень » 12 » Арсенал на вулиці гвардії
11:51 PM
Арсенал на вулиці гвардії
Про те, що тут міститься серйозна установа, свідчить гармата перед входом. Ця 76 мм протитанкова ЗИС-3 «прикриває» філію Національного військово-історичного музею України — музей «Герої Дніпра» (Національної Гвардії, 14Д). Танки сюди, може, й не пройдуть, а от «Репортеру» вдалося.
Директор музею Ярема Кваснюк — професійний військовий, це видно одразу — серйозний, підтягнутий. Чому музей називається саме так? «Справа в тому, що після війни у нашому місті дислокувався штаб 38 армії та деякі її частини, — пояснює Кваснюк. — У 1966 році при ній був створений музей бойової слави. А оскільки найбільший героїзм солдати дивізії проявили під час форсування Дніпра, то й назву музей отримав відповідну».
Починаємо екскурсію. Домінантою вестибюля є 120 мм полковий міномет. За словами директора, це найстрашніша зброя Другої світової. Вчені підрахували, що до 80% втрат піхоти приходилося саме на цей вид зброї. Міномет стріляє по навісній траєкторії — міна буквально падає вам на голову. Від неї не сховаєшся ні за стінкою, ні в окопі. А найстрашніше потрапити під мінометний обстріл у лісі — від удару об гілки чи верхівки дерев міна розривається, й осколки «парасолькою» накривають все навколо. В часи війни мінометники так набили руку (чи око), що могли вкинути міну навіть у комин будинку. До речі, «батьком» міномету є українець — артилерійський офіцер Леонід Гобято…
На стінах — невелика портретна галерея героїв, які служили у 38 армії. Зацікавив портрет командира взводу пішої розвідки старшини Івана Маліна. На перший погляд — звичайний сільський дядечко, років під п’ятдесят. Купу таких можна побачити, наприк­лад, у рахівському дизелі. Але коли дізнаєшся, що в рукопашній під Чорнобилем він один убив 13 німців, дивишся на це обличчя трохи по-іншому.
Зал першого поверху присвячений початку війни. На стінах — стенди із документами, фотографіями, плакатами. Прямий стосунок до нашого міста мають матеріали про зенітну батарею Муравйова, що стояла біля Вовчинця. У перший день війни зенітники збили два бомбардувальники. Цікаві фото й тутешнього бронепотяга — БЕПО 77 — та його командира Івана Турганова.
Документи документами, але найцікавіші експонати — це ті, яких можна торкнутися. Тут їх теж вистачає: ще один міномет, гранати, протитанкова рушниця, різнокаліберні артилерійські снаряди. Найбільш впізнаваний експонат — станковий кулемет Максим. Так звали його конструктора — Хайре Максима, який ще у 1883 році запатентував свій винахід. Цікаво, що винахідник спеціалізувався на електроприладах та іншій побутовій техніці, а конструювання зброї було для нього лише хобі. А ще Хайре Максим непогано стріляв. На демонстрації зброї австрійському цісареві винахідник вистріляв на стіні вензель Франца Йосипа, після чого кулемет масово закупили для потреб армії. Бойове хрещення ця «машинка» пройшла у Південній Африці в 1893 році. Тоді за допомогою скорострілів 50 англійців поклали три тисячі бідолашних зулусів.
Великим плюсом музею є те, що експонати не «замуровані» у вітринах. Їх можна торкатися, фотографувати і навіть уявляти себе як не Анкою-кулеметницею, то грозою чорношкірих борців за свободу. Також у музеї проводять практичні заняття зі школярами зі збирання-розбирання зброї, вивчення боєприпасів і засобів зв’язку.
Дерев’яними сходами, повз портрети командувачів армією (корпусом) доби Незалежності, йдемо на другий поверх. Тут за склом зберігається місцева «реліквія» — парадний мундир маршала Москаленка. До речі, його біографія доволі цікава, може, гідна навіть окремої розповіді.
З експозиції можна уявити, як Червона армія вибивала німців із Прикарпаття. На старих фото — пошкоджений поштамт, підірвана ратуша, зруйновані мости через обидві Бистриці. Вулицею йдуть солдати, які щойно зайняли місто. Дата — 27 липня 1944 року.
Наступний зал наповнений зразками стрілецької зброї. Ми звикли, що головним піхотним «брендом» тої війни є пістолет-кулемет Шпагіна (ППШ). Натомість, Ярема Кваснюк каже, що найвдалішим автоматом був ППС (пістолет-кулемет Судаєва). Його почали розробляти у блокадному Ленінграді. Через скруту з матеріалами тамтешні конструктори створили «економ-варіант» автомата, який видався легшим, дешевшим і практичнішим за ППШ. Завдяки простій конструкції його можна було збирати у будь-якій слюсарній майстерні. ППС мав меншу скорострільність, але стріляв значно кучніше. Ріжковий магазин вміщав 35 патронів, перезаряджати його було легше та швидше, ніж диск ППШ. Через невеликі габарити автомат перебував на озброєнні танкістів, десантників і розвідників.
Через пару кроків нас зустрічає величезний банер «Збройні сили України — на варті Держави!». У цьому залі можна побачити зразки зброї сучасного війська. Знову усілякі кулемети, гранатомети, «широкий асортимент» мін, снайперські гвинтівки та кілька видів автомата Калашнікова. Дивишся й думаєш: це все — радянський спадок, а де ж продукція нашої «оборонки»?
Втішаючи себе надією, що колись тут з’являться й українські експонати, спускаємося вже знайомими сходами. Але це ще не кінець екскурсії, бо попереду род­зинка музею — діорама «Подвиг на Дніпрі». Її створили два художники-фронтовики: Костянтин Лебедєв і Микола Варення.
Загальна площа живописного полотна становить 68 м2, а кількість персонажів перевищує 100 осіб! Цікаво, що малювали на танкових брезентах, а електротехнічне обладнання виготовили у Чехословаччині. Виявляється, під час війни до складу 38 армії входив Перший чехословацький корпус, яким командував Людвіг Свобода. На момент створення діорами він був президентом Республіки та погодився допомогти колишнім бойовим друзям.
Вхід до діорами — через землянку, точну копію оборонної споруди, з якої генерал Москаленко спостерігав за форсуванням Дніпра. Далі заходимо у напівтемну залу, влаштовуємося на стільцях та дивимось у траншею на передньому плані, де валяється муляж мертвого німця. Гасне світло, чуємо голос знаменитого диктора Совінформбюро Юрія Левітана. Гітлер вважав його особистим ворогом і навіть пообіцяв, що коли займе Москву, то зробить з його шкіри барабан. Проте обійшлося. Коли створювали музей, Левітан погодився озвучити франківську діораму…
Далі події розгортаються стрімко. Прожектор висвітлює різні живописні фрагменти, коментує події Левітан. Все це супроводжується звуковими і світловими спецефектами, які підсилює нещодавно придбаний домашній кінотеатр.
Нарешті Дніпро форсовано. Київ звільнено, можна йти до-дому. Вже прощаючись, директор говорить цікаву річ. За його словами, є проект розмістити поруч із музеєм кілька одиниць бронетанкової та спеціальної техніки. Якщо питання із землею (а це вісім соток) вирішиться позитивно, то незабаром до Франківська повернуться танки…
 ІВАН БОНДАРЕВ 

Переглядів: 363 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019