Вважаю варті уваги такі припущення: - уточнення місця виїзду з Галича на Північний тракт: на Перемишль, Холм, Київ та Львів; - уточнення місця існування села Угольники; - походження назви села Поплавники; - уточнення назви селища Більшівці; - походження назви урочища Винна (в. с. Бовшів); - походження назви урочища Дварош (в с. Бовшів), а, можливо, і інші цікаві для краєзнавців питання. Храм Святого Пантелеймона дослідники Галича вважають північно-західним форпостом древнього Галича (згідно з публікаціями в районних та обласних часописах і дослідженнями науковців). В цьому місці (впадає Лімниця в Дністер) ще з часів князівства була одна з кількох поромних переправ через Дністер. Ще були переправи біля Маринополя, Устя Зеленого, Войнилова, Галича. Остання переправа, що коло Галича, як вказує у своїй праці академік В. Грабовецький («Нарис історії Галича», стор. 162) була найважливішою, бо звідси відправлялися купці в різні сторони. Ці переправи вважаються поромними. Але варто враховувати, що судноплавним Дністер був в княжі часи. З часом мілів. Судноплавність Дністра вище Галича втрачала свою актуальність. Тому з часом переправа коло Галича мала би стати не поромною, а понтонною (на дерев’яних поплавках). Сторожу, яка обслуговувала цей міст називали поплавниками (згодом село Поплавники). Розглядати топографічне розташування: Храм Святого Пантелеймона – село Поплавники – місце підйому автодороги Галич-Бурштин (посередині між поворотом на с. Поплавники та поворотом на Слобідку Більшівцівську), то напрошується висновок, що саме тут був виїзд з Галича на Північний тракт, який вже потім ділився в напрямках на Львів, Холм, Перемшль, Київ, оминаючи таку велику водну артерію як Дністер. Дальше по дорозі Галич-Бурштин (після повороту на с. Більшівці) розташоване с. Задністрянське. Така назва появилася десь у 1959 році, після закінчення будівництва Бовшівського цукрового заводу і селища коло нього, а до цього тут був хутір Вуглева, що розташовувався між залізничною та шосейною дорогами. Хутір був частиною с. Бовшів. Коло місця повороту до с. Бовшів ще десь у ХVІІ ст. стояла велика кузня. Якщо враховувати, що Вуглева є на відстані приблизно 5 км від сучасного Галича, а до місця повороту на Поплавники (Північних воріт древнього Галича, отже виїзду з Галича на Північний тракт, що є десь коло 3км), то можна припустити, що це поселення було одним з передмість древнього Галича, де мешкали угольники (ті, що випалювали деревне вугілля) і, звичайно, ж ковалі. Адже ремісничі осередки в містах на Русі завжди були на передмістю. Виходячи із наведених вище міркувань, можна припустити походження назв: Поплавники (перевізники і охоронці понтонного мосту), Угольники (ті, що випалювали деревне вугілля і ковалі), аналогічно назвам Пукасівці (Покосівці), Блюдники, Сапогів, Вікторів (чи може Викторів, а навіть Виктерів – варта, сторожа)… Л. Махновець при перекладі «Щоденника» Ульріха фон Вердума назву Угольники ототожнив із назвою Кукільники. А чи не міг він припуститися неточності (які трапляються в цьому виданні)? Адже назва с. Кукільники відома, а от назву хутора Вуглева, що входив до складу с. Бовшів до початку 60-х років минулого століття, а тепер до с. Задністрянське, крім місцевих мешканців, здебільшого похилого віку, ніхто не знає і ніде воно не фігурує. А от Іван Крип’якевич в монографії «Галицько-Волинське князівство» на стор. 37 вказує, що Угольгники знаходяться між Галичем і Бурштином. Ймовірним підтвердженням такого факту, що древній Бовшів (Болшів) знаходився на Північному тракті (до Холма і до Києва) на виїзді з Галича можна би вважати подію 1153 р., згадувану в Київському літописі (вигнаний з Галича київський посол Петро заночував у Болшові). До Болшова посол Петро мав би попасти, виїжджаючи на Північний тракт, а саме: північно-західні ворота (район церкви Святого Пантелеймона), понтонний міст (поплавки), село Поплавники (сторона поплавкового мосту), село Угольники (хутір Вуглева, а тепер Задністрянське), на виїзді з Угольників переправа через тиху заплаву русла Гнилої Липи на її лівий берег до села Болшів (тепер це урочище – ліс Хоми і Задні Ліски в районі підніжжя гори Касової, якраз того місця, де на той час було село). Щодо урочища Дварош в с. Бовшів. Якщо дивитися з розташування древнього села Болшів (урочище (Задні Ліски) рівно на схід, то якраз тут для наших дохристиянських пращурів сходило сонце, що є між горою Касовою зліва та горбом справа, що має назву Кремениця (і тепер можна назбирати каміння кременю). Урочище називається «Дварош». Можна припустити, що назва походить від слова «сонце» або «бог сонця», якого тоді називали Сварог. Якщо їхати греблею Бурштинського водосховища (від шосе Галич-Бурштин), то гребля впирається в горб, що називається «Винна». Можна припустити, що в часи розквіту Галицько-Волинського князівства великі судна (з Візантії) допливали по Дністру до Галича, перед містом повертали направо по тихій заплаві ріки Гнила Липа до Болшої пристані (Болщова). Тут була митниця (каса, гора Касова). Візантійські купці мали б торгувати і вином, яке вони вивантажували з кораблів у винні погреби в акваторії Болщої Пристані (Болщова) поблизу митниці (каса, гора Касова), що могло дати назву теперішньому урочищу «Винна». Щодо назви селища Більшівці. Воно згадується значно пізніше від села Бовшів, яке втратило статус княжого найпізніше від усіх навколишніх. То був час, коли Дністер та його ліва притока Гнила Липа вже значно обміліли. Так, Петро Сіреджук у своєму дослідженні «Як і коли заселялось Прикарпаття» (журнал «Жовтень» № 2 за 1984 рік, стор. 102-108) вказує згадку про Більшівці під 1419 роком, а Слобідку Більшівецьку під 1707 роком. Десь ще в 60-70 роках минулого століття назву селища офіційно писали «Більшовці», старі люди називали його «Бовшовец» чи в звучанні польської мови «Бушувец». Доречно згадати такий ряд назв: Краків – Краковець, Свидів – Свидовець, Тисів – Тисовець… варто би ще згадати таку народний гумор. Мешканців с. Бовшів жартома називають «греки». І в цьому жарті є доля істини. Ймовірно, що на горбку, який був посередині Бурштинського водосховища (між давнім поселенням Болшів і теперішнім головним корпусом БТЕС, що вже розмитий водою і зник) була колонія грецьких купців. А ще комусь там і чомусь кажуть «татари», «караїми»… Мабуть, не безпідставно. Думаю, що краєзнавцям, а чи і науковцям будуть варті уваги деякі із цих припущень. Михайло Шувар, м. Бурштин |
