Вівторок, 2019-10-22, 1:51 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Травень » 3 » Директор гімназії Микола Сабат
3:29 PM
Директор гімназії Микола Сабат
Багато років першу українську гімназію Станиславова очолював д-р Микола Сабат. За час його керівництва ця гімназія стала одним із найкращих навчальних закладів Галичини, хоча і була утворена пізніше гімназій у Львові, Перемишлі, Коломиї й Тернополі. Відкриття гімназії у Станиславові відбувалося всупереч польському тискові, після цілого десятиліття справжньої боротьби галицьких українців за право мати у цьому місті такий навчальний заклад. Долучився до створення нового закладу і М. Сабат, який до цього працював викладачем у польській гімназії міста.
Микола Сабат народився 9 грудня 1867 року в містечку Обертині. Походив він зі священицької родини. Після закінчення польської гімназії у Станиславові та університету у Львові в 1894 році як молодий учитель він провів більш ніж півроку на студіях грецької та латинської філології відповідно у Греції та Римі. Цікавився також археологією цих країн і чи не кожної весни здійснював наукові поїздки до італії, щоб бути в курсі нових археологічних розкопок у містах античного світу. Саме тому він вважався одним із небагатьох у Галичині добрих знавців класичної археології.
Відразу ж після прийняття австрійським урядом рішення про заснування гімназії у Станиславові М. Сабат взявся за створення її матеріальної бази, а також залучив до праці у ній найкращих педагогів. Спочатку новостворена гімназія свого будинку не мала, тож мусила винаймати частину приміщень у різних спорудах. Лише після трьох років наполегливої праці й пошуків шляхів розв’язання цієї проблеми її було перенесено в ошатний будинок на теперішній вулиці Шевченка, 44.
У гімназії новопризначений директор навів власні, як казали тоді, «сабатівські» порядки і поставив перед викладачами суворі вимоги. У гімназії панувала досить жорстка дисципліна. Кожен учитель, або по-тодішньому професор, повинен був за 15 хвилин перед початком уроку стояти або проходжуватися перед дверима класу, в якому мав урок. У класах та в коридорах була ідеальна чистота. Як згадували випускники гімназії, таких парт, які були у них, не було ніде. Вони мали два місця, сидіння були на пружинах і для кожного учня окремо. В кожній парті були отвори для плоских чорнильниць, які засувалися металевими засувками. Під час прибирання парти можна було перевертати і чорнило не виливалось. Учні в гімназії привчались до суворого порядку. За пошкодження шкільного інвентарю їх карали дуже суворо, аж до виключення з гімназії.
Директор гімназії був вимогливим і до навчання. Складалося таке враження, що його всі боялися. Він був досить високого зросту, на лисину зачісував волосся з боків і ззаду. Також мав коротку гостру борідку, на носі цвікер у золотій оправі. Кожного року Сабата призначали головою атестаційної комісії на атестат зрілості (тоді матуру) в інших навчальних закладах Станиславова. Там, де він головував, окремі з учнів могли і не здати іспит, тому його ім’я наводило страх на випускників.
Як викладач латинської та грецьких мов М. Сабат був дуже здібним. Хто його уважно слухав на уроках, той не потребував вчитися удома. Його уроки були дуже цікавими, бо він був добрим співбесідником і умів кожного вислухати з особистим підходом. Микола Сабат досконало володів й іншими предметами, окрім математики, хімії та фізики. На перевірки уроків директор ходив із товстенним «нотесом», у якому мав списки всіх учнів своєї гімназії. і була біда тому гімназистові, хто отримав двійку у той зошит. Тому-то і він був справжнім пострахом для учнів.
Ставлення гімназистів до свого директора було різним. Вони дуже реагували на його виступи та заяви. Скажімо, після вбивства у Львові українським студентом намісника Галичини графа Потоцького директор ходив із класу в клас і засуджував перед учнями цей вчинок. Тоді його вважали прихильником австрійсько-польського панування у краї. «В ім’я правопорядку», як він сам любив казати, дозволяв діяльність лишень «легальних», а отже, таких шкільних організацій, які перебували під його безпосереднім контролем. А таку молодіжну організацію, як «Пласт», забороняв. Щоправда, після війни він змінив своє ставлення до гімназистів-«пластунів». і не лише не втручався в справи організації, а й навіть ставився до неї з певною симпатією. Коли ж він чи не щороку виступав на шевченківських концертах із палкими патріотичними промовами і висловлював у них надію на визволення з-під панського гніту, тоді всі розуміли, що він не лише є австрійським урядником, а таким же українцем, як кожен з його вихованців. Дбав директор гімназії і про національне виховання молоді, в той час він ходив на великі національно-культурні свята і виставки, їздили учні на виставки творів народного мистецтва до Коломиї й Стрия, а також брали участь у святі Маркіяна Шашкевича у Підлиссю 1911 року. До речі, за них він дуже переживав. Це добре видно з подій Першої світової війни, коли директор різними способами розшукував своїх учнів, які служили у війську і не мали закінченої гімназії. Він добивався для них відпусток, щоб вони могли мати закінчений навчальний заклад і стати у війську не рядовими, а старшинами.
На початку Першої світової війни Микола Сабат був заарештований російською владою, але врятувався від виселення у Росію. Цікаво, що спочатку російська цивільна влада, яка прибула в Галичину, досить прихильно ставилася до українців і навіть дозволила розпочати навчальний рік в українській гімназії (польські та німецькі школи були закриті). В домі М. Сабата часто бували російські офіцери, які цікавилися місцевим життям. Однак така ситуація тривала тільки до Різдва 1915 року. Коли австрійці з Карпат почали наступати на росіян, ті, своєю чергою, побоюючись можливих саботажів, почали брати з-поміж цивільних людей заручників. Виконуючи цей наказ, станиславівський повітовий управитель заарештував кілька десятків свідомих українців. Серед них були д-р іван Дем’янчук, о. Іван Гордієвський, судовий радник Клим Кульчицький, лікар Володимир Янович та директор гімназії Микола Сабат. Спочатку заарештованих тримали у станиславівській тюрмі «Діброва», а коли фронт наблизився до міста, то всіх заручників вивезли до Львова. Пізніше, коли ситуація на фронті дещо змінилась на користь Росії, деяких заручників, а серед них доктора Сабата, було відпущено.
Після цього Микола Сабат виїхав до Відня, де працював інспектором матуральних курсів українців — вояків австрійської армії. У 1918 році його запрошують на посаду товариша (заступника) державного секретаря (міністра) в уряді ЗУНР. Коли Галичину окупували поляки, М. Сабат знову виїхав до Відня, де викладав в Українському Вільному університеті, а потім працював у Празі як професор філології та античної археології. До речі,  М. Сабат був одним із засновників того Вільного університету, який до сьогодні існує в Мюнхені.
У 1923 році Микола Сабат повернувся до Станиславова на попередню посаду. На посаді директора він працював до 1927 року, а звідси його призначають директором державної української гімназії у Львові. 18 років (за винятком воєнних та еміграційних) присвятив М. Сабат праці в українській гімназії Станиславова. Можемо констатувати, що його праця і справді була жертовною. Адже у нього не було сім’ї і весь свій час, а нерідко і кошти він жертвував на рідну йому гімназію, дбаючи про її розвиток. Були випадки, що навіть гімназистам із бідних, переважно селянських сімей, він давав гроші з власної кишені.
Працюючи у Львові, він і там розгорнув активну директорську діяльність. Його обрали дійсним членом НТШ. Шкода, що доля відміряла йому для праці не так уже й багато часу. Під час перебування у свого родича у селі Залісцях неподалік Жидачева з ним стався серцевий напад.
5 серпня 1930 року Микола Сабат помер. із Львівщини його тіло було перевезено до Станиславова і поховано у родинному гробівці на міському цвинтарі.
Згадуючи про свого викладача, професор Степан Мартинів назвав М. Сабата «найвизначнішим класичним філологом Галичини і найкращим дидактиком філології». В історію освіти Галичини його ім’я вписано не лише у зв‘язку з керівництвом Станиславівською гімназією впродовж багатьох років, а й тими науковими працями, які на сьогодні, на жаль, є забутими, а також Шевченковим «Кобзарем» «для школи і дому» з оригінальним коментарем автора.
Життя кожної людини оцінюється добрими справами. і коли для їхньої реалізації люди не жаліють ні сил, ні енергії, ні коштів, то згадки про ті добрі справи завжди залишаються в пам’яті нащадків. Таким було і життя Миколи Сабата. Шкода, що ми не можемо вклонитися його могилі, бо вона не збереглася. Але є в Івано-Франківську вулиця, названа на його честь. Є приміщення гімназії, де він працював, щоправда, радянська влада перетворила його на житловий будинок. Є багато інших речей, які можна пов‘язати з іменем колишнього багаторічного директора Станиславівської гімназії. Зрештою є людська пам’ять, а вона є найкращим індикатором щодо визначення значущості імені. І якщо ми згадуємо його через століття, значить, та людина немарно прожила на землі.
Іван ДРАБЧУК

Переглядів: 607 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019