Вівторок, 2019-10-22, 1:51 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Травень » 6 » Франц Ромашкан: аристократ, романтик, меценат
7:27 AM
Франц Ромашкан: аристократ, романтик, меценат
У відділі рукописів Бергенської громадської бібліотеки (Норвегія) є два листи, написані до видатного норвезького композитора Едварда Гріга нашим краянином - піаністом та композитором-аматором бароном Францішеком Ромашканом. Перший з них датований 1874-м роком, другий - 1883-м. Скани оригіналів листів доступні на сайті Бергенської бібліотеки.
Інформація про те, що барон Ромашкан листувався і був особисто знайомий з Едвардом Грігом, виявилася для нас більше, ніж несподіваною. Норвезькі музикознавці, скоріш за все, не звернули на це уваги, бо ім'я Ромашкана нічого їм не говорить. Та й хіба у Гріга бракувало прихильників, які постійно йому писали? Але для українських, зокрема галицьких, дослідників історії музики прості й невибагливі листи барона Францішека є важливими документами.

Особистість
Ім'я Францішека Ромашкана тісно пов'язане з музичним життям старого Станиславова. Він був засновником першого в місті польського Музичного товариства шанувальників музики, яке згодом отримало ім'я композитора Саніслава Монюшка. Ще й досі в Івано-Франківському парку імені Шевченка можна бачити будівлі, які збереглися від колишнього багатого помістя Ромашканів - невеликий палац ХІХ століття, кілька господарських споруд та ставки.
Сучасники відгукувалися про барона Францішека по-різному: і з належною повагою, і, бувало, поза очі розповідали мало не анекдотичні історії про його дивакуватий характер чи вчинки. Однак для нас найбільше значення має його мистецька діяльність і ті відгуки про неї, з яких Ф.Ромашкан постає особистістю непересічною, талановитою, шляхетною і жертовною у служінні музиці.

Родина
Прізвище Ромашкан колись було широко відоме на Прикарпатті, Буковині та в Польщі. Належало воно давньому роду вірмено-молдовської шляхти, яка оселилася на західноукраїнських землях на початку ХVІІІ століття. Одна з наймолодших та найбільших вірменських колоній знаходилася в Кутах на Косівщині. Тут проживала й велика родина Ромашканів, окремі представники якої були вписані до галицьких шляхетських метрик у Львові в 1789 та 1792 роках.
Найближчий родич Францішека, який згадується у недавно опублікованих старовірменських церковних книгах м. Кути, - це його прадід Якуб Кіркорович Ромашкан (1742-1802), який носив гордий титул Nobilis dominus - шляхетний лорд. Крім нього, у вірменській общині Кутів жили із своїми сім'ями й інші Кіркоровичі Ромашкани: Піотр, Міхал, Теодор та Григорій. Можливо, вони були братами або іншою ближчою родиною Якуба. З них найбільше відомий Піотр, який побудував у Кутах вірменську церкву св. Антонія і був похований під її вівтарем у 1785 році.
Основним джерелом інформації про сім'ю барона Францішека є спогади наймолодшої внучки його старшого брата Якуба графині Еви Ласоцкої (1908-1992).
Батько Францішека Ромашкана - Міколай Якуб (1811-1895) - зробив блискучу кар'єру: здобув освіту у Віденській воєнній академії (так званому Терезіанумі - за іменем австрійської імператриці Марії Терезії), після закінчення якої отримав посаду окружного комісара Львівського окружного управління. Однак через деякий час Міколай звільнився зі служби, щоб зайнятися своїми маєтками на Станиславівщині, зокрема в Городенці та Крихівцях.
Мати Францішека - Тереза Плохль (1817-1895) - походила з австрійської бюргерської сім'ї і була молодшою сестрою Анни Плохль - в майбутньому графині фон Меран, морганістичної дружини ерцгерцога Йоганна Баптиста Габсбурга - молодшого брата цісаря Франца Йосифа.
Міколай Якуб та Тереза одружилися в 1837 році. У них було щонайменше п'ятеро дітей, серед них - старший син Якуб (1843-1922; володів угіддями на Городенківщині) та наймолодший - Францішек (1851-1935; власник села Крихівці; повне ім'я - Франц Міколай). На початку 1840-х років Міколай Ромашкан на околиці Станиславова (нинішня територія міського парку) серед чудової природи побудував палац, який став родинним «замком» його сім'ї.
Під час революційних заворушень у Польщі в 1846 та 1848 роках Міколай Ромашкан виказав лояльність до австрійського уряду. Тож у 1856-1857 роках він та його стрий Піотр (рідний брат батька Міколая) отримали від цісаря австрійський баронський титул (Freiherrnstand). У 1861 році Міколай Якуб став членом Верхньої палати австрійського парламенту (цю посаду потім обіймав і його старший син).
Помер барон Міколай в Станиславові, проживши 71 рік. Тереза пережила чоловіка на 13 років. До кінця її днів з нею залишався Францішек. Де поховане подружжя, невідомо - можливо, на старому Станиславівському цвинтарі був сімейний гробівець Ромашканів, який знищили під час «реконструкції» кладовища у 1980-і рр. Завдяки краєзнавцям збереглися відомості про те, що колись на цьому цвинтарі був похований Антоній Ромашкан (1796-1863). За нашим припущенням (щоб воно перетворилося в переконання, потрібно мати більше даних, ніж у нас є), Антоній Ромашкан міг бути братом батька Міколая, тобто стриєм останнього. Тому Міколая, Терезу, зрештою, і Францішека, могли поховати у гробівці Антонія. А може, родину поховали у Відні, де постійно проживав із своєю сім'єю Якуб Ромашкан і де він знайшов останній спочинок.

Життя і діяльність
Про особу барона Францішека відомо небагато. Народився він 21 серпня 1851 року в м. Граці (Австрія). Хрещеним батьком хлопчика став його двоюрідний брат і єдиний син Анни Плохль - Франц граф фон Меран, який і сам у момент хрещення Францішека був дуже юним.
Ми нічого не знаємо про те, де і яку освіту здобув Францішек Ромашкан, крім того, що він мав добрі музичні здібності і навчався у відомого польсько-вірменського піаніста, педагога, учня Шопена Кароля Мікулі (у нього вчився свого часу і Денис Січинський). Захоплення музикою було таким сильним, що Францішек вирішив заснувати у Станиславові Музичне товариство. На той час йому заледве виповнилося 20 років(!). Завдяки цьому товариству в місті відкрилася музична школа (так звана польська консерваторія), в якій могли навчатися діти не тільки польських сімей, але й українських, німецьких, єврейських. Діяльність Музичного товариства сприяла постановці в Станиславові перших оперних спектаклів, а згодом завдяки його старанням у місті було споруджене приміщення театру.
Францішек Ромашкан був головою товариства більше 50 років. Схвальну оцінку його діяльності зустрічаємо в газетах того часу. Так, у статті одного з номерів станиславівського «Гасла» за 1874 рік зазначено, що «товариство музичне розвивається [...] з правдиво гідним визнання поступом. Цілу заслугу тому належить визнати п. бр. Ромашкану, який з захопленням знавця і підтримувача мистецтва тим товариством старанно займається і немалі пожертви складає для цієї мети [...]».
Товариство імені Станіслава Монюшка проіснувало до Другої світової війни. Воно організовувало концерти, урочисті вшанування видатних культурних діячів, музичні вечори, на яких барон Францішек виступав здебільшого як піаніст. Ці заходи широко висвітлювалися в пресі. До прикладу, оглядач однієї з краківських газет у квітні 1889 року із великою симпатією писав: «[...] переходжу до міста Станиславова, сучасне життя якого будить у мені і любов, і повагу [...] жодна народна урочистість не проходить там без сліду. Недавно, а саме на річницю смерті Крашевського, товариство бурси імені цього безсмертного мужа разом з товариством музичним Монюшка організувало обхід того дня, який випав чудово! [...] Товариство Монюшка вив'язалося із свого завдання блискуче, і, що навіть найважливіше, товариство музичне Ромашкана не сховалося за піч, але взяло в урочистостях щиру участь, за що йому належить - як і всім: Бог заплатить! - а з грому вдячних оплесків: честь рівна».
В липні 1886 року, коли товариство святкувало 15-річчя свого існування, Францішеку Ромашкану були подаровані гарно виконаний адрес, підписаний всіма членами товариства, і срібний вінок з написом: «Товариство шанувальників музики - на визнання 15-річної праці». Всі ці речі, а також бібліотека Франца, його ноти, фото- та інші документи, майно, родинна картинна галерея пропали у вирі Другої світової війни. (Тож сьогодні ми навіть не знаємо, як виглядали він, його батько і брат; що стосується матері - на щастя, в одній із приватних збірок нащадків Анни Плохль зберігся її портрет).
Навколо Францішека Ромашкана гуртувалися й українські музичні аматори. Про це свідчать, зокрема, спогади відомого городенківського адвоката Теофіля Окуневського, який у 1884-1889 роках перебував у Станиславові: «Ромашкан, хоч уважався ще за поміщика, був дуже скромним чоловіком, займався лише музикою, грав на фортепіяні і коло нього гуртувалося музичне товариство, до якого мали доступ, а властиво й держали його наші українці, в першім ряді ціла родина нашого пароха о. Шанковського».
Кілька прихильних слів залишив про барона Францішека музикознавець та композитор, перший директор Станиславівської філії Львівського музичного інституту ім. М.Лисенка Осип Залеський, який відзначив меценатську підтримку Ромашканом місцевого хорового товариства «Боян»: «[...] «Станиславівський Боян» має гарну музичну бібліотеку, в якій находиться багато рукописів наших композиторів. Крім українських творів є в бібліотеці також богатий відділ чужих хоральних творів (польських, чеських та німецьких), які подарував Товариству колишній його симпатик барон Ромашкан, бувший голова Товариства Приятелів Музики у Станиславові і композитор».
Що стосується композиторської спадщини барона Ромашкана, знаємо тільки те, що він був автором вокальних та фортепіанних творів. Деякі з них були опубліковані у Відні, напевне, його власним коштом. Та що це за композиції, важко сказати, бо ноти митця розшукати не вдалося. На сьогодні нам відомі тільки назви романсів композитора на слова Гейне та Редвіца, які увійшли до трьох вокальних збірок. Перша з них, видана у 1871 році, взагалі може бути першим твором Ромашкана - автор позначив її як ор. 1. Вона містить романси: «Лиш я так прикро хворий», «Ти - наче квітка» та «Без жодної пташини». Друга збірка (ор. 4) вийшла з друку 1883 року і складається з мініатюр: «Посадив я розмарин», «З моїм гірким болем», «Мене бджола вжалила». Третя збірка також була надрукована цього року. До неї увійшли дві пісні: «Глибокої ночі» та «Чи, може, я тебе люблю».

Францішек Ромашкан і Едвард Гріг
Контакти з всесвітньо відомим норвезьким композитором Едвардом Грігом складають окрему сторінку біографії Францішека Ромашкана. З тону листів станиславівського музиканта можна зробити висновок, що йому дуже імпонувала творчість його геніального сучасника, була зразком, за яким він прагнув вивіряти власні композиції.
До того часу, як Ромашкан наважився написати Грігу вперше, того уже вважали символом духовного відродження Норвегії, композитором, який не тільки показав усьому світові самобутність норвезької народної музики, а й став одним із найпоетичніших романтиків кінця ХІХ століття. Очевидно, саме романтичний струмінь його музики, самобутні образи та музично-виразові засоби і привернули увагу Францішека в першу чергу.
Гріг завжди відповідав своїм дописувачам. Його листи до Францішека Ромашкана не збереглися. Однак певний слід Грігових відповідей все ж залишився: у архіві Бергенської бібліотеки є цікавий документ - фотографія, підписана і адресована Грігом Францішеку Ромашкану. Працівники бібліотеки не вказали, що саме було на фото, можемо тільки припустити, що це портрет Гріга; напис розшифрований і розміщений на тому самому сайті, що й листи Францішека. Викликає тільки сумнів дата, вказана на фотографії - 05.05. 1914 рік, адже Гріг помер у 1907 році. Мабуть, той, хто опрацьовував кореспонденцію композитора, неправильно прочитав рік, або саме цього року фотографія потрапила до архіву - припущень може бути багато. Дивним є те, чому ця річ, адресована Ромашкану, знаходиться в Норвегії, хоч, з іншого боку, добре, що так - це ще один збережений документ до біографії нашого краянина.
Напис на фотографії, за описом бібліотеки, окреслює думки Гріга з приводу майбутнього норвезької музики: «Якби я тільки мав час до компонування, я б багато чого, що мене хвилює, вилив на папері, - але, на жаль, я мушу вести боротьбу з матеріальними труднощами, як і мій народ, серед якого я народився, - бідні, але сильні від природи люди».
Листи Ромашкана до Гріга переклала Мирослава Радловська - колишній викладач Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського. Як розповідає пані Мирослава, у неї до барона Ромашкана симпатія ще з дитинства, очевидно, завдяки одній романтичній легенді, яку розповідала їй мати. «Це було на початку 30-х років, я була ще малою - мала яких 6-7 років, - пригадує пані Мирослава. - Мама ходила з нами на прогулянки до парку, а територія Ромашкана була тоді відгороджена парканом. Мама часто розповідала, як то барон Ромашкан покохав дівчину з незаможної сім'ї і хотів з нею одружитися, але цьому спротивилася вся родина Ромашканів, і він так і не одружився, лишився сам. Я по-дитячому жаліла барона і його нещасливе життя. Потім я довідалася, що це він заклав у нашому місті Музичне товариство, а в консерваторії при ньому, до речі, вчилося чимало моїх знайомих».
Розшифровувати написані німецькою готикою листи було досить складно, каже пані Мирослава. Документи пошкоджені, особливо перший, написані нерозбірливим почерком, до того ж Ромашкан допускався цілком свого правопису: то букви раптом подвоїть без потреби, то закінчить фразу на півслові, то серед слова чи над буквами якийсь незрозумілий знак поставить або вигадає якісь свої фантазійні слова. «Спочатку це мене дуже плутало, мені здавалося, що я ніколи того не прочитаю. Але чим більше я вчитувалася в текст, тим більше він ставав зрозумілим, хоч далеко не все мені вдалося розшифрувати», - розповідає пані Мирослава.
З листів, каже перекладачка, Ромашкан постає як натура тонка, поетична, дуже вразлива, навіть екзальтована. Напевне, саме великим піднесенням і схвильованістю, з якими він писав Грігу, і можна пояснити його своєрідний правопис. «За Ромашканом і я перейнялася його благоговінням - видно, що він дуже захоплювався музикою Гріга, а щодо себе - прекрасно розумів, що є великим дилетантом. Обидва листи є дуже щирі, та мені здається, що другий лист написаний з якимось розпачем, тугою, - принаймні, так я відчула. І це попри те, що там говориться про речі цілком звичайні: виконання Ромашканом у Станиславові Фортепіанного концерту та Першої скрипкової сонати Гріга, про те, що він пише нові твори, хоч і не дуже ними задоволений. Та найголовніше, на мою думку, - міркує перекладачка, - є те, що з початку листа ми довідуємося про зацікавлення з боку Гріга нашими краями. Але чи розповів йому Ромашкан про Галичину, невідомо».
Давній Станиславів любить робити несподівані й приємні подарунки тим, хто цікавиться його історією та культурою. Не раз він повертає нам імена тих, хто був, можливо, й скромною, але невід'ємною частиною його життя. Сьогодні це майже забутий Францішек Ромашкан - витончений аристократ за походженням, барон за соціальним статусом, а за покликом душі - романтик, музикант і меценат.
Галина МАКСИМ'ЮК,
музикознавець

До теми

Листи Францішека Ромашкана:
Лист 1:
Станіслав, 27/4 874
Вельмишановний Пане!
Ви будете дуже і справедливо здивовані листом із заморської далини, та ще й до цього втішені звісткою із невідомої країни. Та хоч Ви будете шоковані моєю сміливістю, це розвіється, коли Ви довідаєтесь, що я є давнім Вашим шанувальником, хоча й дилетантом в музиці; крім того, я пишу музику.
Від не так довгого часу вивчав я Ваші майстерні композиції, які з'явились у Німеччині і є відомими, та, на жаль, віддавна не всі можу пізнавати, бо їх або немає, або недоступні мені.
Якщо ж я з Вами листовно не зближуся, бо це для Вас може бути утяжливим, [нерозбірливо] не відмовте тоді ощасливити незнайому людину, мене, бідного музиканта, хоч заради /звичайної людської/ любові, Вашою фотографією разом з автографом, і запевняю Вас, що /цей вчинок і Вам самому принесе радість.
З правдивою повагою
[підпис]
Моя адреса:
Франц Барон Ромашкан
Станіслав, Австрія, Галичина.

Лист 2:
Високоповажний Пане!
Ви жалкуєте, що я нічого не розповідаю про таку далеку країну, але Вас мій лист, мабуть, дуже розсмішив, а можливо, ще й викликав нехіть до такого жадібного ентузіаста і спостерігача Ваших пречудових творів, що як неук, слуга-підмітач їх розглядає.
Я мав щастя [1]881 року в Карлсбаді познайомитись із Вами. Ви добре будете пам'ятати моє проникливо-гостре тремтіння, що його я не міг опанувати. На жаль, я радо використав нагоду і, користуючись Вашим вільним часом, показав мої жалюгідні, слабенькі пісеньки, що їх я, самоук, створив. Потрібні мені лекції гармонії і контрапункту я радо взяв там, і тепер стою перед спокусою «сміливо вперед».
Минулого року заграв я Ваш геніальний a-moll-ний концерт тут у нашому товаристві, на жаль, в супроводі другого фортепіано, яке взяв у тутешньому оркестрі. Сьогоднішнього року виконав Скрипкову сонату ор.8.
Чи є у Вас твори для мішаного хору? Так їх тут не вистачає, видають лишень якусь частину, та й Ви самі нічого не видаєте.
Пройшов безплідно цей рік, поспішно і у сумнівах, у ньому не співав я «Гріг», а тільки написав ще декілька творів у своєму давньому дилетантському стилі.
На кінець прошу не гнівайтеся на мене дуже і простіть мене.
З правдивою вдячністю і повагою
відданий Вам
Франц Б[арон] Ромашкан
Станіслав. Галичина
Австрія.
24/2 883

Переглядів: 454 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019